Справа № 541/1684/20 Номер провадження 22-ц/814/817/21Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
12 квітня 2021 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Триголова В.М.
суддів: Дорош А.І., Лобова О.А.,
секретар: Коротун І.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» про поновлення на роботі стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» про поновлення на роботі стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог вказувала, що 19 серпня 2002 року була прийнята на роботу в Миргородське управління по експлуатації газорозподільної системи, яке є структурним підрозділом відповідача. У грудні 2019 року у позивачки виник конфлікт з керівником Миргородського управління експлуатації газорозподільної системи, внаслідок якого позивачку було змушено до написання заяви про звільнення, яку вона в подальшому передала безпосередньо керівнику. Але в подальшому наказу про звільнення не було видано і позивачка продовжила працювати на тій же посаді. 05 серпня 2020 року, після виходу із відпустки в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю позивачку повідомлено, що вона звільнена з роботи і вручено трудову книжку, в якій зазначено, що 05.08.2020 року вона звільнена з роботи за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП на підставі наказу № 61-к від 04.08.2020 року. Копію наказу вручено не було, тому його зміст позивачці невідомий. Вважає своє звільнення незаконним. В заяві не погоджено дати звільнення. Наміру звільнятися з роботи ні на день написання заяви ні на день звільнення не мала. Заява написана лише для того, щоб керівник структурного підрозділу перестав здійснювати на позивачку психологічний тиск.
Просила суд поновити її на раніше займаній посаді, стягнути на її користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та компенсацію в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 8000,00 грн., а також судові витрати.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді майстра Миргородського управління експлуатації газорозподільної системи Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз».
Стягнуто з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу 52545,90 грн.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 4000 грн.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 420,40 грн.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» на користь держави судові витрати у сумі 1681 грн. 60 коп.
Судове рішення оскаржив представник відповідача, вважає рішення незаконним, необґрунтованим та такими, що винесено внаслідок неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи з порушенням норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що позивачем не доведено належним чином, що заява про звільнення написана у грудні 2019 року під тиском керівника. При цьому вказує, що дата звільнення була погоджена між сторонами усно, а отже висновок суду про відсутність свідомого волевиявлення працівника на припинення трудового договору є безпідставним.
Крім того, апелянт вказує на порушення судом норм процесуального права, оскільки текст виданої відповідачу копія вступної та резолютивної частини оскаржуваного рішення відрізняється від тексту резолютивної частини повного тексту рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначила, що рішення місцевого суду законне та обґрунтоване, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін. Вказує, що місцевим судом вірно встановлено, що жодних належних та допустимих доказів того факту, що позивач особисто подавала заяву про звільнення матеріали справи не містять. Не доведено також, що з позивачем узгоджувалась дата припинення трудового договору.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Місцевим судом встановлено, що позивач з 19 серпня 2002 року позивач працювала в Миргородському управлінні по експлуатації газового господарства на посаді приймальника замовлень, з 01.04.2005 - на посаді майстра.
05 серпня 2020 року ОСОБА_1 була звільненна з роботи за угодою сторін у відповідності до п.1 ст. 36 КЗпП. Запис про звільнення до трудової книжки внесено на підставі наказу № 61-к від 04.08.2020 року (а.с.4-9).
Згідно наказу керуючого Миргородського управління експлуатації газорозподільної системи Погрібняк С.С. № 61-к від 04.08.2020 року, звільнення відбулося на підставі заяви позивачки ОСОБА_1 (а.с.31).
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що заява ОСОБА_1 про звільнення, не містить ані дати її написання, ані дати з якої працівник бажає припинити трудові відносини.
Отже, суд дійшов висновку, що відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявності угоди про припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП (за угодою сторін).
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) статтею 45 цього Кодексу.
Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).
У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.
Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36
КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.
Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України можуть бути укладені як в письмовій такі в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.
Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.
Встановивши, що підставою для звільнення позивача стала її письмова заява, при цьому, зі змісту заяви, яка міститься в матеріалах справи, не вбачається, що сторонами погоджено дату звільнення позивачки,а саме заява не містить ні дати складання, ні дати, з якої позивач просила її звільнити, ні самої підставидля звільнення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звільнення позивача за згодою сторін не є правомірним, оскільки сторонни не досягли домовленості про дату та підстави припинення трудового договору.
Посилання апелянта на те, що оскільки заява ОСОБА_1 написана нею власноручно, та подана 03.08.2020 року, що підтверджується відміткою вхідного номеру реєстрації кореспонденції, то позивач дійсно мала намір припинити трудові відносини з відповідачем не заслуговують на увагу суду виходячи з наступного.
Так, колегія суддів звертає увагу, що у заяві про звільнення за угодою сторін працівник ставить бажану дату звільнення, яка може співпадати з датою подачі заяви, а роботодавець, розглядаючи цю заяву вирішує задовольняти її чи ні. Саме у цьому полягає згода сторін, коли працівник і роботодавець спільно вирішують коли і як звільнитися працівникові.
Отже, оскільки в письмовій заяві ОСОБА_1 не вказано бажану дату звільнення, колегія суддів вважає, що підстав стверджувати, що звільнення позивачки відбулося саме за угодою сторін немає.
Посилання апелянта на те, що судом порушено положення ч. 8 ст. 268 ЦПК України, оскільки текст проголошеної вступної та резолютивної частини не співпадає з текстом повного рішення, колегія суддів не бере до уваги.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалюючи рішення, суд дійшов висновку про поновлення ОСОБА_1 на посаді майстра Миргородського управління експлуатації газорозподільної системи Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз».
Позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди судом задоволено частково, та стягнуто 4000 грн. в рахунок її відшкодування.
З наведеного слідує, що судом не було якимось чином доповнено чи змінено резолютивну частину рішення при виготовленні повного тексту.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку та прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позову. Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, що наведених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, ст. 375, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз»- залишити без задоволення.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 січня 2021 року -залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: В.М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов