14 квітня 2021 року справа №200/131/21-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Ястребової Л.В., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Савченко Тетяни Вікторівни, як представника ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 р. у справі № 200/131/21-а (головуючий І інстанції Голуб В.А.) за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправними та скасування постанови,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Національного банку України, в якому просив: Визнати протиправними та скасувати постанову Правління Національного банку України від 30 травня 2014 року № 320 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Автокразбанк" до категорії неплатоспроможних", постанову Правління Національного банку України від 28 серпня 2014 року № 537 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Автокразбанк".
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11.01.2021 позовну заяву залишив без руху, надано позиачу - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду із долученням належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів настання цього наслідку через дію поважної причини в частині оскарження постанови Правління Національного банку України від 28 серпня 2014 року № 537 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Автокразбанк"", копію постанови Правління Національного банку України від 28 серпня 2014 року № 537 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Автокразбанк"" або у разі її відсутності клопотання про її витребування, а також уточнену позовну заяву.
Позивачем, на виконання ухвали суду, зокрема, заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з приводу оскарження постанови Правління Національного банку України від 28 серпня 2014 року № 537 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Автокразбанк"".
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року зокрема повернуто позивачеві позовну заяву в частині визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України від 28 серпня 2014 року № 537 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Автокразбанк".
Позивач, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції в частині повернення позовної заяви, подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просив ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що 28 серпня 2014 року було прийнято Постанову Правління НБУ № 537 від 28.08.2014 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "АВТОКРАЗБАНК». Станом на 17.06.2014 - дату звернення до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до НБУ про визнання протиправним та скасування постанови Правління Національного банку України № 320 "Про віднесення ПАТ "АВТОКРАЗБАНК" до категорії неплатоспроможних", Постанови Правління НБУ № 537 від 28.08.2014 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "АВТОКРАЗБАНК» не існувало. Отже, позивач був позбавлений можливості оскаржити вказану постанову при подачі первинного позову, провадження за яким було втрачено та не відновлено. Апелянт зазначає, що Закон України «Про систему гарантування вкладів Фізичних осіб», передбачено спеціальну процедуру виведення банку з ринку, відповідно до якої прийняття постанови про віднесення банку до категорії неплатоспроможних є початковим етапом виведення банку з ринку, тому є неможливим прийняття постанови Правління НБУ №537 від 28.08.2014 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «АКБ банк», без попереднього прийняття постанови Правління НБУ № 320. Отже, постанова Правління НБУ №537 в 28.08.2014 є похідною від постанови Правління НБУ від № 320. Враховуючи вищевикладене, неможливим є оскарження похідної постанови без попереднього оскарження первісної постанови. Саме тому, звернення Позивача з позовом про оскарження постанови правління НБУ №537 від 28.08.2014, до розгляду справи №805/7246/14, в рамках якої позивачем було оскаржено постанову правління НБУ №320 від 30.05.2014 не було б ефективний способом захисту. Апелянт наполягає, що позбавлення його права на оскарження постанови Правління НБУ №537 від 28.08.2014 не дасть змоги позивачу в повній мірі ефективно захистити свої порушені права та інтереси, оскільки саме на підста вказаної постанови фактично здійснювалась ліквідація банку.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просив скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду в частині повернення без змін.
Також, відповідач у відзиві, посилаючись на положення ч.2 ст.308 КАС України, просив вийти за межі розгляду апеляційної скарги та скасувати ухвалу в частині прийняття до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України від 30 травня 2014 року № 320 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Автокразбанк" до категорії неплатоспроможних" та відкрити провадження по справі № 200/131/21-а.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження поважності причин пропуску ним строку звернення до суду з позовом в частині визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України № 537 від 28.08.2014 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Автокразбанк".
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
За частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та пункті 54 рішення «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO № 23452/94; CASE OF KREUZ v. POLAND № 28249/95).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Слід зазначити, що інститут строку давності, необхідно використовувати з урахуванням конкретних обставин справи, так щоб він не перешкоджав наявним у позивача засобами захисту своїх прав. Обмеження права на звернення до суду повинно бути пропорційно меті правової визначеності, у іншому випадку це буде порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини в частині права на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини в по справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
Зазначене дає підстави дійти до висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. Зокрема, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Відповідно до ч.2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За загальним правилом, день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).
При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Матеріали справи свідчать, що позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження поважності причин пропуску ним строку звернення до суду з позовом в частині визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України № 537 від 28.08.2014 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Автокразбанк", яка була відповідно до вимог законодавства оприлюднена.
Крім того, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 122 КАС України).
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 №2121-III, банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових та службових осіб.
24.06.2020 Конституційним Судом України по справі №6-р(ІІ)/2020 ухвалено рішення, яким визнано такими що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення ч. 1 ст. 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а саме «які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України». Рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 24.06.2020 року № 6-р(II)/2020 опубліковано 24.07.2020 в Офіційному віснику України.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 №2121-III, особливості оскарження рішень (індивідуальних актів) Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку встановлюються Кодексом адміністративного судочинства України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13.05.2020 № 590-IX Кодекс адміністративного судочинства України було доповнено статтею 266-1 щодо особливостей провадження у справах щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Кабінету Міністрів України стосовно виведення банків з ринку.
Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності індивідуальних актів Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку, про затвердження пропозиції Національного банку України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку; 2) законності індивідуальних актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про запровадження тимчасової адміністрації у банку, про початок процедури ліквідації банку, про затвердження плану врегулювання та будь-яких інших індивідуальних актів, прийнятих на його виконання, а також індивідуальних актів щодо призначення уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, делегування їм повноважень; 3) законності рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку; 4) законності індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку; 5) законності індивідуальних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що позовна заява про оскарження індивідуального акта/рішення подається до суду протягом трьох місяців з дня оприлюднення такого акта/рішення в порядку, визначеному законом. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Отже, вказаними нормами встановлений тримісячний строк звернення до суду з позовом щодо якого поширюється правила ст. 266-1 КАС України. При цьому, зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає
Відповідно до ч. 3 та 6 статті 120 КАС України строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку.
Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Позивачем адміністративний позов поданий до відділення поштового зв'язку 22.12.2020 (конверт міститься в матеріалах справи), отже позовну заяву подано з пропуском тримісячного строку звернення до адміністративного суду, визначеного ч. 2 ст.2661 КАС України, і який поновленню не підлягає.
Суд враховує, що законодавче обмеження строку протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).
Суд не приймає посилання апелянта на те, що вказана постанова є похідною від постанови від 30 травня 2014 року № 320, звернення з позовом про оскарження постанови № 537 від 28.08.2014, до розгляду справи № 805/7246/14 та оскарження постанови від 30 травня 2014 року № 320, не було б ефективним способом захисту, оскільки вказане є припущенням позивача. При цьому, суд зазначає, що наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовом щодо оскарження однієї постанови не є підставою для поновлення такого строку щодо іншої, оскільки вказані постанови є окремими актами індивідуальної дії, строк оскарження яких визначається окремо.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позов в частині оскарження постанови Правління Національного банку України від 28 серпня 2014 року № 537, поданий з пропущенням установленого строку звернення до адміністративного суду.
Щодо посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу на положення ч.2 ст.308 КАС України, в якому просить суд вийти за межі розгляду апеляційної скарги та скасування ухвалу в частині прийняття до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України від 30 травня 2014 року № 320 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Автокразбанк" до категорії неплатоспроможних" та відкрити провадження по справі № 200/131/21-а, суд зазначає наступне.
За положенням ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом апеляційної інстанції відкрито апеляційне провадження щодо перегляду ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року в частині повернення позову, в іншій частині ухвала не оскаржується.
Також, у частині 1 ст. 294 Кодексу адміністративного судочинства України, наведено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Пунктом 3 ч.1 ст. 294 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Ухвала про прийняття до розгляду позовної заяви, до цього переліку не включена.
Крім того, в провадженні Донецького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 805/7246/14 за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Публічне акціонерне товариство "Автокразбанк" про визнання протиправними та скасування постанови Правління Національного банку України від 30 травня 2014 року № 320 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Автокразбанк" до категорії неплатоспроможних" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 30 травня 2014 року № 40 "Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації".
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 червня 2014 року відкрив провадження у справі № 805/7246/14.
У зв'язку з захопленням представниками незаконних озброєних формувань ДНР приміщення Донецького окружного адміністративного суду під час проведення антитерористичної операції, адміністративна справа № 805/7246/14, яка знаходилась на розгляді, втрачена.
Так, статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, спірні правовідносини виникли до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності», зазначене клопотання Національного банку України є безпідставним та необґрунтованим.
Суд, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для повернення позову.
огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України, обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Керуючись ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Савченко Тетяни Вікторівни, як представника ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 р. у справі № 200/131/21-а - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 р. у справі № 200/131/21-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 14 квітня 2021 року
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді Т.Г. Гаврищук
Л.В. Ястребова