вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи № 757/33859/19-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/1306/2021Головуючий у суді першої інстанції - Остапчук Т.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
04 березня 2021 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Березовенко Р.В., Лапчевська О.Ф.,
секретар Рудик О.Л.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 березня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луі Дрейфус Компані Україна» в особі директора Карпенко Олександра Петровича про захист особистих немайнових прав, про захист права на вільний вибір роду занять, право на захист честі, гідності та недоторканості ділової репутації,
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Луі Дрейфус Компані Україна» (далі - ТОВ «ЛДКУ») в особі директора Карпенко О.П., в якому просив заборонити відповідачу в особі Генерального директора ТОВ «ЛДКУ» Карпенка О.П. вчиняти дії, які полягають у порушенні особистих немайнових прав ОСОБА_1 , а саме, заборонити примушувати його виконувати свої трудові обов'язки у ТОВ «ЛДКУ» проти його волі, відбирати в нього пояснення щодо особистого життя, витребувати особисті документи, що стосуються його здоров'я та застосовувати до нього дисциплінарні стягнення, бо такі дії порушують його право вільно обирати собі працю, його честь, гідність та недоторканість ділової репутації.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 19.04.2019 надіслав поштою заяву про припинення трудових відносин з ТОВ «ЛДКУ», датовану тим же днем, в якій просив відповідача звільнити його з займаної посади на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з порушенням відповідачем умов трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 і ТОВ «ЛДКУ» 01.02.2016, а саме п. п. 1.5, 3.1, 3.5, 4.1, 7.1 «в», 7.2 та 8.2 цього договору, однак відповідачем не було розглянуто подану заяву і не видано наказу про звільнення позивача на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у визначений строк.
Таким чином, позивач вважає, що його права, що гарантовані Конституцією України та Законами було порушено, оскільки законодавством надано працівнику право вільно розпоряджатися своїми правами, зокрема щодо розірвання трудового договору (т. 1 а.с. 1-7).
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04.03.2020 у задоволені позову відмовлено (т. 1 а.с. 238-240).
В апеляційній скарзі, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове по суті позовних вимог. Вказує, що звертаючись до суду з позовом ним було додано всі наявні докази і копії документів, щодо порушення відповідачем немайнових прав ОСОБА_1 , а саме, неодноразове звернення позивача до відповідача з заявами про звільнення з займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України та п. 7.1 «в» Трудового договору від 01.02.2016. Також зазначає, що дії керівництва ТОВ «ЛДКУ» носять виключно особистий характер, починаючи з 21.02.2019 та направлені на створення несприятливої психологічної обстановки щодо нього особисто, ігнорування та нехтування його трудовими правами, в тому числі правом на звільнення за власним бажанням, вимаганням від нього виконання трудових обов'язків проти його волі, фактичних погроз застосування саме до апелянта дисциплінарного стягнення. Крім того, Генеральним директором ТОВ «ЛДКУ» повідомлено, щодо неможливості розірвання Трудового договору на підставі поданих апелянтом заяв про припинення трудових відносин, та вимагаються копії медичних документів. Таким чином, відповідачем порушено право позивача щодо вільного вибору роду занять, примушування до праці проти волі особи та посяганням на честь, гідність та ділову репутацію (т. 2 а.с. 13-20).
23.09.2020 відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначається, що ОСОБА_1 подано заяву про припинення трудових відносин, яка датована 19.04.2019, та була отримана відповідачем 24.02.2019, тобто після визначеної працівником дати звільнення, тому відповідач не міг розірвати з позивачем трудові відносини за заявою від 19.04.2020, оскільки вона не відповідала вимогам трудового законодавства. Також в замін заяви від 19.04.2020 ОСОБА_1 не надав відповідачу жодної іншої заяви про звільнення, яка б відповідала вимогам трудового законодавства. Крім того, ТОВ «ЛДКУ» жодним чином не може створювати для ОСОБА_1 несприятливу моральну атмосферу на робочому місці оскільки позивач не знаходився на робочому місці починаючи з 15.02.2019 до дати звільнення. При цьому всі дії перелічені позивачем, які нібито до нього вчинялись, не можуть розглядатись, як дії, які створюють несприятливу робочу атмосферу на робочому місці та не підкріплюються жодними доказами (т. 2 а.с. 31-35).
12.10.2020 від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якому зазначено, що намагаючись реалізувати свої протиправні дії щодо дискредитації позивача як працівника і відповідно випередити рішення суду , ОСОБА_2 двічі 10.08.2020 та 09.09.2020 видав накази про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за одним і тим самим нібито встановленим фактом порушення трудової дисципліни. Крім того, навмисними та злочинними діями з боку представників ТОВ «ЛДКУ» призвели до переривання страхового стажу і відповідно трудового стажу ОСОБА_1 , в зв'язку з несплатою щодо нього ЄСП, що прямо порушує положення ст.ст. 253-256 КЗпП України.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав подану апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_3 заперечував проти поданої апеляційної скарги та просив її відхилити.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення сторони, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
У даній справі, позивач порушує питання про захист особистих немайнових прав, а саме захист права на вільний вибір роду занять, право на захист честі, гідності та недоторканості ділової репутації.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.04.2019 року ОСОБА_1 надіслав поштою заяву про припинення трудових відносин з ТОВ «ЛДКУ», датовану тим же днем, в якій просив відповідача звільнити його з займаної посади на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з порушенням відповідачем умов трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 і ТОВ «ЛДКУ» 01.02.2016 (т. а.с. 11-14).
У своїй заяві ОСОБА_1 повідомив про припинення виконання обов'язків за Трудовим договором у порядку, передбаченому підп. «в» п. 7.1 Трудового договору, без жодного посилання на норми ст. 38 КЗпП України, у тому числі ч. 3 цієї статті.
Разом з тим, ОСОБА_1 у своїй заяві про припинення трудових відносин, не визначив ані правову підставу свого звільнення за власним бажанням з посиланням на відповідну частину ст. 38 КЗпП України, ані бажану дату свого звільнення, тільки зазначив про те, що припинення трудових відносин відбувається в зв'язку з захворюванням.
В той же час, позивач просить заборонити відповідачу примушувати його до виконання трудових обов'язків, але на підтвердження наявності такого примушення, ним не долучено до позовної заяви та не надано під час розгляду справи в суді першої інстанції жодних доказів щодо посягання на його честь, гідність та ділову репутацію.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановити їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Також слід зазначити, що обставини даного позову вже були підставою звернення ОСОБА_1 до ТОВ «ЛДКУ», за результатом розгляду якого рішенням Суворівського районного суду м. Одеси від 29.01.2020 у справі № 523/6928/19, залишеного без змін постановою Одеського апеляційного суду від 25.11.2020, позов ОСОБА_1 до ТОВ «ЛДКУ» про зобов'язання видати наказ про звільнення за рішенням працівника за порушення роботодавцем умов Трудового договору залишено без задоволення.
ОСОБА_1 у своєму позові наразі фактично повторно оспорює встановлені рішенням Суворівського районного суду м. Одеси від 29.01.2020 та постановою Одеського апеляційного суду від 25.11.2020 факти та правовідносини, змінивши обсяг вимог та перефразувавши їх.
Із вищезазначених рішень у справі № 523/6928/19 вбачається, що судами було з'ясовано обставини правомірності невидачі ТОВ «ЛДКУ» наказу про звільнення ОСОБА_1 на підставі ст. 38 КЗпП України, тому у даній справі колегія суддів не вбачає підстав для повторного розгляду одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Крім того, в матеріалах справи наявна завірена належним чином копія наказу ТОВ «ЛДКУ» № 40-К від 09.09.2020, за яким до ОСОБА_4 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин у період з 10.07.2020 по 31.07.2020 та проведено повний розрахунок. Даний наказ є чинним, в судовому порядку не оскаржувався, що свідчить про припинення трудових відносин між сторонами, з часу та підстав зазначених у наказі (т. 2 а.с. 39).
Таким чином, в зв'язку з відсутністю в матеріалах справи доказів на підтвердження порушення відповідачем прав, немайнових благ та честі, гідності і ділової репутації позивача, та як наслідок недоведеність обґрунтування заявленого позову, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні поданого позову ОСОБА_1 .
Посилання апелянта на те, що його обмежили у доступі до його корпоративної пошти та чата працівників ТОВ «ЛДКУ» у мобільному додатку «Viber» після 18.02.2019 є безпідставними, оскільки це не є порушенням особистих немайнових прав.
За таких обставин, матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення суду не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не впливають на законність та справедливість ухваленого рішення.
При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 371, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 березня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луі Дрейфус Компані Україна» в особі директора Карпенко Олександра Петровича про захист особистих немайнових прав, про захист права на вільний вибір роду занять, право на захист честі, гідності та недоторканості ділової репутації залишити без змін.
Постанова Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді Р.В.Березовенко
О.Ф. Лапчевська