Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 квітня 2021 р. Справа№200/3054/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3)
про визнання протиправним та скасування рішення від 11 лютого 2021 року № 3, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 11 лютого 2021 року № 3 про відмову у призначення пенсії за вислугу років, зобов'язання відповідача повторно розглянути документи про призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту «а» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які отримано відповідачем 10 лютого 2021 року від Департаменту персоналу Міністерства внутрішніх справ України та призначити пенсію за вислугою років.
23 березня 2021 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі, ухвалив про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), зобов'язав відповідача надати суду належним чином засвідчені копії: документи позивача про призначення пенсії за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які отримано відповідачем 10 лютого 2021 року від Департаменту персоналу Міністерства внутрішніх справ України, всі інші документи, які стосуються спірних правовідносин.
За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви позивач зазначив, що відповідачем були розглянуті документи позивача про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», отримані від Департаменту персоналу Міністерства внутрішніх справ України, і за результатами розгляду прийнято рішення № 3 від 11 лютого 2021 року про відмову у призначенні пенсії. На думку відповідача, вислуга років 23 календарних роки та 6 місяців в розумінні пункту «а» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» має визначатись виключно в календарному обчисленні, а не на пільгових умовах. З таким висновком відповідача позивач не погоджується.
В установлений судом строк відповідачем на адресу суду надано відзив на адміністративний позов позивача, у якому заперечив проти задоволення заявлених вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до наказу № 26 о/с від 27 вересня 2018 року позивач звільнений зі служби з 27 вересня 2018 року у запас за пунктом 64 «г» (скорочення штатів). Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні складає 16 років 10 місяців 09 днів. Статтею 12 Закону № 2262 передбачено, що пенсія за вислугу років призначається за наявності відповідних умов, а саме: відповідної вислуги на день звільнення з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 календарних роки та 6 місяців і більше, якщо вони звільненні зі служби. Тобто реалізація права на пенсію можлива лише за наявності двох означених умов. Управлінням координації пенсійних питань та соціальної роботи Департаменту персоналу Міністерства внутрішніх справ України було направлено до Головного управління подання про призначення пенсії Позивачу № 935 від 26 січня 2021 року, разом з яким надано, у тому числі, копію з наказу № 26 о/с лк від 27 вересня 2018 року, грошовий атестат № 15 та інші документи. Згідно з вказаним наказом календарна вислугу років позивача становить 16 років 10 місяців 09 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років. Враховуючи викладене, Головним управлінням прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років позивачу № 3 від 11 лютого 2021 року.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 , виданого 3 листопада 2006 року, РНОКПП НОМЕР_1 . Позивач є учасником бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_3 від 3 березня 2017 року.
Відповідно згідно з витягу з наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 27 вересня 2018 року № 26 о/с лк, позивача звільнено з органів внутрішніх справ за п. 64 «г» (через скорочення штатів) з 27 вересня 2018 року. У наказі зазначено, що станом на час звільнення стаж служби складає: у календарному обчисленні 16 років 10 місяців 09 днів, для виплати одноразової грошової допомоги - 02 роки 10 місяців 22 днів.
Відповідно до витяг з наказу Головного управління МВС України в Донецькій області від 20 березня 2019 року № 6 о/с лк було внесено зміни до наказу від 27 вересня 2018 року № 26 о/с лк в частині звільнення позивача. Зазначено «вважати вислугу років на 27 вересня 2018 року у пільговому обчисленні 23 роки 08 місяців 15 днів».
10 лютого 2021 року за вихідним № 3665/22-2021 Департамент персоналу Міністерства внутрішніх справ України направило до відповідача документи відносно позивача для розгляду питання щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а саме подання про призначення пенсії від 26 січня 2021 року № 935, накази від 20 березня 2019 року № 6 о/с лк, від 27 вересня 2018 року № 26 о/с лк, від 24 липня 2018 року № 21 о/с лк, грошовий атестат № 15, довідка від 10 березня 2020 року № 17190, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2020 року № 200/5485/20-а.
За результатами розгляду документів Департаменту персоналу Міністерства внутрішніх справ України відповідачем було прийнято рішення від 11 лютого 2021 року № 3 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років.
Підставою для відмови у призначенні пенсії відповідач зазначив наступне.
Відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262 для призначення пенсії за вислугу років особам, які звільнені зі служби в період з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року, на день звільнення необхідно мати вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше.
В наданому пакеті документів для призначення пенсії за вислугу років, а саме в грошовому атестаті № 15 та у витязі з Наказу від 27 вересня 2018 року № 26 о/с лк про звільнення зі служби зазначено, що календарна вислуга років гр. ОСОБА_1 на день звільнення (27.09.2018) у календарному обчисленні становить 16 років 10 місяців 9 днів. В поданні від 26 січня 2021 року № 935 про призначення пенсії, у витязі з Наказу від 20 березня 2019 року № 6 о/с лк про внесення змін до Наказу від 27 вересня 2018 року № 26 о/с лк та у витязі з Наказу від 27 вересня 2018 року № 26 о/с лк про звільнення зі служби зазначено, що вислуга років гр. ОСОБА_1 на день звільнення (27.09.2018) у пільговому обчисленні становить 23 роки 08 місяців 15 днів. З урахуванням викладеного було вирішено відмовити гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу у зв'язку з відсутністю необхідної календарної вислуги років на день звільнення, передбаченої пунктом «а» статті 12
Закону № 2262.
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви, спірними питанням у справі є правомірність відмови в призначенні позивачу пенсії за вислугу років.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон № 2262-XII.
Пунктом «б» статті 1-2 Закону № 2262-XII передбачено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби): особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Згідно зі статтею 10 Закону № 2262-XII, призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1 2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України. (далі - ПФУ).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач був звільнений зі служби в органах поліції 27 вересня 2018 року, і на момент звільнення його вислуга років складала: у календарному обчисленні 16 років 10 місяців 09 днів, у пільговому обчисленні - 23 роки 08 місяців 15 днів.
Відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-XII, пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше. До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Одночасно стаття 17 Закону № 2262-XII визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії.
Згідно з частиною 2 статті 17 Закону № 2262-XII, до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
При цьому, згідно з частиною 4 статті 17 Закону № 2262-ХІІ, при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховується тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Аналіз норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» дає підстави для висновку про те, що законодавець розмежовує такі поняття як «вислуга років» та «календарна вислуга років». При цьому, до вислуги років є можливим зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні і цей стаж теж враховується при призначенні пенсії (як правило впливає на розмір пенсії).
В то й же час для отримання права на призначення пенсії обов'язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі. До цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні законом не передбачено.
Суд звертає увагу на те, що жодної відсилочної норми вказана стаття не містить, а також не містить посилання на те, що види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії можуть бути встановлені підзаконними актами.
Виходячи з наведеного, суд дійшов до висновку, що вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 23 календарних роки та 6 місяців і більше, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.
Суд звертає увагу на те, що законодавець розмежовує такі поняття як "вислуга років" та "календарна вислуга років". При цьому, до вислуги років є можливим зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні і цей стаж теж враховується при призначенні пенсії. Адже для отримання права на призначення пенсії обов'язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному Законом розмірі, а до цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні Законом не передбачено.
Суд вважає безпідставним посилання позивача на те, що до спірних правовідносин для визнання права на призначення пенсії за вислугу років підлягає застосуванню Порядок № 393 постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" від 17 липня 1992 р. №393, якою позивачу на його думку для призначення пенсії вислугу років має зараховуватися пільговий стаж, оскільки згідно з Кодексом адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Приписи пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 суперечать приписам пункту "а" статті 12 Закону №2262-ХІІ застосуванню підлягає саме Закон України, оскільки має вищу юридичну силу.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 161/4876/17, від 10 липня 2019 року у справі № 1840/3347/18 та від 22 серпня 2019 року у справі №295/7220/16-а, від 27 березня 2020 року у справі № 569/727/17, від 17 червня 2020 року у справі №337/2596/17(2-а/337/204/2017).
Як вказано відповідачем та не заперечується позивачем вислуга років позивача на день звільнення у календарному обчисленні складає 16 років 10 місяців 09 дні. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність у позивача права на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої пунктом «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-XII календарної вислуги років.
Таким чином, у відповідача були відсутні підстави для призначення позивачу пенсії за вислугу років, з огляду на що, оскаржувана відмова пенсійного органу є правомірною.
Аналогічного правового висновку дійшов Перший апеляційний адміністративний суду у постанові від 30 червня 2020 року по справі № 200/3389/20-а.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» установлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У п. 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначено, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», у зазначеній статті міститься посилання на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії»).
Суд також ураховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, серед іншого, звертається увага, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Водночас, відповідно до даного Висновку згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, від різних правових положень, звичаїв, доктринальних принципів, а також ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; п. 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; п. 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням вищевикладеного суд доходить до висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивача.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3) про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11 лютого 2021 року № 3 про відмову ОСОБА_1 у призначення пенсії за вислугу років, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути документи про призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту «а» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які отримано відповідачем 10 лютого 2021 року від Департаменту персоналу Міністерства внутрішніх справ України та призначити пенсію за вислугою років.
Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 12 квітня 2021 року. Повне судове рішення складено 12 квітня 2021 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Смагар