03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/4581/2021
01 квітня 2021 року м. Київ
Справа № 753/18612/20
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 28 грудня 2020 року, постановлену у складі судді Сирбул О.Ф., про відмову у відкритті провадження
у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_3 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу,
встановив:
У листопаді 2020 року заявник ОСОБА_1 звернулась до суду в порядку окремого провадження із заявою, в якій просить встановити факт її проживання із ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 01.01.2004 по 24.01.2015 за адресою: АДРЕСА_1.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 28 грудня 2020 року у відкритті провадження у справі відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, оскільки в даному випадку спір про право відсутній.
Вказує про те, що посилання в оскаржуваній ухвалі на постанову Пленуму ВСУ № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» є недоречним, оскільки вказана постанова узагальнювала судову практику застосування норм ЦПК України від 18.07.1963 року, який припинив чинність 01.09.2005 року. Вже 15 років не діє вказаний кодекс і практика його застосування не має значення для цієї справи.
Зазначає, що заява про встановлення факту не містила жодної інформації про те, що існує спір про право, або встановлення факту необхідне для вирішення будь-якого спору. Натомість не існує спору про спадкове майно померлого ОСОБА_4 . Єдиними його спадкоємцями є заявниця та дочка, які не мають спору між собою і не планують вирішувати питання про визнання права власності на майно в порядку спадкування в майбутньому.
Звертає увагу на те, що в заяві заявницею зазначено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і 27.10.2015 року було оформлене успадковане майно. Спору між спадкоємцями (заявницею і її дочкою) не було на момент відкриття спадщини і немає досі.
Метою звернення ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем ОСОБА_4 є встановлення обставин, необхідних для надання законної сили тим шлюбним відносинам, які у неї з чоловіком були після розірвання шлюбу 2001 року і до його смерті у 2015 році; унеможливлення в майбутньому будь яких сумнівів щодо володіння успадкованим майном (якщо такі сумніви матимуть місце); засвідчення моральної сторони стосунків заявниці з її померлим чоловіком, що необхідно для виховання їх онуки. Від встановлення вказаних фактів не залежатиме виникнення права заявниці на майно, і це також не спричинить припинення прав інших осіб на майно. За таких обставин встановлення юридичного факту не пов'язане з подальшим визнанням права власності на спадкове майно.
В судовому засіданняі заявник ОСОБА_1 , її представник ОСОБА_2 та заінтересована особа ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що з заяви вбачається спір про право, а саме необхідність встановлення факту, що має юридичне значення, для реалізації майнових прав про визнання права власності у порядку спадкування, а тому заява не може бути розглянута в порядку окремого провадження, в якому не застосовуються засади змагальності, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до вимог ч. 4 ст. 315 ЦПК України.
З таким висновком суду колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про, зокрема, встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч.2 ст. 293 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 294 ЦПК України, під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах(ч.6 ст. 294 ЦПК України).
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Згідно з ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Отже, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
За змістом п. 1. ч. 1 ст. 318 ЦПК України, у заяві про встановлення такого юридичного факту обов'язково має бути зазначено, з якою метою заявник має намір встановити такий факт.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».
Подібні висновки містяться у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц (провадження № 61 24660св18), від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18 (провадження № 18230св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження № 6114667св20).
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав заявників.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Звертаючись до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу у період з 01.01.2004 по 24.01.2015, заявниця посилалась на те, що встановлення цього факту необхідно для того, щоб надати законної сили тим шлюбним відносинам, які були з чоловіком після розірвання шлюбу 2001 року і до його смерті у 2015 році. Спадкування майна чоловіка відбулося по домовленості між нею і дочкою, про що не було і немає суперечностей. Водночас встановлення факту проживання однією сім'єю унеможливить в майбутньому будь-які сумніви щодо володіння успадкованим майном, буде законним і справедливим, відповідатиме фактичним обставинам справи. Також, коли рішенням суду буде зафіксовано факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, буде засвідчено моральну сторону стосунків її та чоловіка, що необхідно для виховання їх онуки.
Проте, у поданій заяві заявником ОСОБА_1 не зазначено конкретної правової мети (юридичної) встановлення факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем без реєстрації шлюбу, від якої буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника або яка поновить її порушені права. Належних доказів на підтвердження правових наслідків подання такої заяви не надано та матеріали справи не містять.
Зазначене вище унеможливлює зробити висновок щодо наявності спору про право на стадії відкриття провадження у справі, а тому висновок суду про відмову у відкритті провадження у справі є передчасним.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції не з'ясував правову мету, для якої необхідно встановлення факту проживання однією сім'єю та не встановив, яким чином пов'язується встановлення цього факту з наступним вирішенням спору про право, між якими саме особами такий спір виник, що має наслідком застосування ч. 4 ст. 315 ЦПК України.
Крім того, посилаючись в оскаржуваній ухвалі на те, що встановлення факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем необхідне для реалізації майнових прав про визнання права власності у порядку спадкування, суд першої інстанції не встановив коло спадкоємців померлого ОСОБА_4 та не перевірив, чи впливатиме на їх права та обов'язки рішення суду про встановлення факту проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем однією сім'єю без реєстрації шлюбу, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про наявність спору про право.
Разом з тим, сама по собі та обставина, що встановлення факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем необхідне для реалізації майнових прав у порядку спадкування, не дає підстав вважати наявним спір про таке право, оскільки суд першої інстанції не позбавлений можливості з'ясувати дані обставини під час розгляду справи.
Відповідно до ч.4 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин, ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 28 грудня 2020 року постановлена з порушенням вимог процесуального права, тому існують підстави для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 379, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 - задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 28 грудня 2020 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 09 квітня 2021 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Немировська О.В.
Чобіток А.О.