Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 761/11237/20
Номер провадження 22-ц/824/1446/2021
Головуючий у суді першої інстанції Н.Г. Притула
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
31 березня 2021року місто Київ
Номер справи 761/11237/20
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),
суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.
секретар судового засідання: Сіра Ю.М.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Державне підприємство «Укркомунобслуговування»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2
апеляційну скаргу Державного підприємства «Укркомунобслуговування»
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2020 року, ухваленеу складі судді Притули Н.Г., в приміщенні Шевченківського районного суду м.Києва, повне рішення складено 30 листопада 2020 року, -
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ДП «Укркомунобслуговування» про стягнення нарахованих, але не виплачених коштів при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні мотивованим тим, що з 23.04.2016 він працював на посаді директора ДП «Укркомунобслуговування» з посадовим окладом у розмірі 19 347,12 грн. згідно Контракту №14 від 22.04.2016. 21.04.2017 він був звільнений із займаної посади за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію, згідно п.8 ч.1 ст.36, 39 КЗпП України. У день звільнення Підприємством було видано йому розрахунковий лист, яким встановлено суму належних йому при звільнені виплат у розмірі 176 397,85 грн., що складалася із заробітної плати за квітень 2017 року, грошової допомоги у розмірі шести посадових окладів та грошової компенсації за невикористану відпустку. Однак, у порушення вимог ч.1 ст.116 КЗпП України Підприємством у день звільнення не було проведено з ним повний розрахунок щодо належних йому до виплати сум, у зв'язку із чим він звертався у травні 2017 року до відповідача із відповідним листом, у якому просив здійснити передбачені законом виплати при звільненні, перерахувавши їх на його картковий рахунок. Відповідач, у свою чергу листом повідомив позивача про наявну розбіжність у розмірі посадового окладу у примірнику контракту №14 від 22.04.2016, наданого Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України, та примірником цього ж контракту, наявного на підприємстві.
У подальшому, за заявою позивача про видачу судового наказу, виплати у розмірі 176 397,85 грн., що складаються із заробітної плати за квітень 2017 року, грошової допомоги у розмірі 6 посадових окладів та грошової компенсації за невикористану відпустку, а також середній заробіток у розмірі 70 465,63 грн. було стягнуто судовим наказом, який було скасовано судом.
Позивач зазначив, що на час звернення до суду із даним позовом і до тепер відповідач не провів з ним розрахунку, а тому на підставі положень статті 117 КЗпП України, позивач просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.04.2017 по 14.04.2020.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь 176 397,85 грн. нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01.04.2017 по 21.04.2017, грошової допомоги у розмірі шести посадових окладів та грошової компенсації за невикористані відпустки, а також 807 462,68 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.04.2017 по 14.04.2020.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 до ДП «Укркомунобслуговування» про стягнення нарахованих, але не виплачених коштів при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково. Стягнуто з ДП «Укркомунобслуговування» на користь ОСОБА_1 нараховані, але не виплачені суми при звільненні в загальному розмірі 143 996 грн. 65 коп. (суму зазначено без відрахування податків і зборів). Стягнуто з ДП «Укркомунобслуговування» на користь держави судовий збір в розмірі 1 439,96 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення з ДП «Укркомунобслуговування» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 116 КЗпП України, всупереч вимогам закону не застосовано положення ст.117 КЗпП України та п.20 постанови №13 від 24.12.1999 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», що підлягали застосуванню. Суд першої інстанції частково задовольняючи вимоги про стягнення належних позивачу до виплати сум при звільненні у розмірі, зазначеному у судовому рішенні, помилково виходив із розрахунку посадового окладу у розмірі 12 898,00 грн, вказаному у примірнику контракту №14 від 22.04.2016, наданому Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України, а не з окладу у розмірі 19 347,12 грн, який було вказано у примірнику Контракту наданого позивачем.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції помилково вважав, що ОСОБА_1 був наділений повноваженнями виплатити собі належні суми при звільненні. Суд не врахував, що ним, як директором підприємства, в межах своїх повноважень, було видано відповідний наказ, яким надано доручення відділу бухгалтерського обліку та економічно - договірної роботи провести з ОСОБА_1 належний розрахунок, який проведено не було.
Вказав, що суд безпідставно не взяв до уваги докази на підтвердження зазначених у позові обставин, не мотивувавши підстави їх відхилення, а саме: контракт №14 від 22.04.2016, у якому вказано розмір посадового окладу позивача у сумі 19 347,12 грн, розрахунковий лист позивача за квітень 2017 року, лист ОСОБА_1 від 10.05.2017, адресований відповідачу, лист ДП «Укркомунобслуговування» за вих. №124 від 11.05.2017, довідки ПАТ КБ «Приватбанк» по рахунку, на який зараховувалась заробітна плата позивача, відомості Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 . Натомість судом було необґрунтовано взято до уваги примірник контракту наданий відповідачем із зазначеним розміром посадового окладу 12 898,00 грн.
ДП «Укркомунобслуговування», не погоджуючись із рішенням суду, подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги Підприємства обґрунтовані тим, що суд у своєму рішенні дійшов помилкового висновку про те, що з позивачем не було проведено відповідного розрахунку при звільненні, оскільки розрахунок при звільненні 21.04.2017 позивачу було здійснено відповідно до посадового окладу директора підприємства, розмір якого складав 12 898,00 грн, з урахуванням звіту незалежного аудитора від 28.05.2017, згідно якого позивачу було надмірно виплачено грошові кошти у розмірі 252 294,06 грн за період з травня 2016 року по квітень 2017 року. Відповідач вважає, що у нього не існувало перед позивачем боргових зобов'язань, натомість у позивача перед Підприємством існує борг, який, з урахуванням проведеного розрахунку при звільненні, складає 136 370,91 грн.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали подану апеляційну скаргу, просили задовольнити її з викладених підстав. Апеляційну скаргу ДП «Укркомунобслуговування» просили залишити без задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, з урахуванням обставин, викладених у відзиві на апеляційну скаргу відповідача.
Представник ДП «Укркомунобслуговування» Лень Р.В. у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просить задовольнити з викладених в ній підстав. Апеляційну скаргу позивача просить залишити без задоволення. Своїм право на подачу відзиву на апеляційну скаргу позивача ДП «Укркомунобслуговування» не скористалося.
Відповідно до ч.2, ч.4 ст.263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч.1, ч.2 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга ДП «Укркомунобслуговування» не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Так, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції вважав їх обґрунтованими та дійшов висновку, що відповідачем не було проведено з позивачем розрахунок при звільненні, а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 143 996,65 грн. нарахованих, але не виплачених йому при звільненні коштів. При цьому суд, враховуючи, що при підписанні контракту було здійснено розрахунок посадового окладу директора ДП «Укркомунобслуговування» у розмірі 12 898,00 грн, що погоджено уповноваженими особами Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, взяв до уваги як належний доказ при вирішенні даної справи саме суми, які нараховані з посадовим окладом 12 898,00 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку суд першої інстанції дійшов висновку про те, що за Контрактом №14 від 22.04.2016 на ОСОБА_1 , як на директора ДП «Укркомунобслуговування», було покладено обов'язок забезпечувати виплату заробітної плати, а тому саме він повинен був забезпечити виплату всіх сум, які належали йому при звільненні. Суд не встановив вини Підприємства у не проведенні такого розрахунку.
Проте з такими висновками суду колегія суддів повністю погодитися не може, оскільки вони суперечать наявним у матеріалах справи доказам з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом, ОСОБА_1 був призначений на посаду директора Державного підприємства «Укркомунобслуговування» строком з 23.04.2016 по 22.04.2017 на підставі контракту №14 з директором підприємства, що є у державній власності, укладеним між Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та ОСОБА_1 22.04.2016.
Пунктом 1.1. Контракту передбачено, що директор зобов'язується безпосередньо і через адміністрацію підприємства здійснювати поточне управління (керівництво) підприємством, забезпечувати його високоприбуткову діяльність з урахуванням фінансового плану підприємства, ефективне використання і збереження закріпленого за підприємством державного майна, а Орган управління майна зобов'язується створювати належні умови для матеріального забезпечення організації праці директора.
Згідно умов пункту 1.3 Контракту директор, який уклав цей контракт, є повноважним представником підприємства під час реалізації повноважень, функцій, обов'язків підприємства, передбачених актами чинного законодавства України, статутом підприємства, іншими нормативними документами.
Директор підзвітний Органу управління майна у межах, встановлених чинним законодавством України, статутом підприємства та цим контрактом (пункт 1.5 контракту).
Наказом державного секретаря Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №134К/ОС від 21.04.2017 припинено дію контракту №14 від 22.04.2016, укладеного з ОСОБА_1 , на підставі підпункту а) пункту 5.2 розділу 5 цього Контракту та звільнено з 22.04.2017 ОСОБА_1 у зв'язку із закінченням строку дії контракту згідно з п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України.
Цього ж дня ОСОБА_1 , як директор ДП «Укркомунобслуговування», видав наказ №13-к/тр про власне звільнення та припинення виконання обов'язків директора ДП «Укркомунобслуговування» у зв'язку зі звільненням за власним бажанням та виходом на пенсію згідно з пунктом 8 частини 1 статті 36 та статті 39 КЗпП України. Надав доручення відділу бухгалтерського обліку та економічно-договірної роботи провести повний розрахунок з ним відповідно до чинного законодавства, надати грошову допомогу у розмірі шести посадових окладів відповідно до п.3.4 розділу 3 Контракту від 22.04.2016 №14 та виплатити грошову компенсацію за невикористані відпустки.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Так, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України).
Аналогічні положення викладені в статті 1 Закону України «Про оплату праці».
Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Згідно з частиною першою статті 83 КЗпП України та частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
На період роботи ОСОБА_1 на посаді директора ДП «Укркомунобслуговування» на підприємстві діяв Колективний договір, згідно підпункту 12.10 пункту 12 розділу 4 встановлено умови праці директора, якими передбачено виплату грошової допомоги у розмірі не більше шести посадових окладів у разі розірвання контракту, виходу на пенсію. Така виплата грошової допомоги також передбачена п. 3.4 Контракту №14 від 22.04.2016.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначено, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Отже, усі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.
У разі невиплати з вини роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема, згідно з умовами трудового договору та відповідно до законодавчих гарантій.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Судом встановлено, що ДП «Укркомунобслуговування» з ОСОБА_1 у день його звільнення не було проведено відповідний розрахунок. ДП «Укркомунобслуговування» було видано позивачу розрахунковий листок за підписом головного бухгалтера згідно якого борг за Підприємством перед працівником на початок травня 2017 року складав 176 397,85 грн., з урахуванням посадового окладу директора ДП «Укркомунобслуговування» у розмірі 19 347,12 грн.
10.05.2017 ОСОБА_1 звернувся до в.о. директора ДП «Укркомунобслуговування» Ломовицького Б.Г. із листом, у якому просив здійснити виплату всіх сум, що належали йому при звільненні.
Листом від 11.05.2017 за №124 ДП «Укркомунобслуговування» за підписом в.о. директора ДП «Укркомунобслуговування» Ломовицького Б.Г. надало позивачу відповідь, у якій вказало, що відділом бухгалтерського обліку та економічно-договірної роботи здійснюється перерахунок розміру сум належних ОСОБА_1 при звільненні та остаточним розрахунком, посилаючись на розбіжність між розміром посадового окладу, зазначеного у контракті №14 від 22.04.2016 , наданого підприємству позивачем, та цього ж контракту, наданого Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України. У листі також зазначалося про необхідність надати підприємству інформацію про спосіб отримання належних до виплати сум.
ОСОБА_1 листом від 23.05.2017 повідомив керівника ДП «Укркомунобслуговування» про перерахунок сум, які належать до виплати при звільненні на картковий рахунок , на який йому перераховувалась заробітна плата.
Із матеріалів справи та пояснень учасників справи (їх представників), наданих у суді першої та апеляційної інстанції вбачається, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем не було проведено під час розгляду справи судом першої інстанції. Такий розрахунок не проведено підприємством з позивачем і під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Отже, право на отримання ОСОБА_1 при звільненні нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, грошової допомоги у розмірі шести посадових окладів, а також грошової компенсації за невикористану відпустку передбачене зазначеними вище нормами закону, а також умовами контракту №14 від 22.04.2016 та колективним договором, схваленим загальними зборами трудового колективу підприємства від 29.08.2016.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд установив, що ОСОБА_1 не була здійснена підприємством у день звільнення виплата заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі за період з 01.04.2017 по 21.04.2017, грошової допомоги у розмірі шести посадових окладів та грошової компенсації за невикористані відпустки, а тому наявні правові підстави для стягнення такої заборгованості у судовому порядку.
Визначаючи розмір заборгованості нарахованої, але не виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.04.2017 по 21.04.2017, грошової допомоги у розмірі шести посадових окладів та грошової компенсації за невикористані відпустки суд першої інстанції взяв до уваги інформаційну довідку ДП «Укркомунобслуговування» від 19.11.2020 б/н, згідно якої заборгованість підприємства перед працівником станом на 21.04.2017 складала 143 996,65 грн, з урахуванням посадового окладу директора ДП «Укркомунобслуговування» у розмірі 12 898,00 грн., який зазначено у Контракті №14 від 22.04.2016, наданому Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України.
Суд вважав неналежним доказом у справі розрахунковий листок за травень 2017 року, наданий позивачем при зверненні до суду, згідно з яким борг за підприємством складав 176 397,85 грн., оскільки зазначений розрахунковий листок не відображає сум, які були нараховані позивачу при звільненні. У ньому відображаються суми, які розраховані у відповідності до Звіту незалежного аудитора, складеного Аудиторською компанією «Блискор Гарант» 28.05.2017 року та наказу №25-к/тр від 11.05.2017 року у зв'язку з розбіжністю у сумах окладу позивача.
При цьому суд першої інстанції врахував, що при підписанні контракту було здійснено розрахунок посадового окладу директора Державного підприємства «Укркомунобслуговування» в розмірі 12 898,00 грн., що погоджено уповноваженими особами Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, а тому саме суми, які нараховані з посадовим окладом 12 898,00 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, що разом складає 143 996,65 грн.
Проте такий висновок суду першої інстанції не може вважатися вірним та обґрунтованим, з огляду на наступне.
Так, відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Відповідно статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення. Припинення трудового договору також може бути з підстав, визначених контрактом (пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України).
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Виходячи з особливостей контрактної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, а також особливості порядку звільнення чи продовження дії контракту.
Як зазначалося, між Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та ОСОБА_1 , як з директором підприємства, що є у державній власності, 22.04.2016 було укладено контракт №14.
Згідно п. 3.1 розділу 3 Контракту, яким прописані умови матеріального забезпечення директора, за виконання обов'язків, передбачених цим контрактом, директору нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного підприємством в результаті його господарської діяльності, виходячи з установлених директору: а) посадового окладу у розмірі 19 347,12 грн. і фактично відпрацьованого часу.
Наказом від 04.05.2016 року №42/3-к/тр «Про встановлення посадових окладів працівників ДП «Укркомунобслуговування», згідно контракту №14 від 22.04.2016 ОСОБА_1 встановлено розмір посадового окладу директора підприємства у сумі 19 347,12 грн.
Згідно наявних у матеріалах справи розрахункових відомостей за період з травня 2016 року по квітень 2017 року ОСОБА_1 нараховувалася заробітна плата згідно посадового окладу директора підприємства, розмір якого складав 19 347,12 грн.
Із контракту №14 від 22.04.2016, наданого позивачем у розпорядження суду вбачається, що останній містить підписи віце - прем'єр - міністра України - міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України ОСОБА_3 та директора ДП «Укркомунобслуговування» ОСОБА_1 , скріплений печатками Міністерства та Підприємства.
Ідентичний за формою та змістом є контракт №14 від 22.04.2016, наданий Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України.
Єдиною розбіжністю у вказаних примірниках контракту є відомості, внесені до підпункту а) пункту 3.1 розділу 3 Контракту про розмір посадового окладу і фактично відпрацьованого часу. У примірнику, наданому позивачем такий оклад зазначений у розмірі 19 347,12 грн. (а.с. 15-27, т.І), а у примірнику наданому Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України оклад зазначено у розмірі 12 898,08 грн.(а.с.176-188, т. І).
Різниця між визначеними розмірами посадового окладу відповідача в двох примірниках контракту становить 6449,12 грн (19 347,12 - 12 898,00 = 6 449,12 грн).
Із матеріалів справи вбачається, що аудиторською компанією «Блискор Гарант» було проведено аудит результатів окремих господарських операцій, а також аудит розрахунків по заробітній платі з працівниками, аудит витрат на пальне, касових операцій, операцій за договорами оренди за період з 01 січня 2016 року по 30 квітня 2017 року. За результатами проведення аудиту 28 травня 201 року було складено звіт незалежного аудитора, яким встановлено наявність двох примірників контракту №14 від 22.04.2016 укладених з директором підприємства ОСОБА_1 , які містять розбіжності щодо щомісячного розміру посадового окладу директора у сумі 6 449,12 грн.
Також із матеріалів справи вбачається, що ДП «Укркомунобслуговування» зверталося у жовтні 2017 року до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, ОСОБА_4 , ТОВ «Аудиторська фірма «Блискор Гарант», про стягнення збитків.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року, у справі №761/ 36197/17, відмовлено ДП «Укркомунобслуговування» у задоволенні позову. Підставою відмови слугувало те, що відсутній один із обов'язкових елементів складу цивільного правопорушення - факт наявності незаконних дій відповідача за період нарахування йому заробітної плати, крім того, контракт № 14 від 22 квітня 2016 року, який був підставою для нарахування заробітної плати, незаконним не визнавався.
Із позовом про визнання недійсним контракту № 14 від 22 квітня 2016 року із зазначеним розміром посадового окладу директора у сумі 19 347,12 грн ДП «Укркомунобслуговування» звернулося до суду лише у червні 2020 року. Судове рішення по суті спору судом не ухвалено. Вказані обставини не дають підстав вважати, що такий контракт не може бути взятий судом до уваги при вирішенні даного спору, оскільки його недійсність не визнана у судовому порядку, а відтак такий контракт є належним та допустимим доказом у даній справи.
Так, положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надаючи оцінку контракту №14 від 22.06.2016, у якому містяться відомості щодо посадового окладу ОСОБА_1 у розмірі 19 347,12 грн, колегія суддів враховує, що ЄСПЛ неодноразово вказував на те, що стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Частина третя статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Нормами процесуального закону також передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Отже, виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених письмових доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, які мають значення для справи суд першої інстанції не встановив належним чином при вирішенні справи та помилково вважав наявними підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 143 996,65 грн., нарахованих, проте не виплачених позивачу при звільненні, взявши до уваги при цьому як належний доказ саме суми, які були нараховані відповідачем позивачу з урахуванням посадового окладу у розмірі 12 898,00 грн., що погоджено уповноваженими особами Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, а не з розрахунку посадового окладу позивача у розмірі 19 347,12 грн, який вказано у примірнику контракту №14 від 22.04.2016 наданого позивачем.
Суд апеляційної інстанції при визначенні розміру грошових виплат належних позивачу при звільненні, бере до уваги розмір посадового окладу у сумі 19 347,12 грн, який зазначений у примірнику контракту №14 від 22.06.2016, наданого у розпорядження суду позивачем, оскільки такий контракт підписаний сторонами, між якими його укладено, завірений печаткою Міністерства та Підприємства. При цьому, колегія суддів враховує, що позивачу тривалий час здійснювалася виплата заробітної плати з урахуванням посадового окладу у розмірі 19 347,12 грн, що підтверджується виписками із банківського рахунку, куди нараховувалася така заробітна плата, відомостями з Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 , розрахунковим листком за травень 2017 року із зазначенням посадового окладу директора 19 347,12 грн. Такі докази у їх сукупності повністю узгоджуються із матеріалами справи та встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи.
Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження того, що розрахунок виплат належних позивачу при звільненні повинен здійснюватися з урахуванням посадового окладу директора у розмірі 19 347,12 грн. А тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав помилкову оцінку доказам зібраним по справі, що призвело до неправильного вирішення спору. У зв'язку з чим наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості по заробітній платі підлягають задоволенню у розмірі 176 397, 85 грн.
Доводи апеляційної скарги ДП «Укркомунобслуговування» щодо відсутності заборгованості підприємства перед позивачем зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів. Такі докази не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, вони є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду апеляційної інстанції по суті спору.
Не відповідає нормам закону та встановленим апеляційним судом обставинам справи висновок суду першої інстанції щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки проведення належних йому до виплати сум.
Так, згідно з статтею 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що відповідач не провів з ним остаточний розрахунок при звільненні, зокрема, не сплатив 176 397,85 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01.04.20117 по 21.04.2017, грошової допомоги у розмірі шести посадових окладів та грошової компенсації за невикористані відпустки , що є підставою для стягнення з ДП «Укркомунобслуговування» на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто з 24.042017 по 14.04.2020.
При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача колегія суддів враховує наступне.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі №234/7936/14-ц (провадження №6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі №759/7662/15-ц (провадження №6-1185цс16).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні.
Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13
ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, не в залежності від наявності спору між працівником та роботодавцем щодо належних до виплати сум.
Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18).
При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, і зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Невиплачена позивачу при звільненні сума коштів складає 176 397,85 грн, що є значно меншою, ніж нарахована сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розмір якої визначений позивачем у сумі 807 462,68 грн.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений позивачем виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Визначаючи розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд апеляційної інстанції враховує встановлені обставини справи та вважає наявними усі підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку із встановленим розміром заборгованості з оплати праці, характером цієї заборгованості, діями позивача, колегія суддів вбачає підстави для зменшення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню за час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, вирішуючи спір в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач порушив норми трудового законодавства у частині невиплати позивачу заробітної плати, а тому наявні підстави для покладення на нього відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у вигляді стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Визначаючи розмір відшкодування, суд апеляційної інстанції застосовує принцип співмірності та стягує з відповідача середній заробіток за порушення строків виплати належних працівнику коштів у розмірі 10 000,00 грн, врахувавши задоволення позовних вимог у частині стягнення невиплаченої заробітної плати.
Доводи ОСОБА_1 про те, що встановивши факт не проведення з ним належного розрахунку у день звільнення, суд повинен стягнути з підприємства на його користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів відхиляє, оскільки розмір відшкодування за час затримки розрахунку апеляційний суд визначив, застосувавши принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування, що є правом суду.
Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд у своєму рішенні не навів достатні мотиви на підставі яких дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача належної йому до виплати суми при звільненні саме у розмірі 143 996,65 грн. та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Виходячи з вищенаведеного, рішення суду першої інстанції не може вважатись законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим наявні підстави для його скасування з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , яким суд с стягує з ДП «Укркомунобслуговування» на користь позивача 176 397,85 грн заборгованості по заробітній платі та 10 000,00 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Питання щодо розподілу судових витрат апеляційний суд вирішує у відповідності до вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, з урахуванням того, що позивач є особою, яка за законом звільнена від сплати судових витрат по оплаті судового збору. Таким чином, судові витрати по сплаті судового збору за подачу позову до суду та апеляційне оскарження рішення суду у розмірі 4 659,95 грн. (1 863,98 + 2 795,97), який є пропорційним задоволеним позовним вимогам, підлягають стягненню з відповідача на користь держави.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Укркомунобслуговування» залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Укркомунобслуговування» (код ЄДРПОУ 16466350, адреса: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 51) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) заборгованість по заробітній платі у розмірі 176 397 (сто сімдесят шість тисяч триста дев'яносто сім) грн. 85 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з Державного підприємства «Укркомунобслуговування» (код ЄДРПОУ 16466350, адреса: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 51) на користь держави судовий збір у розмірі 4 659 (чотири тисячі шістсот п'ятдесят дев'ять) грн. 95коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 09 квітня 2021 року.
Судді:
Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
О.І. Шкоріна