29 березня 2021 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2
ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання адвоката ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу
за участю сторін апеляційного провадження:
прокурора ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
обвинуваченої ОСОБА_6
У провадженні Київського апеляційного суду перебуває кримінальне провадження № 12016100090003393 по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 та обвинуваченої ОСОБА_6 на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 12 березня 2020 року, яким ОСОБА_6 визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та призначено покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є її особистою власністю.
24 березня 2021 року до Київського апеляційного суду надійшло клопотання захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_6 , в якому захисник ОСОБА_5 просить скасувати раніше обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 .
В обґрунтування клопотання захисник, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, положення КПК України, зазначає, що сторона обвинувачення не має та не надає стороні захисту і суду достатніх доказів, які відповідно до ст. 177 КПК України повинні виправдовувати застосування найсуворішогозапобіжного заходу, також прокурор ніяким чином не доводить обставини, які на думку прокурора, є підставою для тримання ОСОБА_6 під вартою.
З посиланням на рішення ЄСПЛ у справі «Панченко проти Росії § 106» захисник зазначає про те, що ризик втечі підозрюваного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику мас проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність. При цьому захисник вказує, що ризик втечі не виникає навіть за відсутності постійного місця проживання, а згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Биков проти Росії § 64», тягар доказування не повинен перерозподілятися так, щоб на затриману особу покладався обов'язок доводити наявність підстав для її звільнення. У даному випадку ризик втечі не доведений стороною обвинувачення.
Крім того, захисник, з посиланням на рішення ЄСПЛ у справі «Бекчієв проти Молдови § 59», зазначає, що ризик того, що обвинувачений буде перешкоджати належному відправленню судочинства, не може оцінюватись абстрактно, факт такого перешкоджання має бути підтверджено доказами. Однак, таких доказів стороною обвинувачення не надано.
На переконання захисника підставами для звільнення ОСОБА_6 з-під варти є також те, що, стаття 5 Конвенції передбачає фізичну свободу людини, її мета полягає в забезпеченні того, щоб жодна особа не могла бути свавільно позбавлена волі. Вона не пов'язана зі звичайними обмеженнями свободи пересування, які регулюються статтею 2 Протоколу № 4 (рішення ЄСПЛ у справі «Креанге проти Румунії § 92», «Енгель та інші проти Нідерландів, § 58).
Захисник акцентує увагу на тому, що судовий контроль служить ефективною гарантією захисту від можливого неналежного поводження, ризик якого є максимальним на початковому етапі затримання, а також від зловживання повноваженнями, покладених на співробітників правоохоронних органів або інших органів влади, які повинні здійснюватись суворо в обмежених цілях і виключно відповідно до встановлено порядку (рішення ЄСПЛ у справі «Ладент проти Польщі § 72»).
Відсутність обґрунтованих підстав для застосування щодо ОСОБА_6 найбільш суворого запобіжного заходу, такого як тримання під вартою, адже прокурор не обґрунтовує обставини на котрі посилається, не надає суду докази про їх наявність.
Окрім того, захисник наголошує на тому, що 4 липня 2018 року до ДУ «Київський слідчий ізолятор» подано адвокатський запит з приводу стану здоров'я ОСОБА_6 , та 9 липня 2018 року на адресу захисника була направлена відповідь, відповідно до якої по прибуттю до Київського СІЗО 30 березня 2016 року скарг на здоров'я не виказувала, оглянута черговим медичним персоналом. За даними первісного огляду даних за гостру соматичну патологію не виявлено. 17 квітня 2018 року у зв'язку зі зверненням обстежена на наявність антитіл до ВІЛ. 10 травня 2018 року обстежена на наявність СД4 клітин у умовах КМЦ СНІДу. Результат: 494 кл. (36,88 %). Захисник наголошує на тому, що, як повідомила ОСОБА_6 , захворювання на СНІД вона набула саме в умовах Київського СІЗО.
Вислухавши позицію обвинуваченої та захисника ОСОБА_8 на підтримку клопотання, прокурора, який заперечував проти задоволення клопотання захисника, зазначивши, що на даний час наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, дослідивши матеріали судового провадження, обговоривши доводи клопотання, колегія суддів доходить такого висновку.
З матеріалів кримінального провадження встановлено, що ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 30 березня 2016 року щодо ОСОБА_6 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
При продовженні обвинуваченій строку запобіжного заходу враховано, що ризики, передбачені ст.. 177 КПК України, не відпали та виправдовують тримання її під вартою.
12 березня 2020 року Солом'янським районним судом м. Києва щодо обвинуваченої проголошено вирок, яким запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено без зміни - тримання під вартою, строк покарання обчислюється з 30 березня 2016 року, зараховано у строк покарання попереднє ув'язнення обвинуваченої із вказаної дати по день набрання вироком чинності в порядку ч. 5 ст. 72 КК України із розрахунку, що один день попереднього ув'язнення відповідає двом дням позбавлення волі.
Колегія суддів, приймаючи до уваги доводи клопотання про зміну обвинуваченій запобіжного заходу, враховує рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Руслан Яковенко проти України» від 4 червня 2015 року, яке набуло статусу остаточного 4 вересня 2015 року, в якому зазначено, що Суд зауважує, що, «починаючи з дати постановлення вироку, навіть якщо лише судом першої інстанції, підсудний перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції.
У такому випадку судовий контроль за позбавленням свободи, що вимагається згідно з пунктом 4 статті 5 Конвенції, вважається вже інкорпорованим у постановлений вирок та призначене покарання. Проте, коли виникають нові питання щодо законності такого тримання під вартою, знову застосовується пункт 4 статті 5 Конвенції (див, рішення у справі «Стоічков проти Болгарії» (Stoichkov v. Bulgaria), заява № 9808/02, пп. 64, 65, від 24 березня 2005 року).
Колегія суддів вважає, що наразі перестали існувати ризики, які були підставою для обрання та продовження обвинуваченій запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у т.ч. й вироком суду, який зараз переглядається апеляційною інстанцією.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що при обранні обвинуваченій запобіжного заходу у виді тримання під вартою та продовженні строку тримання під вартою враховувались: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України; ризики, передбачені ст.. 177 КПК України, з метою запобігання спробам обвинуваченої переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконному впливу на свідків та потерпілих, а також вчиненню інших правопорушень, вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжких, при тому, що менш суворі запобіжні заходи не достатні для запобігання вищевказаним ризикам.
Натомість, ризик щодо обґрунтованої підозри, висунутої обвинуваченій, перестав бути актуальним з огляду на те, що після оголошення підозри ОСОБА_6 було висунуте обвинувачення, за результатами розгляду якого постановлено вирок, який на даний час є предметом апеляційного розгляду.
Ризик незаконного впливу обвинуваченої на потерпілого на даний час виключається, оскільки потерпілий допитаний в судовому засіданні в суді першої інстанції і питання про його допит під час апеляційного розгляду не ставиться. Щодо наявності ризику впливу на свідків, то вказаний ризик існує, оскільки стороною захисту заявлено клопотання про допит свідків у справі, проте, з урахуванням того, що свідки допитані в суді першої інстанції, вказаний ризик зменшився.
Однією з підстав для обрання та продовження запобіжного заходу обвинуваченій у виді тримання під вартою зазначено ризик переховування від суду, з урахуванням вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжких, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до 15 років.
Оскаржуваним вироком суду обвинуваченій призначено покарання 10 років позбавлення волі.
У кримінальному провадженні подані апеляційні скарги тільки обвинуваченою та її захисником, у яких не ставиться питання про погіршення становища обвинуваченої, у т.ч. і призначення їй більш суворого покарання. Враховуючи строк призначеного за вироком суду обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі; час, протягом якого вона перебуває у попередньому ув'язненні (з 30 березня 2016 року); вимоги ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України N 838-VIII від 26 листопада 2015 року), колегія суддів доходить висновку про відсутність такого ризику.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про можливість забезпечення належної поведінки обвинуваченою та виконання нею процесуальних обов'язків більш м'яким запобіжним заходом, а тому вважає за можливе змінити обвинуваченій запобіжний захід з тримання під вартою на альтернативний, більш м'який запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, з покладенням на неї обов'язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 5 ст. 194 КПК України, прибувати за кожною вимогою до суду, не відлучатись без дозволу суду із населеного пункту, в якому вона проживає чи перебуває.
Внаслідок зміни запобіжного заходу у відповідності до положень ч. 5 ст. 202 КПК України, обвинувачена ОСОБА_6 підлягає звільненню з-під варти в залі суду.
Керуючись ст. 376, 405 КПК України, колегія суддів, -
Клопотання захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 про зміну обвинуваченій ОСОБА_6 запобіжного заходу - задовольнити.
Змінити обвинуваченій
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Харків, громадянки України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , без постійного місця проживання, раніше не судима,
за ч. 4 ст. 187 КК України, запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов'язання строком на 60 днів, до 27 травня 2021 року.
Покласти на обвинувачену ОСОБА_6 обов'язки, передбачені п. п. 1, 2 ч. 5 ст. 194 КПК України:
- прибувати за кожною вимогою до суду;
- не відлучатись без дозволу суду із населеного пункту, в якому вона проживає чи перебуває.
Звільнити обвинувачену ОСОБА_6 з-під варти в залі суду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
_____________________________ _______________________ _________________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3