Справа №759/13516/18
Апеляційне провадження №22-ц/824/3650/2021
03 березня 2021 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Мостової Г.І., Суханової Є.М., із участю секретаря Ткаченко Ю.М., розглянувши матеріали цивільної справи у місті Києві за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , третя особа - Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві, про захист прав споживача, розірвання договору, стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,
29 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із названим позовом, де просила, із проведеними змінами та уточненнями, розірвати укладені договори із відповідачем, стягнути з відповідача на її користь 680 380 грн за договором підряду, пеню в сумі 60 900 грн за порушення строку виконання договору підряду, 34 800 грн за договором на доставку кухні, пеню в сумі 538 704 грн за порушення строку виконання договору на поставку кухні, 9 560 грн за придбання дверей, 301 грн за придбання плитки, 4 622 грн на придбання будівельних матеріалів, пеню в сумі 300 грн за неякісну та не в повному обсязі виконану роботу з встановлення меблів, 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди, стягнути з відповідача 20 000 грн за придбання дверей, 12 780 грн за пошкодження дверей під час встановлення, 222,23 грн за придбання ДСП для виготовлення приліжкових тумб.
На обґрунтування позову зазначила, що 26 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір підряду на виконання будівельно-монтажних робіт, за яким перша доручає, а другий зобов'язується виконати роботи, перелічені в додатку 1 до договору, на умовах оплатності, строковості.
Окрім цього, 31 січня 2017 року сторони уклали договір №7 за яким ФОП ОСОБА_2 зобов'язався виготовити ( доставити ) ОСОБА_1 кухню протягом 30 днів з моменту отримання предоплати.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договорами та порушеннями вимог законодавства про захист прав споживачів.
13 грудня 2018 року відповідач заявив зустрічний позов, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 54 565 грн на погашення заборгованості за договором підряду, умови якого ОСОБА_1 в повній мірі не виконала.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 29 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ФОП ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні договори фактично припинені їх належним виконанням, права сторін договорів, в тому числі і права споживача, не порушені і не потребують судового захисту, а відповідно в задоволенні позову слід відмовити за необґрунтованістю.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права при його ухваленні.
Просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 липня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, керуючись наступним.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 26 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір підряду на виконання будівельно-монтажних робіт, за яким перша доручає, а другий зобов'язується виконати роботи, перелічені в додатку 1 до договору, вартістю 590 000 грн ( а.с. 6-8, 9, 10, 11 т. 1 ).
При цьому, сторони правочину між собою обумовили, що оплата підряднику робіт здійснюється по схемі: 25% оплати від загального обсягу робіт; 25% оплати від загального обсягу робіт, після виконання 50% обсягу робіт; 25% оплати від загального обсягу робіт, після виконання 75% обсягу робіт; 25% оплати від загального обсягу робіт, після виконання 100% обсягу робіт ( п. 3.3. договору ).
Між сторонами був погоджений і строк виконання правочину, який склав 90 днів з дати його підписання ( п. 3.2 договору ).
У випадку виявлення недоліків в роботі, наявність яких і строки їх усунення фіксуються двохстороннім актом, підрядник зобов'язався приступити до їх усунення протягом п'яти робочих днів ( п.с. 9.2, 9.3 договору ).
Окрім цього, 31 січня 2017 року ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 уклали договір №7 на виготовлення ( доставку ) кухні на загальну суму 34 800 грн протягом 30 робочих днів з дати отримання предоплати ( а.с. 12 т. 1 ).
Відповідно до абзацу третього розділу «Умови поставки» сторони обумовили, що з моменту передачі покупцю товару, він повинен його перевірити відповідно замовлення і на наявність технічних пошкоджень, а при виявленні таких - покупець повинен поставити до відома продавця по телефону протягом 24 годин з моменту поставки.
За виготовлення кухніФОП ОСОБА_2 31 січня 2017 року отримав від ОСОБА_1 зазначену у правочині суму - 34 800 грн ( а.с. 13 т. 1 ).
ФОП ОСОБА_2 , в ході виконання робіт за договором підряду отримав від ОСОБА_1 09 лютого 2018 року 33 000 грн, 07 лютого 2018 року - 38 080 грн, 18 листопада 2017 року - 30 000 грн, 19 жовтня 2017 року - 30 000 грн, 15 вересня 2017 року - 10 000 грн, 14 серпня 2017 року - 30 000 грн, 10 липня 2017 року - 30 000 грн, 30 червня 2017 року - 10 000 грн, 08 червня 2017 року - 40 000 грн, 06 травня 2017 року- 40 000 грн, 04 квітня 2017 року - 7 000 грн, 30 березня 2017 року - 40 000 грн, 27 лютого 2017 року - 6 800 грн, 20 грудня 2016 року - 80 000 грн, 23 листопада 2016 року - 10 000 грн, 09 листопада 2016 року - 6 000 грн, 04 листопада 2016 року - 40 000 грн, 21 жовтня 2016 року - 30 000 грн, 26 вересня 2016 року - 95 000 грн, 20 жовтня 2016 року - 17 500 грн, 26 серпня 2016 року - 30 000 грн, 11 липня 2016 року - 5 000 грн, 05 липня 2016 року - 5 000 грн ( а.с. 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 1, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37 т. 1 ).
Будь-яких доказів на підтвердження факту невиконання відповідачем умов правочину, передбачених і погоджених сторонами згідно правочинів, ОСОБА_1 не надала ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції, що свідчить про необґрунтованість первісно заявлених позовних вимог.
В свою чергу, ФОП ОСОБА_2 отримав від позивача за первісним позовом обумовлену між сторонами договорів грошову суму і будь-яких претензій з цього приводу, до подачі позову ОСОБА_1 , не пред'являв, що з точки зору суду другої інстанції, свідчить про повний розрахунок між ними.
Правовими підставами для вирішення заявлених позовних вимог суд апеляційної інстанції вважає за необхідне застосувати положення наступних норм.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона ( підрядник ) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони ( замовника ), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 853 ЦК України передбачено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції прийшов до переконання про те, що матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, в розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України, які б свідчили про неналежне виконання сторонами своїх обов'язків за вказаними договорами.
Окрім цього, місцевий суд сприяв сторонам в реалізації ними прав передбачених цивільно-процесуальним законодавством відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, зокрема, щодо можливості проведення по справі експертизи, якою ті не скористалися.
При цьому, слід зауважити, що ОСОБА_1 яка негайноне заявила про недоліки при виконанні договірних зобов'язань підрядникові, на переконання апеляційного суду, втратила право посилатися на зазначені нею в позові відступи від умов правочинів та недоліки у виконаній роботі за правочинами відповідно до положень ч. 2 ст. 853 ЦК України.
Відтак, і вимоги позивачки за первісним позовом про стягнення із відповідача моральної шкоди не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, оскільки на підтвердження її заподіяння ОСОБА_1 будь-яких доказів, відповідно до положень ст.ст. 77-81 ЦПК України, суду не надала.
За таких обставин, суд першої інстанції, на переконання апеляційного суду, правильно встановив обставини справи, визначив відповідно до них правовідносини, і з додержанням норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 837, 853 ЦК України, ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 259, 263 ЦПК України, ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення про залишення позовних вимог сторін без задоволення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права при його ухваленні, зокрема, ст.ст. 853, 882 ЦК України, ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», з точки зору апеляційного суду та в силу викладеного, не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді скарги.
Інші доводи апеляції, зокрема, про те, що відсутність актів прийому-передачі виконаних робіт свідчить про невиконання умов правочинів, наявні у справі розписки не свідчать про прийняття робіт за договорами, частина робіт виконана не ФОП ОСОБА_2 , на переконання апеляційного суду та в силу викладеного, не спростовують висновок місцевого суду про необґрунтованість заявлених сторонами позовних вимог.
При цьому, надані ОСОБА_1 претензії ( а.с. 38-39, 41-43 ), на переконання апеляційного суду, не свідчать про обґрунтованість поданих нею як позовних так і апеляційних вимог, оскільки вони ( претензії ) заявлені з порушенням, встановленого правочинами і законом, строку та порядку пред'явлення.
Не є належними та достатніми доказами, в розумінні ст.ст. 77, 80 ЦПК України, і наявні у справі договори поставки, замовлення, видаткова накладна, акт про надання послуг, квитанція, товарний чек, заявка ( а.с. 45-47, 48-50, 52, 53, 54, 55-57, 58, 59, 60, 61 т. 1 ), оскільки вони не стосуються предмета позову і не дають змоги дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відтак, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України.
Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.
Апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ).
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , третя особа - Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві, про захист прав споживача, розірвання договору, стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий А.С. Сержанюк
Судді: Г.І. Мостова
Є.М. Суханова