ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 квітня 2021 року м. Київ № 826/1478/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянувши заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України
в місті Києві
про зобов'язання вчинити дії,
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2018 у справі №826/1478/18 позов ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов'язання вчинити дії задоволено та ухвалено
- вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, оформлене листом від 02.01.2018 №29/05 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років;
- зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України у місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 16.11.2017;
- cтягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. Код НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 704, 80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (01601, м. Київ, вул. Крутий узвіз, 4, код ЄДРПОУ 40376133).
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.05.2019 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, повернуто апелянту.
Відтак, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2019 набрало законної сили 10.05.2019.
На виконання рішення від 13.02.2019 №826/1478/18 Окружним адміністративним судом міста Києва 22.08.2019 видано виконавчі листи.
Разом з тим, 31.03.2021 через канцелярію суду позивачем подано заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі №826/1478/18, в якій просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подати до Окружного адміністративного суду міста Києва звіт щодо виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2019 року по справі №826/1478/18.
Зважаючи на те, що статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України не визначено обов'язковість розгляду питання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у судовому засіданні, на підставі частини третьої статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про можливість розгляду клопотання у письмовому провадженні.
Перевіривши матеріали заяви й вивчивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.
Питання про накладення штрафу вирішується за клопотанням позивача або за ініціативою судді у судовому засіданні з повідомленням сторін. Неприбуття у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання.
Суддя за клопотанням органу чи посадової особи, відповідальних за виконання рішення, на підставі відповідних доказів зменшує розмір штрафу, який стягується на користь Державного бюджету України за невиконання або неналежне виконання рішення, на суму штрафу, який було накладено за ці самі дії державним виконавцем відповідно до законодавства про виконавче провадження.
Ухвала суду про накладення штрафу, що набрала законної сили, направляється для виконання до державної виконавчої служби. З наступного дня після набрання ухвалою законної сили на суму заборгованості без додаткового рішення суду нараховується пеня у розмірі трьох відсотків річних з урахуванням індексу інфляції.
Сплата штрафу не звільняє від обов'язку виконати рішення суду і подати звіт про його виконання. Повторне невиконання цього обов'язку тягне за собою застосування наслідків, установлених частинами першою і другою цієї статті, але розмір нового штрафу при цьому збільшується на суму штрафу, який було або мало бути сплачено за попередньою ухвалою.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Вказана правова позиція викладена, зокрема, у судових рішеннях Верховного суду, зокрема, в ухвалі Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року у справі №807/2358/15, також в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №800/305/17.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13 червня 2006 року, пп. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12 травня 2011 року).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07 травня 2002 року, "Ромашов проти України" від 27 липня 2004 року, "Шаренок проти України" від 22 лютого 2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
При цьому, відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З вищевикладеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Суд звертає увагу, що при зверненні з позовною заявою позивач не просив про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, а подав відповідне клопотання до суду лише після розгляду справи по суті та набрання рішенням суду законної сили.
Таким чином, оскільки при ухваленні рішення у даній справі судовий контроль не встановлювався, то суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати судовий контроль за заявою позивача вже після ухвалення рішення у справі.
Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Судом встановлено, що позивачем не вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України "Про виконавче провадження", або, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення. Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для його (рішення) виконання.
Керуючись статтями 241-243, 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі №826/1478/18 відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Літвінова А.В.