ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 квітня 2021 року м. Київ № 640/3347/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 та ОСОБА_2
доМіністерства соціальної політики України
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулись ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_6) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з позовом до Міністерства соціальної політики України (вул. Еспланадна, буд. 8/10, м. Київ, 01601; Код ЄДРПОУ: 37567866), в якому просять суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства соціальної політики України від 20.12.2019 року № 21996/2-19/37 про відмову в наданні письмової згоди на усиновлення громадянами США, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , дітей - громадян України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на підставі висновку Комісії з питань міжнародного усиновлення при Міністерстві соціальної політики України від 18.12.2019 року №9;
- зобов'язати Міністерство соціальної політики України надати письмову згоду на усиновлення громадянами США, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , дітей - громадян України, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позовні вимоги мотивовано тим, що відмова Міністерства соціальної політики України у наданні позивачам згоди на усиновлення малолітніх дітей ОСОБА_3 є необґрунтованою, оскільки така не ґрунтується на нормах закону. Позивачі зазначають, що Мінсоцполітики не з'ясувало усіх обставин справи щодо надання згоди на всиновлення дітей ОСОБА_3 , не сприяло повному та об'єктивному розгляду такої справи, висновки відповідача ґрунтуються на припущеннях, суперечать дослідженим доказам і чинному законодавству України та нормам міжнародного права, а дійсні обставини справи спотворені, не враховані обставини, що мають суттєве значення для винесення рішення виходячи із найкращих інтересів дітей, зокрема, не враховано стан здоров'я ОСОБА_4 , та те, що у разі припинення її лікування це загрожуватиме її життю та здоров'ю, у зв'язку з чим рішення відповідача щодо відмови в наданні письмової згоди на усиновлення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є протиправним та таким, що порушує законні права та інтереси дітей. Також, позивачами наголошено, що усиновлення ними дітей ОСОБА_3 є доцільним та таким, що проводиться на користь дітей з метою надання їм матеріальної, моральної та соціальної підтримки.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.02.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що виконавчий комітет Житомирської міської ради, як орган опіки та піклування прийняв рішення про те, що усиновлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянами США ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є недоцільним та таким, що не відповідає інтересам дітей (висновок виконавчого комітету Житомирської міської ради від 06.12.2019 № 21/7740 про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини та доповнення до цього висновку від 17.12.2019 №21/7969), враховуючи викладене вище, Міністерство соціальної політики на підставі висновку Комісії з питань міжнародного усиновлення при Міністерстві соціальної політики України від 18.12.2019 № 9 відповідно до положень Порядку відмовило у наданні згоди на усиновлення громадянами США ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дітей - громадян України: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Таким чином Мінсоцполітики, прийняло рішення про відмову в наданні письмової згоди на усиновлення громадянами США ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дітей-громадян України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , від 20.12.2019 № 21996/2-19/37 на підставі висновку Комісії з питань міжнародного усиновлення при Міністерстві соціальної політики України від 18.12.2019 № 9, діючи на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, актами міжнародного права та законодавства України.
Позивачами було надано відповідь на відзив, в якій наголошено, що останні категорично заперечують проти доводів та посилань, викладених у відзиві відповідача, оскільки такі доводи є необґрунтованими та безпідставними, а відповідач вкотре демонструє своє халатне відношення до розгляду справи. Також позивачами зазначено, що згідно з документами, поданими до Мінсоцполітики встановлено, що діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - перебувають на обліку з міжнародного усиновлення з 08.05.2018 року, а це більше ніж рік перебування дітей на обліку Мінсоцполітики, і тому згідно п. 21 Постанови № 905 позивачі мають повне право на усиновлення цих дітей. Старші троє дітей ОСОБА_3 на обліку із міжнародного усиновлення ніколи не перебували та були роз'єднані між собою і не підтримували родинних стосунків біля 3-х років, що також встановлено Богунським районним судом м. Житомира. Позивачі також звертають увагу, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не були влаштовані до громадян України, так як 3 сім'ї громадян України відмовилися від їх усиновлення та наголошують, що Службою у справах дітей Коростишівської райдержадміністрації було вжито всіх вичерпних заходів, щодо влаштування дітей в одну сім'ю і тому позивачі на законних підставах 20.11.2019 року отримали направлення на усиновлення цих дітей і ініціювали усиновлення 25.11.2019 року.
Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
У січні 2020 року, ОСОБА_1 га ОСОБА_2, громадяни Сполучених Штатів Америки, звернулись до Богунського районного суду м. Житомира із заявою про усиновлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Орган опіки і піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради. Комунальний заклад «Житомирський обласний спеціалізований будинок дитини для дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків» Житомирської обласної ради, Служба у справах дітей Коростишівської районної державної адміністрації.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 06 березня 2020 року задоволено заяву громадян США, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Орган опіки і піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради, Комунальний заклад «Житомирський обласний спеціалізований будинок дитини для дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків» Житомирської обласної ради, Служба у справах дітей Коростишівської районної державної адміністрації, про усиновлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Постановою Житомирського апеляційного суду від 10 липня 2020 року рішення Богунського районного суду м. Житомира від 06 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_1 га ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні заяви про усиновлення та удочеріння, з посиланням на те, що суд першої інстанції при постановленні рішення помилково ототожнив згоду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення і захисту прав дітей, із висновками органу опіки та піклування і безпідставно перебрав на себе повноваження цього органу.
Постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 295/301/20 (провадження № 61-12113св20) касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення, постанову Житомирського апеляційного суду від 10 липня 2020 року залишено без змін.
Вказаною постановою встановлено, що: «…необхідною передумовою для усиновлення дитини іноземцем є згода центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей. Установлено, що Міністерством соціальної політики України було відмовлено в наданні заявникам згоди на усиновлення малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Рішення Міністерства соціальної політики України про відмову в наданні такої згоди заявники в установленому законом порядку до суду не оскаржили.».
Листом Міністерства соціальної політики України від 20.12.2019 року № 21996/2-19/37 позивачів було повідомлено про відмову у наданні згоди на усиновлення громадянами США, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , дітей - громадян України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі висновку Комісії з питань міжнародного усиновлення при Міністерстві соціальної політики України від 18.12.2019 №9 відповідно до п. 78 Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 №905 (зі змінами).
Відмова Міністерства соціальної політики України в наданні згоди заявникам на усиновлення, яку останні вважають незаконною, безпідставною та такою, що порушує законні права та інтереси дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , стала підставою для звернення громадян США ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до суду з даним позовом.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Міністерство соціальної політики України (далі також - Мінсоцполітики) відповідно до Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №423 (зі змінами), (далі - Положення) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема у сфері усиновлення та захисту прав дітей.
Відповідно до покладених завдань Мінсоцполітики веде централізований облік дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які можуть бути усиновлені, а також облік іноземців та громадян України, які проживають за межами України, - кандидатів в усиновлювачі та дітей, усиновлених ними.
Статтями 51, 52 Конституції України встановлено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.
Порядок усиновлення дітей - громадян України іноземними громадянами врегульовано Сімейним кодексом України (далі - СК України), Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України), Законом України «Про охорону дитинства» та Порядком провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 №905 (далі - Порядок).
Відповідно до ст. 207 СК України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 283 СК України, усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України, здійснюється на загальних підставах, встановлених главою 18 цього Кодексу.
Дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо не виявилося громадянина України, який бажав би її усиновити або взяти на виховання до себе в сім'ю.
На усиновлення дитини іноземцем потрібна згода центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей (ч. 4 зазначеної статті).
Частинами п'ятою, шостою статті 24 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що усиновлення допускається виключно в інтересах дитини України відповідно до закону.
Усиновлення (удочеріння) є оформлена спеціальним юридичним актом (рішенням суду) передача на виховання в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки.
Усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземцями провадиться, якщо були вичерпані всі можливості щодо передачі під опіку, піклування, на усиновлення чи виховання в сім'ї громадян України.
Статтями 214 СК України та 24 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що порядок здійснення централізованого обліку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які можуть бути усиновлені, передані під опіку, піклування чи на виховання в сім'ї громадян, та порядок передачі дітей на усиновлення встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Як зазначено вище, постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 №905 затверджено Порядок провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей (далі - Порядок).
Згідно п. 3 Порядку, облік дітей, які можуть бути усиновлені, здійснюється службами у справах дітей районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах рад за місцем походження дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, уповноваженим органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань дітей, службами у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та Мінсоцполітики.
Як визначає п. 31 Порядку, облік громадян України, які проживають за межами України, та іноземців, які бажають усиновити дитину, що проживає в Україні, здійснює Мінсоцполітики.
Відповідно до п.77 Порядку для отримання письмової згоди Мінсоцполітики на усиновлення дитини, громадяни України, які проживають за межами України, та іноземці подають Мінсоцполітики відповідну заяву, висновок про доцільність усиновлення та його відповідність інтересам дитини, довідку про вжиття всіх вичерпних заходів щодо влаштування дитини в сім'ю громадян України (крім громадян України, які проживають за межами України), копії документів, зазначених у пункті 73 цього Порядку, копію письмової згоди дитини на усиновлення, оформленої згідно з вимогами пункту 72 цього Порядку, або довідку служби у справах дітей про надання дитиною усної згоди чи усиновлення дитини без її згоди, копію повідомлення про надання (ненадання) згоди районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади на роз'єднання братів і сестер при усиновленні.
Заява складається українською мовою та засвідчується нотаріусом в установленому законодавством порядку. У заяві зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання кандидатів в усиновлювачі, обліковий номер кандидатів, у базі Мінсоцполітики, прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, місце проживання (перебування) дитини, яку бажають усиновити, повна назва суду, в якому слухатиметься справа про усиновлення, а також зазначається, що кандидати в усиновлювачі ознайомлені із станом здоров'я дитини та правовими наслідками усиновлення.
Заява кандидатів в усиновлювачі про надання згоди на усиновлення дитини та додані до неї документи розглядаються Мінсоцполітики протягом десяти робочих днів. У разі відсутності результатів перевірки Національною поліцією інформації про наявність або відсутність відомостей компрометуючого характеру в правоохоронних органах держави, громадянами якої є іноземці, та держави, на території якої вони проживають, або Генеральному секретаріаті Інтерполу розглядаються протягом десяти робочих днів після надходження від Національної поліції відповідного повідомлення. У разі потреби в уточненні відомостей, які містяться у поданих документах, або у проведенні перевірки нововиявлених обставин строк розгляду заяви може бути продовжено, але не більше як на 20 робочих днів.
За результатами розгляду заяви на підставі висновку комісії Мінсоцполітики приймається вмотивоване рішення щодо надання письмової згоди на усиновлення дитини або відмови в наданні такої згоди.
Письмову згоду на усиновлення дитини підписує та скріплює печаткою уповноважена посадова особа Мінсоцполітики.
У разі відмови в наданні згоди на усиновлення дитини Мінсоцполітики надає заявникам обґрунтовану відповідь у письмовій формі.
Рішення про відмову в наданні письмової згоди на усиновлення може бути оскаржене в суді.
Як вбачається з п. 78 Порядку, кандидатам в усиновлювачі може бути відмовлено в наданні згоди на усиновлення дитини у разі, коли:
- стали відомі обставини, за наявності яких особа не може бути усиновлювачем чи які можуть мати негативні наслідки для; виховання і розвитку дитини, або з'ясувалось, що у дитини є родичі, які висловили бажання її усиновити;
- кандидати в усиновлювачі отримали направлення для знайомства з двома і більше дітьми, які є братами і сестрами, але без поважних причин відмовилися від усиновлення будь-кого з них або виявили бажання усиновити дитину віком до п'яти років окремо від інших братів або сестер;
- під час перевірки документів, поданих разом із заявою про отримання згоди на усиновлення, з'ясовано, що за станом здоров'я дитина, з якою кандидати в усиновлювачі встановили контакт, не відповідає рекомендаціям, що містяться у висновку, передбаченому підпунктом 3 пункту 33 цього Порядку;
- під час перевірки документів, поданих разом із заявою про отримання згоди на усиновлення, встановлено, що в них містяться неправдиві відомості або розбіжності;
- документи, подані разом із заявою про отримання згоди на усиновлення, не відповідають вимогам, установленим цим Порядком;
- виявлено факти передачі кандидатами в усиновлювачі на виховання попередньо усиновленої ними дитини іншим іноземцям, закладам для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, відібрання у кандидатів в усиновлювачі дитини правоохоронними органами та органами соціальної опіки, |а також інформацію про порушення прав та законних інтересів попередньо усиновленої ними дитини, про нещасні випадки з попередньо усиновленою ними дитиною та її смерть з їх вини.
Даний пункт Переліку є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Як вбачається з рішення Міністерства соціальної політики України від 20.12.2019 року № 21996/2-19/37 про відмову в наданні письмової згоди на усиновлення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та зазначено у відзиві на позовну заяву, оскаржуване рішення прийнято у зв'язку з тим, що Коростишівська районна державна адміністрація, як орган опіки та піклування вважає недоцільним роз'єднання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з їх братами, оскільки не вичерпано всі можливі заходи щодо влаштування дітей на виховання в одну сім'ю.
Також, під час прийняття оскаржуваного рішення відповідачем враховано, що Виконавчий комітет Житомирської міської ради, як орган опіки та піклування прийняв рішення про те, що усиновлення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є недоцільним та не відповідає інтересам дітей (висновок виконавчого комітету Житомирської міської ради від 06.12.2019 № 21/7740 про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини та доповнення до цього висновку від 17.12.2019 №21/7969).
При цьому, як встановлено постановою Житомирського апеляційного суду від 10.07.2020, яка набрала законної сили, саме висновок органу опіки та піклування Коростишівської райдержадміністрації щодо не вичерпання всіх можливих заходів щодо влаштування дітей на виховання в одну сім'ю, покладено в основу висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради від 06.12.2019 року та, як наслідок, оскаржуваного рішення Міністерства соціальної політики України від 20.12.2019 року.
Водночас, суд наголошує, що підстави для відмови в наданні згоди на усиновлення дитини визначені п. 78 Порядку №905 та є вичерпними, однак жодна із зазначених підстав не має місця в оскаржуваному рішенні від 20.12.2019 року № 21996/2-19/37, натомість останнє фактично базується на тому, що роз'єднання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є недоцільним, оскільки не вичерпано всі можливості для влаштування дітей на виховання в одну родину, а тому не відповідає інтересам дитини.
Надаючи оцінку спірному рішенню, суд наголошує на наступному.
Згідно зі статтями 3, 20, 21 Конвенції про права дитини, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства», забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Відповідно до приписів ст. 8 вказаного Закону, Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст. ст., 18. 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Як зазначено в ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкрщому забезпеченню інтересів дитини.
Суд зазначає, що усиновлення дитини чи передача дитини в дитячий будинок сімейного типу або в прийомну сім'ю в цілому впливають на майбутнє такої дитини.
Згідно з ч. З ст. 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство й батьківство охороняються державою. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України (згоду на, обов'язковість яких надала Верховна Рада України). Також регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (ч. 7. ч.8 ст.7 Сімейного кодексу України).
Як зазначено вище, фактично рішення Міністерства соціальної політики України від 20.12.2019 року №21996/2-19/37 про відмову в наданні письмової згоди на усиновлення громадянами США, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , дітей - громадян України ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , базується на попередніх висновках органів опіки та піклування відносно того, що зазначені діти, мають братів: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , а тому роз'єднання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з рідними братами не відповідають їх інтересам.
Будь-яких інших підстав для відмови в наданні письмової згоди на усиновлення дітей ОСОБА_3 позивачами, в оскаржуваному рішенні не наведено.
Отже, надаючи оцінку спірному рішенню, суд в даному випадку вважає за доцільне наголосити, які інтереси дітей ОСОБА_3 є пріоритетними при вирішення питання щодо надання згоди на їх усиновлення.
20 листопада 1959 року Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй було проголошено Декларацію прав дитини для забезпечення дітям щасливого дитинства. Указана Декларація стала першим міжнародно-правовим документом, яким проголошено принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини і яка враховує те, що дитина внаслідок її фізичної й розумової незрілості потребує спеціальної охорони та піклування, зокрема належного правового захисту до й після народження.
Як зазначалося вище, Верховною Радою України 27.02.1991 було ратифіковано Конвенцію про права дитини, яку було прийнято Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1989.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, чи здійснюються вони державними, приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними або законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, має бути наданий такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя (ураховуючи при цьому права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, що відповідають за неї за законом), і для цього використовують всі відповідні законодавчі й адміністративні заходи.
Окрім Конвенції про права дитини 1989 року, принцип забезпечення «найкращих інтересів дитини» також закріплений у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Конвенції про захист дітей та співробітництво в галузі міжнародного усиновлення 1993 року.
Комітетом ООН із прав дитини принцип «найкращих інтересів дитини» був докладно потлумачений у Зауваженні загального порядку № 14 (2013) «Про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів». Зокрема, Комітет акцентує увагу на тому, що призначенням концепції найкращих інтересів дитини є забезпечення повномасштабної та ефективної реалізації всіх прав, проголошених у Конвенції, усебічний розвиток дитини (п. 4 ), оцінка найкращих інтересів дитини в кожному окремому випадку при дотриманні балансу «усіх елементів, необхідних для прийняття рішення в конкретній ситуації для конкретної дитини або групи дітей» (п. 46). Визначення того, яке саме рішення буде прийнято в «найкращих інтересах дитини», має починатися з оцінки конкретних обставин, що роблять дитину унікальною. Це означає врахування судом одних та ігнорування інших елементів, а також впливає на те, яким чином вони будуть ураховані один щодо одного (п. 49).
Комітетом визнано за необхідне скласти невичерпний, непідпорядкований перелік елементів, які можна розглядати при проведенні оцінки найкращих інтересів дитини будь-якою особою, відповідальною за прийняття рішень (п. 50). Крім того, у питаннях визначення й оцінки найкращих інтересів дитини має бути враховано багато різних важливих факторів й аспектів.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ця стаття охоплює, зокрема, питання втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, наголосив, що основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
На переконання суду, приймаючи оскаржуване рішення, відповідачем не було надано належну оцінку та не акцентовано увагу саме на найкращих інтересах дітей ОСОБА_3: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , враховуючи їх фізичні та психологічні особливості, вік, потреби, а також враховуючи можливості гр. ОСОБА_13 на виховання п'яти дітей ОСОБА_4 в будинку сімейного типу в с. Козіївка, яке не має досить розвинутої інфраструктури та відповідних медичних закладів, для лікування та підтримки стану здоров'я ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Так, постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2020 у справі №295/301/20 було встановлено, що згідно медичного висновку про стан здоров'я, фізичний і розумовий розвиток дитини №92 ОСОБА_3 має діагноз: інші розлади психічного розвитку F88, інші кардіоміопатії І42.8, гіпертрофія аденоїдів J35.2. Потребує медико-соціальної корекції.
Відповідно до медичного висновку про стан здоров'я, фізичний і розумовий розвиток дитини №94 ОСОБА_4 має діагноз: інші розлади психічного розвитку F88. Потребує медико-соціальної корекції та висновку спеціаліста від 04.03.2020 року, встановлено діагноз: інші ураження нервової системи, не класифіковані в інших рубриках J18.0, інші розлади психологічного розвитку F88.0, а також враховуючи огляд та результати МРТ головного мозку від 18.01.2020 року, де встановлено наявність осередку гліозно-кістозних змін розміром 3 мм головного мозку, дитина потребує тривалого медичного спостереження впродовж дитячих років та постійної реабілітації з використанням медичних засобів та послуг психолога, логопеда, педагога.
Обстеженням Надії на МРТ встановлені внутрішньо шлуночкові крововиливи II ступеня, внаслідок гіпоксично ішемічного враження ЦНС, що потребує подальшого лікування та спеціалізованого нагляду.
При дослідженні диску із записом обстеження ОСОБА_4 на МРТ від 23.11.2019 року, в дитячій лікарні штату Колорадо, доктор медицини, асоційований професор відділу нейрохірургії і педіатрії Центру медичних наук університету штату Колорадо Тодц С.Хенкінсон прийшов до висновку, що дитина могла перенести ішемічний інсульт, який привів до ураження білої речовини мозку, який розвивається. Без постійного лікування та спеціального нагляду це у подальшому може призвести до затримки розвитку, церебрального паралічу, нездатності до навчання та мати схильність до епілептичного нападу.
Обставини щодо фізичного та психологічного стану дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 достеменно відомі, як позивачам, так і органам опіки та піклування та, на переконання суду, мали бути враховані відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення про відмову у наданні згоди на усиновлення.
Також, зазначеним вище рішенням Житомирського апеляційного суду встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , є громадянами США. Перебувають в зареєстрованому шлюбі з 03.10.2015 року.
ОСОБА_1 працює у лікарні університету штату Колорадо, у якості медичного директора нейрохірургічного відділення інтенсивної терапії і спів-директора програми з лікування інсульту, з річною заробітною платою в розмірі 550000 доларів США. ОСОБА_2 працює у лікарні університету штату Колорадо, у якості фармацевта у відділенні інтенсивної терапії, з річною заробітною платою в розмірі 110928 доларів США. Власних дітей не мають. Стан здоров'я заявників не перешкоджає їм бути усиновлювачами, судимостей жоден з них не має, доходи стабільні та дозволяють забезпечити дітям належне утримання. Заявники мають у власності житловий двоповерховий будинок загальною площею 4990 квадратних футів. Будинок задовольняє вимоги штату Колорадо і є безпечним для влаштування дітей. Агенція «Найтлайт Крістіан Едопшенс» провела обстеження умов проживання заявників та надала висновки щодо придатності заявників бути усиновлювачами, рекомендує їх на усиновлення з України не більше чотирьох рідних дітей жіночої або чоловічої статі, віком від народження до чотирнадцяти років. Є придатними як для усиновлення здорової дитини/дітей або дитини/дітей з особливими потребами.
Обставини щодо особистостей позивачів, їх стану здоров'я, матеріального забезпечення, роботи, місця та умов проживання також були відомі органам опіки та піклування, які зазначили про недоцільність роз'єднання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зі старшими братами, що в свою чергу стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення, що досліджено судом вище.
Натомість, зазначені вище обставини, на переконання суду не були враховані відповідачем під час надання відмови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на усиновлення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Суб'єкт владних повноважень повністю проігнорував фізичні та психологічні особливості дітей ОСОБА_4, та не взяв до уваги той факт, що такі діти потребують постійного медичного догляду та батьківської турботи, а також певних матеріальних засобів для гідного життя, які їм можуть забезпечити позивачі.
На переконання суду, в даному випадку пріоритетне та першочергове значення мають життя та здоров'я дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Вказаним дітям необхідно забезпечити належні умови для їх лікування, підтримання стану їх здоров'я та виховання, що вимагає певних фізичних та матеріальних витрат, адже згідно з висновками про здоров'я ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , такі діти мають певні особливості у здоров'ї та потребують медичної допомоги, а у випадку з ОСОБА_4 , така допомога є дуже важливою для її подальшого повноцінного життя, і таку допомогу можуть надати позивачі, враховуючи також, що ОСОБА_1 має медичну освіту в даній сфері, тобто, під час перебування дітей в сім'ї ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вони будуть знаходитись не лише під наглядом батьків, але й матимуть поруч людину, яка є спеціалістом у тій сфері, до якої відноситься захворювання ОСОБА_4 , та зможе забезпечити їй першочергову та необхідну допомогу у разі необхідності, що значно більше відповідає інтересам дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та, на переконання суду, є додатковою гарантією того, що фізичному та психологічному здоров'ю дітей буде приділена достатня увага, аніж можливість перебування п'ятьох дітей ОСОБА_3 разом, проте в дитячому будинку сімейного типу, в селі, де відсутня необхідна медична допомога з тим рівнем знань та можливостями, яких вимагає фізичний стан ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Суд не заперечує тих обставин, що інтересам дітей також відповідає збереження їх зв'язків із сім'єю, проте, в даному випадку, інтереси здоров'я та повноцінного життя, які можуть забезпечити позивачі, превалюють над обставинами щодо сумісного перебування дітей ОСОБА_3 у дитячому будинку сімейного типу разом з братами.
Суд переконаний, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не врахував наведених вище обставин та не взяв до уваги інтереси дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ) щодо забезпечення їх повноцінного розвитку, враховуючи проблеми дітей зі здоров'ям та необхідність постійного догляду останніх.
Необхідно зазначити, що як вбачається з копії журналу судового засідання Богунського районного суду м Житомира від 17.01.2020, в якому були присутні представники: Міністерства соціальної політики України, органу опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради та КЗ «Житомирський обласний спеціалізований будинок для дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків» Житомирської обласної ради, то представником останнього також було зазначено, що враховуючи можливості заявників ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) для дітей, враховуючи їх здоров'я, буде краще із заявниками.
Також, представником органу опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради в зазначеному судовому засіданні Богунського районного суду м Житомира від 17.01.2020 було зазначено: «Нами винесено негативний висновок, оскільки ми боялися, що активісти будуть звинувачувати нас в торгівлі дітьми іноземним громадянам. Дитина ОСОБА_5 дав згоду, що він хоче проживати в сім'ї громадян Америки, однак вона не була врахована при вирішенні питання».
Зазначене також свідчить, що під час прийняття оскаржуваного рішення, Міністерством соціальної політики України не було перевірено всіх обставин, які мали значення для прийняття рішення про надання згоди для усиновлення дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , натомість відповідач лише послався на висновки органи опіки та піклування, не перевіривши та не врахувавши всі обставини справи щодо усиновлення, що дає підстави вважати про необґрунтованість та невідповідність зазначеного рішення вимогам, передбаченим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, що таке рішення було прийнято безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Додатково, суд зазначає, що матеріали справи містять акт про надання згоди дитини на усиновлення від 16.12.2019 за підписом начальника, психолога, працівника КЗ «Житомирський обласний спеціалізований будинок для дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків» та начальника служби у справах дітей, в якому зазначено, що працівником служби у справах дітей, працівником КЗ «Житомирський обласний спеціалізований будинок для дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків», психологом КЗ «Житомирський обласний спеціалізований будинок для дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків» проведено бесіду з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , щодо надання його згоди на усиновлення громадянами США ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . ОСОБА_3 проведено бесіду з приводу його усиновлення, у доступній для його віку формі, проінформовано про правові наслідки усиновлення та дитиною надано згоду в усній формі на його усиновлення.
Відповідно до ст. 171 Сімейного кодексу України, Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що приймаючи рішення про надання згоди на усиновлення дітей, було враховано думу ОСОБА_3 .
Окрім того, щодо недоцільності роз'єднання дітей ОСОБА_3 (що на переконання відповідача відповідає їх інтересам більше аніж стан здоров'я таких дітей та їх фізичні та психологічні потреби), то суд звертає увагу, що рішенням Житомирського апеляційного суду було встановлено, що станом на час ініціювання заявниками наміру усиновлення, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 17.05.2017 року виховувалися в Комунальному некомерційному підприємстві «Житомирський обласний спеціалізований будинок дитини для дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків» Житомирської обласної ради. Інші діти: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 з квітня 2019 року фактично тимчасово, а відповідно до розпорядження голови Коростишівської райдержадміністрації від 10.10.2019 року офіційно влаштовані на спільне проживання та виховання у прийомну сім'ю ОСОБА_13 .
Тобто роз'єднання дітей вже відбулося на підставі відповідних рішень самого органу опіки та піклування.
В зазначеному рішенні суд також вказав, що діти перебувають на обліку з усиновлення саме за ініціативою органу опіки та піклування та до цього часу з обліку не зняті. Із змісту наданих заінтересованою особою в даній справі довідок про вжиття всіх вичерпних заходів щодо влаштування дітей не вбачається, які саме заходи ще не вчинені органом опіки та піклування.
Всі ці обставини було встановлено під час апеляційного провадження по справі №295/301/20, постанова в якій набрала законної сили, а тому не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.
Як наголошують позивачі, що не заперечувалось відповідачем у відзиві на позовну заяву, старші брати з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стосунки не підтримують. У висновках, наданих державними установами зазначено, що з 17.05.2017 року по дату звернення заявниками до Богунського районного суду м. Житомира, старші брати жодного разу не відвідували ОСОБА_5 і ОСОБА_4 , не цікавилися їх життям та здоров'ям.
Зазначені факти також було встановлено під час розгляду цивільної справи Богунським районним судом м. Житомира.
Таким чином, суд підкреслює, що фактичне роз'єднання дітей ОСОБА_3 відбулося по суті ще тоді, коли старших трьох дітей було передано в сім'ю гр. ОСОБА_13 , натомість ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували на обліку з усиновлення, а тому твердження про недоцільність роз'єднання дітей, яке стало однією зі складових в питанні надання дозволу на усиновлення, фактично є суто формальних, оскільки таких дітей роз'єднали ще в квітні 2019 року, про що також йдеться в рішенні Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Окрім того, Житомирським апеляційним адміністративним судом у справі №295/301/20 було також встановлено, що зі змісту наданих заінтересованою особою в даній справі довідок про вжиття всіх вичерпних заходів щодо влаштування дітей не вбачається, які саме заходи ще не вчинені органом опіки та піклування.
Суд наголошує, що під час розгляду даної адміністративної справи в Окружному адміністративному суді м. Києва, відповідачем також не надано суду жодної інформації відносно того, які саме заходи щодо влаштування дітей, на час прийняття оскаржуваного рішення ще не були вчинені органами опіки та піклування. Доводи відповідача в цій частині обмежуються лише посиланнями на висновки органи опіки та піклування, які цитуються в оскаржуваному рішенні.
Суд вважає за доцільне надати також оцінку обставинам, які стосуються створення будинку сімейного типу для дітей ОСОБА_4 та передачі їх на виховання гр. ОСОБА_13 , оскільки зазначені обставини також відображені в оскаржуваному рішенні, як одна з підстав його прийняття, а саме, зазначено, що «з метою збереження родинних стосунків заплановано створення дитячого будинку сімейного типу».
Як свідчать матеріали справи, 20.11.2019 позивачам було видано направлення на знайомство з дитиною №2261/0/141-19/37.
Під час розгляду цивільної справи №295/301/20 судами було встановлено, що громадяни США ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за направленням №2261/о/141-19/375 від 20.11.2019 року, виданим Міністерством соціальної політики України особисто познайомилися з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 21.11.2019 року, в Комунальному некомерційному підприємстві «Житомирський обласний спеціалізований будинок дитини для дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків» Житомирської обласної ради. Знайомство пройшло в присутності головного спеціаліста сектору опіки, піклування, усиновлення та соціального захисту дітей служби у справах дітей Житомирської міської ради Зарічної О.О. та юрисконсульта закладу ОСОБА_23 .
Судом встановлено, що відповідно до ч.1 ст. 221 СК України, адміністрація будинку дитини, виходячи з інтересів дитини, надала письмову згоду на усиновлення ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , який знаходиться у закладі з 22.02.2018 року та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка знаходиться у закладі з 17.05.2017 року (Довідки №566/02-23 та 567/02-23 шд 28.11.2019 року).
Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що до вказаних обставин гр. ОСОБА_13 вчиняла будь які дії для влаштування ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у свою сім'ю, враховуючи також, що фактичне роз'єднання дітей з братами відбулось ще у квітні 2019 року, коли гр. ОСОБА_13 взяла на виховання трьох старших братів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , при цьому, відповідач, посилаючись у відзиві на позовну заяву, що лише житлові умови гр. ОСОБА_13 не дали їй змоги взяти одразу п'ятьох дітей, не підтверджує такі доводи жодними доказами.
Відповідно до п. 60 Порядку №905, кожний наступний кандидат в усиновлювачі має право на знайомство з дитиною після того, як попередній кандидат відмовиться від її усиновлення. Якщо направлення для знайомства з дитиною видано одночасно громадянам України та іноземцям, перевага надається громадянам України за умови, що іноземці - кандидати в усиновлювачі ще не познайомилися з дитиною та не встановили з нею контакт.
Матеріали справи свідчать, що в порушення цього пункту Постанови № 905, служба у справах дітей Коростишівської районної державної адміністрації видала 30.07.2020 року направлення гр. ОСОБА_13 для знайомства з ОСОБА_3 та ОСОБА_4., про що позивачів було повідомлено листом від 05.08.2020 року № Н-27/24.
Дослідивши лист від 05.08.2020 року № Н-27/24, судом встановлено, що останній являється відповіддю на прохання позивачів не вчиняти жодних дій до остаточного вирішення питання про усиновлення ними дітей ОСОБА_5 і ОСОБА_4 в судовому порядку, щоб не травмувати дітей.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що громадянка ОСОБА_28 познайомилася з дітьми 30.07.2020 року, однак Акт про таке знайомство з дітьми залишився не підписаним, ні представником будинку дитини, ні директором будинку дитини. Також залишилися не підписаними ні представником будинку дитини, ні директором обидва Акта про надання згоди дітей на влаштування до гр. ОСОБА_13 від 30.07.2020 року та від 04.08.2020 року.
Поряд з цим, матеріалами справи підтверджується, що юристконсульт, лікар-невролог дитячий, психолог, вихователь та директор комунального закладу «Житомирський обласний спеціалізований будинок дитини для дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків» Житомирської обласної ради надали письмові пояснення від 07.08.2020 року №180/02-09 щодо не підписання Акту про знайомство гр. ОСОБА_13 з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та Акту про надання згоди дітей на влаштування до гр. ОСОБА_13 , в яких зазначено, що дані документи (Акт про знайомство та Акт про надання згоди) не відповідають процесу знайомства з дітьми і взяття згоди на влаштування їх в будинок сімейного типу.
Як вбачається з пояснення, при опитуванні дітей, ОСОБА_5 говорив, що хоче жити в Америці і що у нього там є мама ОСОБА_2 і папа ОСОБА_1 . ОСОБА_4 також підтверджувала, що вона хоче в Америку.
Поряд з цим, зі змісту відзиву відповідача вбачається, що наразі вся родина групи ОСОБА_3 влаштована на спільне проживання в родину ОСОБА_13 в умовах дитячого будинку сімейного типу.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 2565 сімейного кодексу України, дитячий будинок сімейного типу - окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням та спільного проживання не менш як п'яти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Батьки-вихователі - подружжя або окрема особа, що не перебуває у шлюбі, які взяли дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, для виховання та спільного проживання (ч. 1 ст. 2566 СК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 2567 СК України на влаштування дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування, до дитячого будинку сімейного типу потрібна згода дитини. Згода дитини на влаштування її до дитячого будинку сімейного типу з'ясовується службовою особою закладу, в якому вона перебуває, у присутності батьків-вихователів і представника органу опіки та піклування, про що складається відповідний документ.
Частиною 3 вказаної статті передбачено, що вихованці проживають і виховуються у дитячому будинку сімейного типу до досягнення 18-річного віку. Після досягнення 18-річного віку такі особи у разі продовження навчання в закладі загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої чи вищої освіти можуть, за їхнім вибором, продовжити проживати і виховуватися у цьому дитячому будинку сімейного типу до закінчення такого закладу.
Особи з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, яким встановлено інвалідність, за їхнім вибором можуть продовжити проживати та виховуватися у дитячому будинку сімейного типу до досягнення ними 23-річного віку незалежно від того, чи навчаються вони у закладі загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти.
Поряд з цим, відповідно до ч. 1 ст. 207 Сімейного кодексу України, усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу.
Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя (частина 2 зазначеної вище статті).
Відповідно до ч. 1 ст. 210 СК України, якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути роз'єднані при їх усиновленні.
Як зазначено вище, на обліку перебували лише ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , яких позивачі разом без роз'єднання мали та мають бажання усиновити, тобто взяти їх у свою сім'ю на правах дочки чи сина.
Відповідно до ст. 218 СК України, для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити.
Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану здоров'я.
Так, матеріали справи містять згоду ОСОБА_3 на його усиновлення позивачами, проте не містять згоди ОСОБА_5 на його влаштування в дитячий будинок сімейного типу на виховання гр. ОСОБА_13 .
Частинами 3, 4, 5 ст. 232 Сімейного кодексу України встановлено, що з моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов'язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням.
Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини.
Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов'язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.
З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що усиновлення - це пріоритетна і єдина форма влаштування дитини, яка може забезпечити для неї справжніх батьків і повноцінну родину. Усиновлена ??дитина прирівнюється до кровної і пожиттєво має всі права дитини за народженням, а усиновителі - все права рідних батьків.
Тобто, усиновлення це оптимальна, найкраща форма влаштування дитини, з погляду захисту прав та інтересів дитини.
Водночас, батьки-вихователі у дитячому будинку сімейного типу є законними представниками дітей. Правовий зв'язок з прийомними батьками триває до досягнення дитиною 18 років або до закінчення навчання в професійно-технічних, вищих навчальних закладах, правові відносини з кровною сім'єю зберігаються.
Діти, влаштовані до дитячого будинку сімейного типу, зберігають статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та можуть бути усиновлені.
Отже, оцінюючи наведені вище правові форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, суд не може залишити поза увагою питання пріоритетності таких форм, що також мав врахувати відповідач під час прийняття оскаржуваного рішення, оскільки виходячи з аналізу положень чинного законодавства України, усиновлення є пріорітетнішою формою влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, адже виховання дитини в будинку сімейного типу не породжує взаємозв'язку між батьками вихователями та особою, яка перебуває на вихованні в дитячому будинку сімейного типу, як взаємозв'язок дитини та батьків, що випливає із усиновлення.
Враховуючи правову форму влаштування дитини в дитячий будинок сімейного типу, на переконання суду, влаштування ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на виховання у дитячий будинок сімейного типу не надало б дітям переваг члена родини, а тому навряд проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у гр. ОСОБА_13 з братами, які не проявляли жодної зацікавленості до життя цих дітей, коли вони перебували в дитячому будинку на обліку з усиновлення, було б спрямовано на забезпечення «найкращих інтересів дитини», тоді як при усиновленні ОСОБА_5 та ОСОБА_4 громадянами США ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такий найвищий інтерес полягає в тому, аби діти жили в сім'ї в оточенні матері та батька, які забезпечать їй атмосферу любові та розуміння.
Схожі точки зору були висловлені в окремих думках суддів ЄСПЛ Г. Юдківської та ДеГаетано до рішення ЄСПЛ у справі «Лазоріва проти України».
Так, суддя Г. Юдківська зазначає, що хоча постійне піклування у формі опіки заявницею, члена розширеної сім'ї К.О.С., було для нього чудовою можливістю підтримувати контакти з сім'єю його походження, воно не надало б йому основних переваг статусу члена родини. З огляду на дуже обмежені стосунки між заявницею та К.О.С. до усиновлення, усиновлення останнього родиною, яка виховуватиме його у спосіб, який належним чином замінить дійсні біологічні зв'язки, повністю відповідало його найкращим інтересам.
Суддя Де Гаетано вказав, що немає сумнівів у тому, що заявниця, як тітка К.О.С. , мала право на те, щоб її думки та її пропозицію стати опікуном хлопчика були належним чином розглянуті судом, який зрештою ухвалив рішення щодо усиновлення хлопчика третіми особами, а не залишені без уваги на сумнівних підставах, як це й було. У зв'язку з цим було порушене її право на «приватне життя». Проте, при цьому немає жодного сумніву, що у цій справі усиновлення відповідало найкращим інтересам дитини.
Суд додатково наголошує, що в даному випадку питання збереження інтересів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , враховуючи їх фізичний та психологічний стан, а також потребу дітей, зокрема ОСОБА_4 , у постійному догляді та медичній допомозі, є переважним перед питанням збереження родинних відносин з братами у будинку сімейного типу, беручи до уваги також обставини щодо не спілкування старших братів з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та їх можливість бути усиновленими та жити в оточенні батька та матері, які здатні забезпечити їм гарні умови для життя та виховання.
Суд переконаний, що Міністерство соціальної політики України під час прийняття рішення від 20.12.2019 року № 21996/2-19/37 про відмову в наданні письмової згоди на усиновлення громадянами США, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , дітей - громадян України ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , не надав оцінки зазначеним вище обставин щодо пріоритетності усиновлення цих дітей, оскільки лише така форма влаштування дітей може забезпечити їм справжніх батьків і повноцінну родину, аби діти зростали у любові та злагоді, були прирівняні до кровних дітей та пожиттєво мали всі права дітей за народженням, що також має найбільшу перевагу з погляду захисту прав та інтересів дитини.
Отже, перелічені вище обставини та умови прийняття оскаржуваного рішення, дають підстави вважати, що відповідачем під час прийняття рішення від 20.12.2019 року № 21996/2-19/37 не було враховано стан здоров'я ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та наявні у зв'язку з цим особливі потреби таких дітей, не було досліджено можливість забезпечення інтересів дітей в разі їх усиновлення позивачами та в разі їх виховання в дитячому будинку сімейного типу, не встановлено пріоритетності інтересів дітей виходячи з інформації про їх фізичний та психологічний стан, не зроблено власних висновків та аналізу питання усиновлення дітей громадянами США, лише прийнято оскаржуване рішення на підставі доводів органів опіки та піклування, які враховуючи також наведені вище обставини, є безпідставними.
На переконання суду, Мінсоцполітики приймаючи спірне рішення діяло нерозсудливо, недобросовісно, необґрунтовано, всупереч дійсним інтересам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та їх права та здорове та повноцінне життя в любові та турботі батьків- усиновителів, без додержання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів дітей і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. Мінсоцполітики не з'ясувало усіх обставин справи, не сприяло повному та об'єктивному її розгляду, його висновки ґрунтуються на припущеннях, суперечать дослідженим доказам і чинному законодавству України та нормам міжнародного права, не враховані обставини, що мають суттєве значення для прийняття рішення виходячи із найкращих інтересів дітей, зокрема, не враховано стан здоров'я ОСОБА_4 , та те, що у разі припинення її лікування це загрожуватиме її життю та здоров'ю, у зв'язку з чим рішення відповідача щодо відмови в наданні письмової згоди на усиновлення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є протиправним та таким, що порушує законні права та інтереси дітей, а тому підлягає скасуванню.
Отже, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення Міністерства соціальної політики України від 20.12.2019 року № 21996/2-19/37 про відмову в наданні письмової згоди на усиновлення громадянами США, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , дітей - громадян України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та зобов'язання Міністерство соціальної політики України надати письмову згоду на усиновлення громадянами США, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , дітей - громадян України, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Суд також зазначає, що обраний спосіб захисту, що зобов'язання відповідача вчинити відповідні дії узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, системно проаналізувавши положення чинного законодавства України та надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , електронна адреса: АДРЕСА_1 , електронна адреса:ІНФОРМАЦІЯ_1) - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства соціальної політики України від 20.12.2019 року № 21996/2-19/37 про відмову в наданні письмової згоди на усиновлення громадянами США, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , дітей - громадян України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на підставі висновку Комісії з питань міжнародного усиновлення при Міністерстві соціальної політики України від 18.12.2019 року №9.
3. Зобов'язати Міністерство соціальної політики України надати письмову згоду на усиновлення громадянами США, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , дітей - громадян України, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа