Справа № 620/4186/20 Суддя (судді) першої інстанції: Ткаченко О.Є.
07 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - відповідач, апелянт, ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області від 27.02.2020 №25-3015/14-20-сг «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та передачі у власність земельної ділянки», яким відмовлено у затвердженні Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Одинцівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області, розмір земельної ділянки 2,0 га, кадастровий номер 7422086500:33:140:0012, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства та передачі цієї земельної ділянки у власність;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, кадастровий номер 7422086500:33:140:0012, площею 2,0 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та передачі цієї земельної ділянки у власність, яка розташована на території Одинцівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області та видати новий наказ яким затвердити документацію із землеустрою та передати безоплатно у власність земельну ділянку з кадастровим номером 7422086500:33:140:0012, площею 2,0га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Одинцівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області оскаржуваним наказом відмовило у затвердженні документації із землеустрою та передачі у власність земельної ділянки з підстави «не припинено користувачем право користування земельною ділянкою», яка не передбачена земельним законодавством. Оскільки відмова не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, то наказ підлягає скасуванню.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.02.2020 року №25-3015/14-20-сг «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та передачі у власність земельної ділянки», яким відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Одинцівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області, розмір земельної ділянки 2 га, кадастровий номер 7422086500:33:140:0012, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства та передачі цієї земельної ділянки у власність; зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 13.02.2020 року про затвердження документації із землеустрою та передачі у власність земельної ділянки з кадастровим номером 7422086500:33:140:0012 загальною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Одинцівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області подано апеляційну скаргу, в якій відповідач просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права. Зокрема, в апеляційній скарзі зазначається, що у даному випадку до Головного управління звернувся орендар земельної ділянки з клопотанням про безоплатне отримання у власність частини орендованої ним же земельної ділянки, тому без припинення права користування цією земельною ділянкою неможливо зареєструвати право власності за цією ж особою, оскільки така особа одночасно не може бути орендарем та власником такої земельної ділянки.
Також відповідач посилається на наявність взаємопов'язаної справи №620/2016/20, викладає висновки судів першої та апеляційної інстанції у зазначеній справі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року, після усунення апелянтом недоліків апеляційної скарги згідно ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі №620/4186/20, встановлено строк до 26 березня 2021 року для подання відзиву на апеляційну скаргу. Іншою ухвалою від 16 березня 2021 року призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження з 26 березня 2021 року.
Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, з якого вбачаються заперечення щодо аргументів відповідача, зазначається що вони є необґрунтованими та надуманими, наполягає на тому, що підстави відмови у затвердженні проекту землеустрою чітко передбачені чинним законодавством, є вичерпними, тому оскаржуваний наказ відповідача є безпідставним та не узгоджується з вимогами законодавства.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що 08.10.2019 року представником позивача за довіреністю - ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області подано заву про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Одинцівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області (а.с.25).
У додатках до вказаної заяви до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області надано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, та завірена нотаріально копія листа Орендаря земельної ділянки про те, що ОСОБА_2 не заперечує проти виділення з земельної ділянки, кадастровий номер 7422086500:33:140:0012, землі у власність ОСОБА_1 згідно поданої нею заяви.
Згідно тексту нотаріально завіреної заяви ОСОБА_2 начальнику ГУ Держгеокадастру в Чернігівській області повідомлено, що останній, як Орендар земельної ділянки розміром 25,8382 га, за кадастровим номером 7422086500:33:140:0001, яка розташована на території Одинцівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області, що надана йому в строкове платне користування для ведення фермерського господарства, не заперечує проти відведення земельної ділянки з цієї земельної ділянки в межах безоплатної приватизації.
Наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» від 07.11.2019 року №25-8711/14-19-сг позивачці надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Одинцівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області. Орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0 га, за цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Пунктами 2, 3 вказаного наказу передбачено, що розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає погодженню та затвердженню відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до наказу від 07.11.2019 №25-8711/14-19-сг, отримавши дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Одинцівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0 га за цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, позивачем зібрана відповідна документація.
Також, з метою виготовлення зазначеного проекту землеустрою, позивач звернулася до ФОП ОСОБА_3 , як уповноваженого на виконання даного виду робіт.
У встановленому законом порядку спеціалістом виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Одинцівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області.
Надалі, 13.02.2020 року до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області представником позивача за довіреністю подано клопотання про затвердження документацію із землеустрою та передачу їй безоплатно у власність земельної ділянки з кадастровим номером 7422086500:33:140:0012, площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Одинцівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області. До клопотання додано оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на 35 аркушах, витяг з Державного земельного кадастру на 3 арк. та копію довіреності.
Однак, оскаржуваним наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області позивачці відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Одинцівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області, розмір земельної ділянки 2,0 га, кадастровий номер 7422086500:33:140:0012, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (01.03) та передачі цієї земельної ділянки у власність з такої підстави: не припинено користувачем право користування земельною ділянкою.
Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, розглянувши який судом першої інстанції винесено рішення від 11 грудня 2020 року.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції від 11 грудня 2020 року та оцінюючи відповідні висновки, викладені у рішенні, колегія суддів враховує, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частинами першою та другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
В силу положень статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
У свою чергу правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовані Земельним кодексом України від 25.01.2001 №2768-III (далі - ЗК України).
Статтею 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 2 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Чернігівській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308 (у редакції наказу Держгеокадастру від 20.02.2020 №53) (далі - Положення №53), Головне управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, дорученнями Прем'єр Міністра України, наказами Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, його першого заступника та заступників, наказами Держгеокадастру, дорученнями Голови Держгеокадастру та його заступників, актами місцевої державної адміністрації та органів місцевого самоврядування, а також цим Положенням.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Пунктом 6 частини першої статті121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
З огляду на це позивач, який є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею118 Земельного кодексу України.
Частиною шостою статті118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
Положеннями цієї ж статті заборонено вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч.7 ст.118 ЗК України).
Відповідно до частини восьмої статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Як вбачається з наявних у справі матеріалів, висновком про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 28.12.2019 року № 14616, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,0 га, розташованої на території Одинцівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області, зазначений проект погоджено у встановленому порядку.
Як вже зазначалося колегією суддів, підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ст. 186-1 ЗК України, а також з підстав відсутності обов'язкової державної експертизи у визначенні законом випадках.
Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України положення статті118 ЗК України не містять.
Аналогічних висновків дійшов Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №820/4852/17 (адміністративне провадження №К/9901/2314/18) від 30.10.2018 року, сформувавши відповідну правову позицію, а саме: єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.
Згідно положень частини другої статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання наведених вище положень, позивачем надано письмову, нотаріально засвідчену заяву, якою Орендарем - ОСОБА_2 надано згоду на вилучення частини земельної ділянки для подальшого її оформлення у власність позивачу для ведення особистого селянського господарства.
Наявність у землекористувача права користування земельною ділянкою, за рахунок якої формується запроектована частина земельної ділянки, не є підставою для відмови позивачу у затвердженні документації із землеустрою та передачі у власність земельної ділянки за умови наявності письмової, нотаріально засвідченої заяви землекористувача, якою надано згоду на вилучення частини земельної ділянки для подальшого їх оформлення.
Аналіз наведених вище норм законодавства дає підстави для висновку, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають погодженню у порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, після чого відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зобов'язаний прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області попередньо надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, за тих умов, що земельна ділянка за кадастровим номером 7422086500:33:140:0001 перебувала в оренді у ОСОБА_2 , що свідчить про усвідомлення Головним управлінням наміру позивача реалізувати в подальшому право на отримання безоплатно у власність земельної ділянки за кадастровим номером 7422086500:33:140:0012 площею 2,0 га виділеної із земельної ділянки за кадастровим номером 7422086500:33:140:0001, а отже висновки суду першої інстанції щодо необґрунтованості відмови є вірним.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України: 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Стаття 118 ЗК України не містить такої підстави для відмови у затвердженні документації із землеустрою та передачі у власність земельної ділянки, як не припинення користувачем права користування земельною ділянкою.
Колегія суддів також звертає увагу на хибність тверджень апелянта про те, що із заявою про безоплатне отримання у власність земельної ділянки звернулася особа, яка одночасно є користувачем (Орендарем) цієї ж земельної ділянки, оскільки користувачем земельної ділянки є ОСОБА_2 , а із заявою звернулася ОСОБА_1 , яка не користується зазначеною земельною ділянкою.
Отже, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України «Про землеустрій», без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем подано належний пакет документів, а у відповідача об'єктивно відсутні правомірні підстави для відхилення клопотання щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Преамбула до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення п.1 ст.6 Конвенції, ст.1 Першого протоколу до Конвенції та ст.13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Веуеіег v. Italy» №33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» №48939/99, «Moskal v. Poland» №10373/05).
За правовою позицією Конституційного Суду України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення КСУ від 30.01.2003 №3-рп/2003 та від 02.11.2004 №15-рп/2004).
У своїй постанові від 13.12.2018 у справі №802/412/17-а Верховний Суд вказав, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини право особи на суд передбачає можливість отримати не лише формальний захист (визнання і підтвердження порушених прав), але й фактичний захист (тобто дійсне й ефективне поновлення порушених прав).
З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не наведено доводів стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а загальний зміст апеляційної скарги вказує на помилкове сприйняття апелянтом дійсних обставин справи, а також застосування висновків судів першої та апеляційної інстанції в іншій справі №620/2016/20, які стосуються визначення юрисдикції спору навколо визнання та реалізації права власності на земельні ділянки.
Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, судом першої інстанції при розгляді справи вірно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та дотримано норм процесуального права.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд залишає рішення суду першої інстанції без змін, підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року у справі №620/4186/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді Л.О. Костюк
О.Є. Пилипенко