Справа № 640/17365/19 Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П.
08 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 січня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, третя особа: Львівський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_3 звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просили:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України від 19.07.2019 № 95 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 750-кратного прожиткового мінінмуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня року, в якому здійснюватиметься виплата, в рівних частках: матері - ОСОБА_1 та сину - ОСОБА_3 .
Позов обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги членам сім'ї загиблого військовослужбовця з підстав перебування загиблого солдата у стані алкогольного сп'яніння, оскільки загибель солдата є наслідком дій іншої особи.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 січня 2021 року року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначення і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 19.07.2019 №95, в частині відмови ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у призначенні одноразової грошової допомоги.
Зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату загибелі (смерті), рівними частками членам сім'ї загиблого солдата ОСОБА_4 : матері - ОСОБА_1 та сину - ОСОБА_3 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідачем оскаржуване рішення прийнято відповідно до чинного законодавства та в межах повноважень, а отже є правомірним та не підлягає скасуванню.
На думку апелянта, комісією Міністерства оборони України було прийнято правильне рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги позивачу.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем звернуто увагу на те, що жодних належних і допустимих доказів того, що смерть сина є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного сп'яніння Міністерством оборони України надано не було.
Оскільки відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення про відмову у призначенні позивачам одноразової грошової допомоги, відтак апеляційна скарга є безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є матір'ю загиблого військовослужбовця ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 10.01.1990 серії НОМЕР_1 , а ОСОБА_3 - його малолітнім сином, що підтверджується свідоцтвом про народження від 22.07.2009 серії НОМЕР_2 .
Так, ОСОБА_4 проходив службу у Збройних Силах України за контрактом у військовій частині НОМЕР_3 .
Втім, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер внаслідок дорожньо-транспортної пригоди на території військової частини польова пошта НОМЕР_4 , яка сталась 11.12.2016.
Як встановлено з лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_4 від 26.12.2016 №1073/16, причиною його смерті визначено вторинні ішемічні ураження базально-стовбурових структур мозку, поліорганна недостатність внаслідок тупої відкритої черепно-мозкової травми з переломом потиличної кістки.
Наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_5 від 30.12.2016 №963 «Про результати проведення спеціального розслідування по факту загибелі солдата ОСОБА_4 » визначено, що загибель солдата ОСОБА_4 є наслідком перенесеної травми, що сталася в позаслужбовий час та не є наслідком виконання виконання військових обов'язків військової служби.
Відповідно до витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону від 21.05.2019 №203 причиною смерті послужила травма, одержана в результаті нещасного випадку, і причина смерті - так, пов'язана з проходженням військової служби.
Для отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 позивачі звернулися з відповідними заявами та необхідними документами до Львівського обласного військового комісаріату, який передав дані матеріали до Міністерства оборони України для прийняття відповідного рішення.
Однак, рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом від 19.07.2019 №95, відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги матері та сину загиблого, оскільки на час загибелі він перебував у стані алкогольного сп'яніння.
Не погоджуючись з такими рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено, що смерть військовослужбовця є наслідком його перебування в стані алкогольного сп'яніння.
Відтак, оскільки загибель ОСОБА_4 сталась внаслідок нещасного випадку в період проходження ним військової служби, а не під час безпосереднього виконання службових обов'язків, даний випадок відносить до підпункту 2 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тому грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1 січня.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, у ст. 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII).
Відповідно до частини першої статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
У силу вимог пунктів 1, 2 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби; смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.
Тобто, у статті 16 вказаного Закону визначено перелік підстав за яких призначається допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов'язків військової служби чи в період її проходження, та у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби не залежно від часу звільнення з військової служби.
Вказаний правовий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 761/18099/15-а.
Згідно зі статті 16-1 Закону № 2011-XII, у випадках, зазначених у пп.пп. 1-3 п. 2 ст. 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім'я є первинним основним осередком суспільства, її складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є матір'ю загиблого військовослужбовця ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 10.01.1990 серії НОМЕР_1 , а ОСОБА_3 - його малолітнім сином, що підтверджується свідоцтвом про народження від 22.07.2009 серії НОМЕР_2 .
Частиною дев'ятою статті 16 Закону України №2011-ХІ встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
25 грудня 2013 року Постановою Кабінету Міністрів України № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Відповідно до пп. 1 п. 4 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.
Як свідчать матеріали справи, згідно Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 19 липня 2019 року №95 матері та сину загиблого 25.12.2016 солдата ОСОБА_4 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки на час загибелі він перебував у стані алкогольного сп'яніння, що підтверджено висновком судово-медичної експертизи.
На думку апелянта, на підставі вказаного протоколу позивач не має право на отримання одноразової грошової допомоги.
Так, відповідно до частини першої статті 16-4 Закону №2011-XII, призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
З аналізу вищевказаної норми вбачається, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються у випадку якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного сп'яніння.
Верховний Суд у постановах від 12 листопада 2020 року у справі №186/1129/16-а, від 04 березня 2020 року у справі №813/2071/17, від 20 березня 2018 року у справі №813/4502/17 дійшов висновку, що допомога не призначається і не виплачується лише у випадку, якщо смерть військовослужбовця є наслідком вчинення активних дій самим військовослужбовцем, який знаходиться у стані алкогольного сп'яніння. Сам факт знаходження військовослужбовця у стані алкогольного/наркотичного сп'яніння на час настання смерті не є підставою для відмови у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги його членам сім'ї.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у даному випадку смерть військовослужбовця - ОСОБА_4 не є наслідком його перебування у стані алкогольного сп'яніння, оскільки солдатом не вчинялось активних дій в такому стані, що безпосередньо призвели до події, що спричинила його загибель.
З матеріалів справи вбачається, що згідно акту розслідування випадку загибелі військовослужбовця військової частини НОМЕР_3 прикомандированого до військової частини польова пошта НОМЕР_5 від 30.12.2016 солдати, серед яких і померлий ОСОБА_4 , вживавши спиртні напої, повернулись на територію військової частини.
Приблизно в цей час територією військової частини на особистому транспортному засобі Skoda Superb державний реєстраційний номер НОМЕР_6 , проїжджав капітан ОСОБА_5 з зони складів в напрямку штабу, який, повертаючи наліво в районі плацу, в сліпій зоні допустив зіткнення з содатом ОСОБА_4 .
У результаті вказаного зіткнення солдат ОСОБА_4 упав на землю та вдарився головою об асфальт.
У подальшому, 25.12.2016 солдат ОСОБА_4 перебуваючи у ВМКЦ ЗР м. Львів помер.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить висновку, що смерть солдата ОСОБА_4 настала внаслідок саме протиправних дій капітана ОСОБА_5 під час автотранспортної пригоди, в якій він був потерпілою особою, а не в результаті вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення або дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, що мали своїм наслідком його смерть, а відтак, відмова відповідача у призначенні та виплаті позивачам одноразової грошової допомоги є протиправною.
Щодо розміру виплати одноразової грошової допомоги слід зазначити наступне.
Згідно з підпунктами 1, 2 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:
1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби;
2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.
Аналізуючи зазначену норму суд зазначає, що законодавець розмежовує поняття загибелі (смерті) військовослужбовця «під час виконання обов'язків військової служби» та «під час проходження військової служби» в цілях призначення та виплати одноразової грошової допомоги, а розмір допомоги залежить від того, настала смерть під час виконання обов'язків військової служби чи під час проходження військової служби.
Враховуючи, що загибель ОСОБА_4 сталась внаслідок нещасного випадку в період проходження ним військової служби, а не під час безпосереднього виконання службових обов'язків, даний випадок відносить до підпункту 2 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII.
Пунктом «а» частини першої статті 16-2 Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:
- 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону;
- 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.
Аналогічні правові положення викладено в пункті 5 Порядку № 975, відповідно до якої одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату загибелі (смерті), рівними частками членам сім'ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста.
Таким чином, позивачі мають право на призначення одноразової грошової допомоги у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату загибелі а саме - станом на 25.12.2016.
Відповідно до п.п. 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стре проти Сполучного Королівства («Stretch v. the United Kingdom,» № 44277/98, п. 37).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності». Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany», № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74).
З огляду на викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 січня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук