Постанова
Іменем України
31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 488/4536/19
провадження № 61-16997св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Оболонь»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Тищук Н. О., Коломієць В. В., Шаманської Н. О.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Оболонь» (далі - ПрАТ «Оболонь») про визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, поновлення на роботі та зобов'язання перевести на легшу роботу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтований тим, що з 2004 року працював на різних посадах у
ПрАТ «Оболонь». Із 10 липня 2018 року працював на посаді менеджера (управителя) із збуту у відділі територіальних продаж. У 2009 році при виконанні службових обов'язків, внаслідок ДТП, отримав виробничу травму з втратою працездатності на 30 %. 06 серпня та 19 вересня 2019 року звертався до керівництва із заявами про переведення за згодою сторін на легшу роботу, оскільки з кожним роком йому все важче виконувати службові обов'язки, пов'язані з переїздом у трьох областях південного регіону. Після декількох відмов у переведенні, керівництво компанії повідомило його про позитивне вирішення цього питання та запросило до головного офісу для здачі службового автомобіля. У відділі кадрів йому запропоновано написати заяву про досягнення згоди сторін про звільнення з займаної посади
із 30 вересня 2019 року для переведення на легшу роботу. Написавши заяву, повернувся до виконання службових обов'язків. 30 вересня 2019 року повідомив відповідача про перебування на лікарняному. 02 жовтня підприємством проведено з ним повний розрахунок, а 07 жовтня 2019 року він поштою отримав повідомлення про звільнення з роботи та трудову книжку.
Посилаючись на порушення його трудових прав звільненням з роботи за ініціативою власника на підставі його заяви про переведення на легшу роботу, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, остаточно просив визнати незаконним та скасувати наказ від 30 вересня 2019 року № 2044/к про звільнення, поновити його на роботі, зобов'язати перевести на легшу роботу та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано наказ ПрАТ «Оболонь» від 30 вересня 2019 року № 2044/к про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді менеджера (управителя) із збуту (територіальний сучасна торгівля) ПрАТ «Оболонь». Стягнуто з ПрАТ «Оболонь» на користь ОСОБА_1 273 328,40 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Допущено негайне виконання рішення у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді менеджера (управителя) із збуту (територіальний сучасна торгівля) ПрАТ «Оболонь». В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення в частині вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу мотивоване тим, що звільнення позивача проведено відповідачем з порушенням норм трудового законодавства України, оскільки на момент подання заяви про звільнення із займаної посади 13 вересня 2019 року та видачі відповідного наказу про звільнення 30 вересня 2019 року у ОСОБА_1 не було волевиявлення на припинення трудових відносин із роботодавцем та звільнення з роботи за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, тому наявні підстави для поновлення позивача на попередній роботі. Вимога позивача про зобов'язання перевести його на легшу роботу не підлягає задоволенню, оскільки частиною першою статті 235 КЗпП України, як спосіб захисту незаконно звільненого працівника, передбачено тільки поновлення на попередній роботі, а не вирішення питання про переведення на іншу роботу.
Додатковим рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 липня
2020 року з ПрАТ «Оболонь» на користь ОСОБА_1 стягнуто 13 900,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ПрАТ «Оболонь» задоволено частково. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва
від 25 червня 2020 року скасовано у частині задоволення позовних вимог
ОСОБА_1 до ПрАТ «Оболонь» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку та постановлено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера (управителя) зі збуту (територіальний сучасна торгівля) ПрАТ «Оболонь» відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України із 30 вересня 2019 року на 09 жовтня
2019 року. В іншій частині рішення залишено без змін.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що наказ про звільнення ОСОБА_1 видано ПрАТ «Оболонь» 30 вересня 2019 року, тобто у період його тимчасової непрацездатності, що є порушення прав позивача, та усунуто судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності, за наявності погодженої сторонами підстави для звільнення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16.
Відповідач своїм правом надати відзив на касаційну скаргу не скористався.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в указаній справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, справу витребувано із суду першої інстанції.
У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Встановлені судами обставини
ОСОБА_1 із червня 2007 року по 30 вересня 2019 року працював на різних посадах у ПрАТ «Оболонь», у тому числі, починаючи із 10 липня 2018 року, на посаді менеджера (управителя) із збуту (територіальний сучасна торгівля) у відділі територіальних продаж із 40-годинним режимом роботи на тиждень - робочий час по 7 годин з понеділка по п'ятницю і по 5 годин по суботах. Оплата праці погодинна.
06 серпня 2019 року ОСОБА_1 звертався до керівництва ПрАТ «Оболонь» із службовою запискою про переведення за згодою сторін на легшу роботу у зв'язку з певними труднощами у виконанні службових обов'язків, внаслідок отриманої виробничої травми.
13 вересня 2019 року подав заяву про звільнення з займаної посади за угодою сторін із 30 вересня 2019 року, а 19 вересня 2019 року звернувся до ПрАТ «Оболонь» із службовою запискою про надання відповіді на його попередню службову записку.
30 вересня 2019 року генеральним директором ПрАТ «Оболонь» видано наказ
№ 2044/к про звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера (управителя) із збуту (територіальна сучасна торгівля) на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін.
Цього ж дня позивачу направлено лист про явку до відділу кадрів для ознайомлення з наказом про звільнення, отримання трудової книжки та розрахунку по заробітній платі.
У відповідь на лист, 08 жовтня 2019 року ОСОБА_1 повідомив про неможливість з'явитись до відділу кадрів та просив направити йому вказані документи на домашню адресу.
15 жовтня 2019 року позивач звернувся до ПрАТ «Оболонь» з заявою про його незаконне звільнення та просив провести щодо цього службове розслідування.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) статтею 45 цього Кодексу.
Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).
У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.
Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36
КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.
Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України можуть бути укладені як в письмовій такі в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.
Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Встановивши, що підставою для звільнення позивача стала його особиста письмова заява з проханням звільнити його з займаної посади за угодою сторін з 30 вересня 2019 року, при цьому, зі змісту заяви, яка міститься в матеріалах справи, є очевидним, що позивач власноручно написав заяву про його звільнення за угодою сторін, і вказана заява погоджена роботодавцем, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що звільнення позивача за згодою сторін є правомірним, оскільки сторони досягли домовленості про дату та підстави припинення трудового договору.
За обставинами справи № 6-1269цс16 зазначеної заявником, як приклад неоднакового застосування апеляційним судом норм права, судом першої інстанції встановлений факт звернення позивача до роботодавця із заявою про відкликання своєї заяви про звільнення, що свідчить про анулювання домовленості про припинення договору за угодою сторін та відсутність у працівника такої згоди на звільнення.
Проте, у справі № 488/4536/19, яка переглядається, встановлено, що підставою для звільнення стала особиста письмова заява позивача, яка містила прохання звільнити його із займаної посади за угодою сторін. Вказана заява прийнята відповідачем, про що свідчить резолюція керівника, що вказує на прийняття стороною роботодавця пропозиції працівника про припинення трудових відносин за угодою сторін. Тобто у розглядуваній справі сторони досягли домовленості про дату та підстави припинення трудового договору. Жодних доказів вчинення стороною відповідача тиску, погроз, примушування до написання заяви позивачем про звільнення, матеріали справи не містять. У період з дати подання заяви - 13 вересня 2019 року до винесення наказу про звільнення - 30 вересня 2019 року, ОСОБА_1 не звертався до відповідача з заявою про анулювання цієї домовленості.
Отже, у цих справах встановлені різні фактичні обставини, що не свідчить про невідповідність висновків апеляційного суду, сформульованих у оскаржуваному судовому рішенні, висновкам Верховного Суду України, сформульованих у справі № 6-1269цс16.
Переглянувши у касаційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик