Постанова
Іменем України
31 березня 2021 року
місто Київ
справа № 450/3159/15-ц
провадження № 61-8864св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Шаравара Оксана Романівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 18 березня 2019 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 0, 1304 га, що знаходиться у с. Лисиничі Пустомитівського району Львівської області, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, кадастровий номер 4623683800:01:003:0204, та свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 13/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , видані 19 серпня 2014 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Шараварою О. Р. на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 ; визнати за ним право власності на 17/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та 17/20 частин земельної ділянки, площею 0, 1304 га, що знаходиться у с. Лисиничі Пустомитівського району Львівської області, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, кадастровий номер 4623683800:01:003:0204.
Позивач на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 20 червня 2008 року між ним та його матір'ю ОСОБА_4 укладено договір дарування, за яким він прийняв у дар 7/20 частини спірного будинку. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Після смерті матері приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Шараварою О. Р. видала відповідачам оспорювані свідоцтва.
Втім, майно, на яке відповідачам видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом, на момент смерті матері не належало їй в розмірі, зазначеному у свідоцтві про право на спадщину, оскільки житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0, 1304 га, на якій він знаходиться, набуті його батьками під час перебування в шлюбі, а тому належало їм на праві спільної сумісної власності. Після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , із спадкоємців першої черги тільки він прийняв спадщину та йому державним нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори 11 лютого 2004 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 . Вважає, що, прийнявши спадщину та отримавши свідоцтва про право на спадщину за законом на частину спадкового майна після смерті батька, успадкував все належне батькові на день його смерті майно, а саме 1/2 частину земельної ділянки та 1/2 частину житлового будинку із господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
На цей час позивач не може отримати свідоцтво про право на спадщину після смерті батька на це майно, оскільки воно зареєстроване на праві власності за відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У зв'язку з наведеним, вважає, що йому у спірному майні - будинку АДРЕСА_1 - належить право власності на 17/20 його частин, з яких 1/2 частина будинку успадкована ним після смерті батька ОСОБА_5 , а 7/20 частин будинку набуто на підставі договору дарування від 20 червня 2008 року, укладеного між ним та його матір'ю ОСОБА_4 , а також на 17/20 часток земельної ділянки, площею 0, 1304 га, що знаходиться у с. Лисиничі Пустомитівського району Львівської області, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, кадастровий номер 4623683800:01:003:0204, з яких 1/2 частина земельної ділянки успадкована ним після смерті батька ОСОБА_5 , а на 7/20 частин земельної ділянки у нього виникло право на підставі до договору дарування 7/20 частин житлового будинку від 20 червня 2008 року.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідачі позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 березня 2018 року позов задоволено частково, визнано частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 0, 1304 га, що знаходиться у с. Лисиничі Пустомитівського району Львівської області, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, кадастровий номер 4623683800:01:003:0204, та 13/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , видані 19 серпня 2014 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Шараварою О. Р. на ім'я відповідача.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 17/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0, 1304 га, що знаходиться у с. Лисиничі Пустомитівського району Львівської області, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, кадастровий номер 4623683800:01:003:0204.
Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за кожною, право власності по 1/4 частині земельної ділянки, площею 0, 1304 га, що знаходиться у с. Лисиничі Пустомитівського району Львівської області, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, кадастровий номер 4623683800:01:003:0204, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 .
Визнано за відповідачами за кожною право власності по 3/40 частини житлового будинку АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 . У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , успадкував 1/2 частину зазначеної земельної ділянки та 1/2 частину будинку, який знаходиться на ній, оскільки лише він один прийняв спадщину після смерті батька, якому, крім іншого спадкового майна, на день смерті належала 1/2 частина будинку та 1/2 частина земельної ділянки у с. Лисиничі Пустомитівського району Львівської області. Крім того, 7/20 частин будинку позивач ОСОБА_1 набув за договором дарування від 20 червня 2008 року, а відтак суд визнав за позивачем право власності на 17/20 частин будинку, виходячи з такого розрахунку: 7/20 (подаровано) + 1/2 (успадкована після смерті ОСОБА_5 ).
Визнаючи за відповідачами, за кожною, право власності по 1/4 частині на земельну ділянку, площею 0, 1304 га, що знаходиться у с. Лисиничі Пустомитівського району Львівської області, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, кадастровий номер 4623683800:01:003:0204, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 та по 3/40 частини житлового будинку АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , районний суд виходив з того, що на день смерті ОСОБА_4 їй належала на праві власності 1/2 частина земельної ділянки та 3/20 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 , тому саме це майно підлягає спадкуванню за заповітом відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на частку, що становить 7/20 частин земельної ділянки, площею 0, 1304 га, що знаходиться у с. Лисиничі Пустомитівського району Львівської області, як таку, що набута ним на підставі договору дарування від 20 червня 2008 року, укладеного між ним та його матір'ю ОСОБА_4 , суд дійшов висновку, що за договором дарування право власності на частину земельної ділянки до обдарованого (позивача) не перейшло, оскільки предметом договору дарування укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 є лише 7/20 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, який розташований на АДРЕСА_1 ; у пункті 9 договору визначено, що дарувальник та обдарований свідчать, що у тексті цього договору зафіксовані усі істотні умови, що стосуються дарування житлового будинку; будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, не мають правового значення.
Постановою Львівського апеляційного суду від 18 березня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано недійсними свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 0, 1304 га, що знаходиться у с. Лисиничі Пустомитівського району Львівської області, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, кадастровий номер 4623683800:01:003:0204, та свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 13/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , видані 19 серпня 2014 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Шараварою О. Р. відповідачам.
Визнано за позивачем право власності на 5/20 (1/4) частин житлового будинку АДРЕСА_1 та на 5/20 (1/4) частин земельної ділянки, площею 0, 1304 га, що знаходиться у с. Лисиничі Пустомитівського району Львівської області, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, кадастровий номер 4623683800:01:003:0204, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнано за відповідачами за кожною право власності по 4/20 частки на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за відповідачами за кожною право власності на 1/4 частину земельної ділянки, площею 0, 1304 га, що знаходиться у с. Лисиничі Пустомитівського району Львівської області, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, кадастровий номер 4623683800:01:003:0204, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 7/20 частин земельної ділянки, площею 0, 1304 га, що знаходиться у с. Лисиничі Пустомитівського району Львівської області, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, кадастровий номер 4623683800:01:003:0204. У задоволенні інших вимог відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що за матеріалами справи встановлено, що на день смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , в будинку АДРЕСА_1 проживала та була зареєстрована ОСОБА_4 (його дружина), що підтверджується довідкою Лисиничівської сільської ради від 04 травня 2017 року № 682. А відтак доводи суду про те, що лише позивач ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 є безпідставними, оскільки ОСОБА_4 , як спадкоємець першої черги після смерті ОСОБА_5 , прийняла спадщину, фактично вступивши у володіння спадковим майном. Виходячи з того, що спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняли два спадкоємці за законом - позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , частка кожного з них в порядку спадкування становить по 1/4 ідеальній частині цього майна. Враховуючи, що на день смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , їй у спірному будинку та земельній ділянці належала 1/2 частина (як у спільному майні подружжя), з яких вона подарувала своєму синові ОСОБА_6 7/20 частин, та набула права власності на 1/4 частину цього майна в порядку спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_5 , на день її смерті належне їй спадкове майно складалося з 10/20 (1/2) - 7/20 = 3/20 + 5/20 (1/4) = 8/20 його частин. А тому висновок районного суду про визнання за відповідачами права власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 по 3/40 частин за кожною на будинок АДРЕСА_1 , є помилковим. Враховуючи, що спадкове майно на день смерті ОСОБА_4 становило 8/20 частин спірного будинку АДРЕСА_1 , колегія суддів дійшов висновку, що відповідачі набули права власності на будинок у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , по 4/20 частин будинку кожна.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 , не погодившись із рішенням апеляційного суду, у травні 2019 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції у частині часткового задоволення позову, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку, про те, що ОСОБА_4 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 , внаслідок чого дійшов необґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. ОСОБА_4 за життя фактично відмовилася від спадщини після смерті її чоловіка, а тому не успадкувала належну йому частку після його смерті.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві відповідач просила касаційну скаргу залишити без задоволення внаслідок її необґрунтованості.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року відкрито касаційне провадження.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що будинок АДРЕСА_1 , який набуто батьками сторін ОСОБА_5 та ОСОБА_4 під час перебування у зареєстрованому шлюбі, було зареєстровано Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації на праві власності в цілому за ОСОБА_4 07 серпня 1995 року.
Земельна ділянка, площею 0, 1304 га, на якій знаходиться будинок за адресою: с. Лисиничі Пустомитівського району Львівської області, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, набута ОСОБА_4 за час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 шляхом її приватизації на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради народних депутатів від 16 квітня 1997 року, що стверджується державним актом на право приватної власності на землю, серії ЛВ 14646, виданим ОСОБА_4 24 квітня 1997 року.
Встановлено і не заперечувалося сторонами, що зазначене майно належало батькам сторін на праві спільної сумісної власності подружжя.
20 червня 2008 року ОСОБА_4 подарувала позивачу ОСОБА_1 7/20 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, який розташований на АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування, посвідченим Моісєєвою О. Я., приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу та зареєстрованим у реєстрі за № 2492.
Батько сторін, ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
01 жовтня 2009 року ОСОБА_4 , яка була матір'ю позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 , померла.
Згідно з заповітом від 07 липня 2009 року, посвідченим секретарем виконкому Лисиничівської сільської ради Комар О. А., ОСОБА_4 заповіла все належне їй на день смерті майно відповідачам - своїй дочці ОСОБА_2 та онуці ОСОБА_3
19 серпня 2014 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Шараварою О. Р. на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 0, 1304 га, що знаходиться у с. Лисиничі Пустомитівського району Львівської області, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, кадастровий номер 4623683800:01:003:0204, та 13/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 в рівних частинах.
Відповідно до змісту зазначених свідоцтв про право спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 нотаріус виходив з того, що на день смерті спадкодавця їй на праві власності належало таке майно: 13/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0, 1304 га, на якій знаходиться спірний будинок.
Встановлено, що після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за заявою позивача ОСОБА_1 , спадкоємця першої черги за законом, Пустомитівською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 101/04, та державним нотаріусом Підгірняк Н. С. 11 лютого 2004 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 .
На день смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у будинку АДРЕСА_1 проживала та була зареєстрована ОСОБА_4 (його дружина), що підтверджується довідкою Лисиничівської сільської ради від 04 травня 2017 року № 682.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (стаття 1296 ЦК України).
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Аналогічне положення міститься й у частині першій статті 529 ЦК Української РСР, яке підлягає застосуванню під час вирішення питання про спадкування майна ОСОБА_5 відповідно до якого при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Отже, основною засадою правового регулювання спадкування за законом є принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга спадкоємців - це певне (визначене законом) коло осіб з урахуванням ступеня їх спорідненості із спадкодавцем, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.
Відповідно до статті 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, дружина померлого ОСОБА_4 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 , вступивши в управління його майном, з огляду на що Верховний Суд визнає необґрунтованими доводи заявника про те, що його мати не прийняла належним чином спадщину після смерті його батька.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 відмовилася від спадщини після смерті ОСОБА_5 , Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки за правилом статті 553 ЦК Української РСР спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.
Враховуючи, що у матеріалах справи наявна заява ОСОБА_4 від 11 лютого 2004 року про те, що вона не претендує на спадщину після смерті чоловіка, а ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (тобто після спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини), така дія не призвела до настання відповідних правових наслідків та не може вважатися відмовою від спадщини.
Доводи касаційної скарги в сукупності зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції, неправильного розуміння заявником вимог чинного законодавства та помилкового тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи були предметом перегляду у суді апеляційної інстанції та не були підтверджені.
В оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом враховано, що рішення суду апеляційної інстанції переглядається лише у частині доводів про неправильного встановлення обставини прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_5 , інших доводів касаційна скарга не містять. З огляду на зазначене Верховний Суд переглядає рішення виключно у межах доводів касаційної скарги та не надає оцінки законності рішення суду по суті в іншій його частині.
Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.
Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 18 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
А. С. Олійник
В. В. Яремко