Ухвала
05 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 298/415/20
провадження № 61-4753ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та процентів,
У квітні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та процентів.
Позов обґрунтовано тим, що 23 грудня 2010 року між сторонами укладено договір найму-продажу транспортного засобу, за яким позивач зобов'язався передати відповідачам у користування, а згодом і у власність, належний йому автомобіль ВАЗ-21101 СПГ, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , а останні зобов'язалися сплачувати йому плату за найм автомобіля. Після внесення плати за найм, позивач повинен передати право власності на автомобіль відповідачам.
ОСОБА_3 зазначав, що свої зобов'язання за договором він виконав повністю, проте відповідачі порушили умови договору, оскільки не сплачували за автомобіль обумовлені договором платежі, що змусило його звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором. Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 28 лютого 2012 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 у солідарному порядку на його користь 15 600,00 грн плати за найм транспортного засобу, 4 266,00 грн неустойки, 9 360,00 грн моральної шкоди та 318,66 грн судових витрат. Загальна сума боргу, яку повинні були сплатити відповідачі, складає 29 544,66 грн. Станом на день звернення до суду з даним позовом, рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 28 лютого 2012 року не виконане та по ньому не сплачено жодного платежу. Позивач вважав, що на підставі судового рішення від 28 лютого 2012 року у боржників виникло зобов'язання сплатити грошові кошти, залишок яких на момент подання позову становить 29 544,66 грн, а відтак його невиконання тягне за собою наслідки, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Таким чином, позивач вважав, що має право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з 28 лютого 2012 року по теперішній час. На підставі викладеного вище, позивач просив стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 у солідарному порядку на його користь 6 425,36 грн - три проценти річних, та 48 630,51 грн - інфляційних втрат за період з 01 січня 2013 року по 31 березня 2020 року за невиконання грошового зобов'язання, згідно рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 28 лютого 2012 року.
Рішенням Великоберезнянського районного суду від 03 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Суд першої інстанції обґрунтував своє рішення тим, що ОСОБА_3 не довів у встановленому законом порядку належними доказами факт звернення до боржників з вимогою про сплату суми боргу у період часу з 01 січня 2013 року по 31 березня 2020 року.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 03 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким частково задоволено позов ОСОБА_3 . Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 інфляційні втрати у розмірі 48 514,15 грн та трьох процентів річних у розмірі 6 424,75 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції керувався положеннями статті 625 ЦК України та наявністю невиконаних зобов'язань за рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 28 лютого 2012 року.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у березні 2021 року засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у вищевказаній справі, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскаржуване судове рішення скасувати.
Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у даній справі становить 55 055,87 грн (6 425,36 грн - три проценти річних та 48 630,51 грн - інфляційні втрати), яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00 грн х 100 = 227 000,00 грн), а тому у розумінні ЦПК України справа є малозначною.
Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, яким, за загальним правилом, виключається можливість перегляду ухвалених у ній судових рішень судом касаційної інстанції.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Посилання заявника на неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) як на підставу касаційного оскарження не заслуговують на увагу, оскільки з указаних підстав підлягають оскарженню рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, зокрема, у малозначних справах. Тобто такі доводи є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.
Верховний Суд зауважує, що обґрунтування касаційної скарги підставами, передбаченими частиною другою статті 389 ЦПК України, не звільняє заявника від обов'язку, у відповідності до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, обґрунтувати підстави перегляду в касаційному порядку судових рішень у малозначних справах.
Доводи касаційної скарги стосовно незгоди з розглядом судом апеляційної інстанції справи в письмовому провадженні не свідчать про наявність виключних випадків, за яких малозначна справа підлягає касаційному оскарженню. Крім того, такі повноваження апеляційного суду передбачені частиною першою статті 369 ЦПК України.
Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій в межах своїх повноважень, заявник не переконав у наявності виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не наведені, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та процентів відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик