Постанова
Іменем України
01 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 149/1010/20-ц
провадження № 61-16898св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон»,
відповідачі: ОСОБА_1 , фермерське господарство «Степовецьке»,
третя особа - державний реєстратор сектору з питань державної реєстрації Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області Шевців Олена Василівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» до ОСОБА_1 , фермерського господарства «Степовецьке», третя особа - державний реєстратор сектору з питань державної реєстрації Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області Шевців Олена Василівна, про визнання переважного права на поновлення договору оренди землі, визнання укладеним договору про внесення змін до договору оренди землі, визнання договору оренди землі недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 02 липня 2020 року у складі судді Войнаревича М. Г. та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С., Сала Т. Б.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» (далі - ТОВ СП «Нібулон») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , фермерського господарства «Степовецьке» (далі - ФГ «Степовецьке»), третя особа - державний реєстратор сектору з питань державної реєстрації Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області Шевців О. В., про визнання переважного права на поновлення договору оренди землі, визнання укладеним договору про внесення змін до договору оренди землі, визнання договору оренди землі недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Позовна заява мотивована тим, що 18 серпня 2009 року між ТОВ СП «Нібулон» таОСОБА_1 укладено договір оренди землі, який зареєстровано 15 лютого 2010 року, за умовами якого остання передала в оренду товариству належну їй на праві власності земельну ділянку загальною площею 4,23 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Вишеньківської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, строком на 10 років.
Товариство з 2010 року використовує вказану земельну ділянку за цільовим призначенням та належним чином виконує всі покладені на нього обов'язки орендаря.
05 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до товариства із заявою щодо не обробітку земельної ділянки після закінчення строку дії договору оренди землі.
11 грудня 2019 року товариство направило ОСОБА_1 лист щодо поновлення договору оренди землі від 18 серпня 2009 року з проєктом договору про внесення змін до договору оренди землі.
У березні 2020 року товариству стало відомо, що 16 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ФГ «Степовецьке» укладено договір оренди землі щодо вищевказаної земельної ділянки строком на 10 років, який зареєстровано 27 березня 2020 року державним реєстром сектору з питань державної реєстрації Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області Шевців О. В.
Позивач вважав, що вказаний договір оренди землі є незаконним та підлягає визнанню недійсним, оскільки ОСОБА_1 не направляла товариству лист-повідомлення (заперечення) щодо поновлення договору оренди землі, не повідомляла про намір укласти з іншою особою договір оренди землі та не надала можливості ТОВ СП «Нібулон» конкурувати з потенційним орендарем, чим порушено його переважне право на поновлення договору оренди землі.
Крім того, відмова орендодавця від поновлення договору оренди землі є прийнятною та такою, що відповідає вимогам статті 33 Закону України «Про оренду землі» у випадку, якщо вона надана ниму місячний строк до закінчення строку його дії, а не поза часовими межами застосування цієї правової конструкції та за результатами розгляду листа-повідомлення та проєкту додаткової угоди, надісланих позивачем.
Ураховуючи викладене, ТОВ СП «Нібулон» просило суд: визнати за ним переважне права на поновлення договору оренди землі; визнати укладеним договір про внесення змін до договору оренди землі від 18 серпня 2009 року в редакції товариства; визнати договір оренди землі, укладений 16 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ФГ «Степовецьке», недійсним; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку за ФГ «Степовецьке» з одночасним припиненням права оренди земельної ділянки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області
від 02 липня 2020 року справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження та у задоволенні позову ТОВ СП «Нібулон» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 у серпні 2019 року повідомила ТОВ СП «Нібулон» про небажання продовжувати договір оренди землі та після закінчення строку дії договору оренди землі від 18 серпня 2009 року відповідачі уклали договір оренди землі на законних підставах. Дії відповідачів є правомірними та відповідають положенню статті 33 Закону України «Про оренду землі».
Позовні вимоги про визнання переважного права на поновлення договору оренди землі, визнання укладеним договору про внесення змін до договору оренди землі в редакції позивача є безпідставними, не відповідають вимогам статті 33 Закону України «Про оренду землі» та не підлягають задоволенню, оскільки позивач намагався укласти договір про внесення змін до договору оренди землі від 18 серпня 2009 рокубез відома та волевиявлення орендодавця, що є недопустимим та суперечить нормам закону.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ СП «Нібулон» залишено без задоволення.
Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області
від 02 липня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено: якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Таким чином, тільки за відсутності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди земельної ділянки з попереднім добросовісним орендарем та за відсутності попереднього повідомлення орендодавця про намір укласти новий договір оренди з новим орендарем, переважне право діючого орендаря, передбачене статтею 33 Закону України «Про оренду землі», буде порушеним, а така поведінка орендодавця стосовно попереднього орендаря має підстави вважатися недобросовісною.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.
Наявність обґрунтованих заперечень зі сторони ОСОБА_1 стосовно поновлення договору з орендарем дає підстави для висновку, що переважне право ТОВ СП «Нібулон», яке передбачено положеннями статті 33 Закону України «Про оренду землі» і може підлягати захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, не порушено.
Суд послався навідповідну судову практику Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2020 року ТОВ СП «Нібулон» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржені судові рішення й ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень
ТОВ СП «Нібулон» посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 149/1010/20-ц з Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області.
Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ТОВ СП «Нібулон» мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили обставини, які мають значення для справи, надали неналежну правову оцінку наданим позивачем доказам.
З урахуванням позовних вимог та характеру спірних правовідносин, справа помилково була віднесена судом першої інстанції до категорії малозначних та не підлягала розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, про що судом апеляційної інстанції не були зроблені будь-які правові висновки.
Суди не врахували, що ОСОБА_1 у своїй заяві від 05 серпня 2019 року повідомила позивача про те, що підставою для повернення спірної земельної ділянки є необхідність її подальшого використання для власних потреб, тобто підтвердила факт того, що вона не бажає в майбутньому укладати договори оренди цієї земельної ділянки з іншими потенційними орендарями, а бажає особисто здійснювати господарську діяльність на спірній земельній ділянці. Переважне право орендарів на поновлення договору оренди поширюється на випадки, коли земля знову передається в оренду.
Відмова орендодавця від поновлення договору оренди землі є прийнятною та такою, що відповідає вимогам статті 33 Закону України «Про оренду землі» у випадку, якщо вона надана ним у місячний строк до закінчення строку його дії, а не поза часовими межами застосування цієї правової конструкції та за результатами розгляду листа-повідомлення та проєкту додаткової угоди, надісланих позивачем.
Суди не взяли до уваги те, що переважне право позивача як орендаря було порушеним у розумінні положень частин першої-п'ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі», а не в розумінні частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки ТОВ СП «Нібулон» не продовжувало користуватися спірною земельною ділянкою після закінчення строку договору за відсутності письмового повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди землі.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2020 року ФГ «Степовецьке» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржені судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
Також зазначив, що позивач був обізнаний про те, що орендодавець не мав наміру продовжувати дію договору оренди належної йому на праві власності земельної ділянки.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ТОВ СП «Нібулон» задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржені судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».
Правові підстави поновлення договору оренди землі визначено статтею 33 Закону України «Про оренду землі», яка фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.
Згідно з частинами першою-п'ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.
До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.
При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Частинами восьмою та дев'ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.
Зазначені положення узгоджуються із положеннями частини першої статті 777 ЦК України.
У постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18) Великою Палатою Верховного Суду сформульовано висновок про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.
Таким чином, для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами другою-п'ятою цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень на поновлення договору оренди землі.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 не мала наміру продовжувати дію договору оренди належної їй на праві власності земельної ділянки та направила ТОВ СП «Нібулон» лист-заяву від 05 серпня 2019 року щодо необробітку земельної ділянки після закінчення строку дії договору оренди землі, на що товариство повідомило, що після закінчення оренди, тобто 15 лютого 2020 року, земельна ділянка буде повернута орендодавцю
(а. с. 36).
Крім того, ТОВ СП «Нібулон» знало, що направлений проєкт договору про внесення змін до договору оренди землі від 18 серпня 2009 року не був погоджений ОСОБА_1 , вона його не підписувала, чим висловила своє волевиявлення на відмову в пролонгації договору оренди землі від 18 серпня 2009 року (а. с. 37, 38).
Відповідно до положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі є можливою лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін, тоді як встановлені у зазначеній справі обставини свідчать про відсутність такого волевиявлення орендодавця, право власності якого на розпорядження належною йому земельною ділянкою шляхом укладення нового договору оренди землі на більш вигідних умовах є визначальним, у порівнянні з переважним правом орендаря на поновлення договору оренди землі.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року № 695/992/18 (провадження № 61-6237св19).
Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, врахував відсутність волевиявлення орендодавця на продовження орендних відносин з ТОВ СП «Нібулон», яке ОСОБА_1 виклала у письмовому повідомленні до позивача та підтвердила укладенням 16 березня 2020 року договору оренди з іншим орендарем на більш вигідних умовах, строк дії якого розпочинався після закінчення дії договору оренди від 18 серпня 2009 року.
Отже, суди з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з'ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ТОВ СП «Нібулон».
Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
Посилання у касаційній скарзі на те, що товариством виконано положення частин першої-п'ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» є безпідставними, оскільки у строки, передбачені статтею 33 Закону України «Про оренду землі» та договором оренди, ОСОБА_1 повідомила ТОВ СП «Нібулон», що не бажає поновлювати договір оренди земельної ділянки та заперечує проти використання її земельної ділянки позивачем. Це є волевиявленням сторони договору, яке відповідає вимогам закону.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» залишити без задоволення.
Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 02 липня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 жовтня 2020 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць