06 квітня 2021 року
м. Рівне
Справа № 557/1764/19
Провадження № 22-ц/4815/221/21
Головуючий у Гощанському районному суді
Рівненської області: суддя Пацко Д.В.
Рішення суду першої інстанції проголошено
(вступна і резолютивна частини):
о 15 год. 37 хв. 04.11.2020 в
смт. Гоща Рівненської області
Повний текст рішення складено: 16.11.2020.
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.
секретар судового засідання: Пиляй І.С.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 ;
представники учасників справи:
позивача - адвокат Романчук Іванна Іванівна;
відповідача - адвокат Кочетов Леонід Глібович;
за участі: представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 04 листопада 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом,
У листопаді 2019 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Мотивуючи вимоги, вказувалося про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який склав заповіт, посвідчений 19 вересня 2000 року секретарем Курозванівської сільської ради Гощанського району Рівненської області, на все належне йому майно на користь відповідача. 26 квітня 2016 року державним нотаріусом Гощанської районної державної нотаріальної контори було видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом, за умовами якого спадкоємцем є ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видане свідоцтво, складалася із житлового будинку АДРЕСА_1 .
Вважаючи, що Ѕ частина зазначеного житлового будинку належить йому на праві приватної власності, просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 26 квітня 2016 року, що видане державним нотаріусом Гощанської районної державної нотаріальної контори та зареєстроване в реєстрі за №259 на ім'я відповідача на житловий будинок, що знаходиться у АДРЕСА_2 .
Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 04 листопада 2020 року позов задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 26 квітня 2016 року, видане державним нотаріусом Гощанської районної державної нотаріальної контори Строкалем В.Д. і зареєстроване в реєстрі за №259 на ім'я ОСОБА_2 на домоволодіння АДРЕСА_3 .
Стягнуто із відповідача на користь ОСОБА_1 1 845, 10 гривень судового збору.
У поданій апеляційній скарзі позивач покликається на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, які полягали у неправильному застосуванні норм матеріального права, порушенні норм процесуального права, неповноті з'ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідності висновків суду обставинам справи.
На її обґрунтування зазначалося про те, що адреси, які містяться в оспорюваному свідоцтві, та свідоцтві про право особистої власності на домоволодіння, не є тотожними і є різними. Так, в свідоцтві про право власності на домоволодіння вказується адреса: АДРЕСА_2 , тоді як в свідоцтві про право на спадщину наведено іншу - АДРЕСА_4 .
Суд на ці обставини уваги не звернув.
Не врахував суд і того, що у відзиві на позовну заяву ОСОБА_4 заявлялося клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки оспорюване свідоцтво видане у квітні 2016 року і одночасно відповідна інформація була внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тоді як позов пред'явлено восени 2019 року, тобто за спливом трьох років.
Вказуючи про те, що він є власником Ѕ частини житлового будинку, позивач оспорює свідоцтво про право на спадщину в цілому, тобто і в тій частині, права на яку він не має. При цьому оскаржуване рішення з цього приводу не мотивоване взагалі.
Вважає, що судом не зазначено, які права позивача порушуються свідоцтвом про право власності на частину будинку, що не належить йому, які норми права порушені при видачі свідоцтва на цю частку і не було дано оцінки запереченням відповідача щодо цієї обставини.
Окрім того, судом помилково вирішено процесуальне питання про судовий збір, адже його розмір значно перевищує розмір, що встановлений законом.
З викладених міркувань просила скасувати рішення суду першої інстанції, прийнявши нове - про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 .
У поданому відзиві позивач, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - відхилити. При цьому посилався на те, що будинок АДРЕСА_5 є тотожними, що стверджується матеріалами інвентаризаційної справи КП "Рівненське ОБТІ", відповіддю на адвокатський запит і випискою інвентаризаційних матеріалів від 29 жовтня 2015 року.
Не згоден і з аргументами про пропуск позовної давності, оскільки про порушення свого цивільного права він дізнався 05 вересня 2019 року, коли отримав інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Тому момент пред'явлення позову збігається з обставинами справи і не суперечить вимогам ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України.
Щодо оспорювання ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину в цілому, а не в частині, то зазначалося про те, що частка є ідеальною, тобто в натурі не визначеною, а тому оспорюване свідоцтво слід скасувати саме повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції правильно виходив із доведеності та обґрунтованості позову, оскільки при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_3 державним нотаріусом Гощанської районної державної нотаріальної контори не було вчинено усіх передбачених законом нотаріальних дій. Так, державним нотаріусом було залишено без уваги те, що Ѕ частина житлового будинку за вказаною адресою належить на праві власності позивачу, тобто оспорюване свідоцтво є недійсним через включення до складу спадщини всього будинку, а не Ѕ частини, що належала спадкодавцю.
Як з'ясовано судом, відповідно до свідоцтв про право особистої власності на домоволодіння, що видані виконавчим комітетом Гощанської районної Ради народних депутатів 10 листопада 1989 року на підставі рішення цього ж органу від 18 серпня 1989 року №172, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 належать на праві власності по Ѕ частині житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 15, 16).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який 19 вересня 2000 року склав заповіт, яким розпорядився всім своїм майном, де б воно не було і з чого б воно не складалося б, і взагалі всього того, на що за законом матиме право, на користь ОСОБА_2 . Того ж числа заповіт було посвідчено секретарем Курозванівської сільської ради Гощанського району Рівненської області.
На підставі даного заповіту ОСОБА_2 26 квітня 2016 року державним нотаріусом Гощанської районної державної нотаріальної контори Строкалем В.Д. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом. За його умовами, спадкоємець набула право власності на спадщину, яка складається із житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_6 , що належить спадкодавцю відповідно до свідоцтва про право власності на домоволодіння, що видане 10.11.1989 Гощанською районною радою Гощанського району Рівненської області за №172, зареєстрованого в Рівненському ОБТІ в книзі №2, номер запису: 83-319. Житловий будинок з цегли, зазначеного в плані земельної ділянки літерою А1, житловою площею 43, 2 м2, загальною площею 99, 1 м2, до якого примикають сарай "Б", погріб "В", сарай "Г", сарай "Д", літня кухня "О", вбиральня "Н", огорожа №1.
Вважаючи, що його цивільне право на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_5 є порушеним, у листопаді 2019 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов, визнавши недійсним оспорюване свідоцтво.
Щодо доводів апеляційної скарги про нетотожність житлових будинків АДРЕСА_6 і АДРЕСА_7 , то колегія суддів не може погодитися з ними.
Так, з листа Комунального підприємства "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" №4878 від 27.09.2019 видно, що право власності на житлові будинки АДРЕСА_6 і АДРЕСА_8 не зареєстровано.
З виписки з інвентаризаційних матеріалів Комунального підприємства "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" від 29.10.2015 №248/7937 вбачається, що співвласниками житлового будинку АДРЕСА_3 з розрахунку по Ѕ частині кожному є ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, що видане Гощанським райвиконкомом 10 листопада 1989 року. Даний будинок має загальну площу 99, 1 м2, житлову - 43. 2 м2, а надвірні будівлі складаються з сараю "Б", погреба "В", сараю "Г", сараю "Д", літньої кухні "О", вбиральні "Н" і огорожі №1.
Тобто наведені факти дали суду підстави зробити правильний висновок, що житловий будинок АДРЕСА_9 є одним і тим самим об'єктом нерухомості, а саме майном, право на яке підтверджене оспорюваним свідоцтвом.
Не заслуговують на увагу й аргументи автора апеляційної скарги про сплив позовної давності, виходячи з такого.
Згідно зі ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки про порушення свого права ОСОБА_1 дізнався 05 вересня 2019 року при отриманні інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, а не з моменту видачі 26 квітня 2016 року оспорюваного свідоцтва та внесення даних до державного реєстру, тому при пред'явленні позову 14 листопада 2019 року цей матеріально-правовий строк пропущено не було.
Спростовуються правильністю висновків суду і покликання заявника на те, що позивач, будучи власником Ѕ частини житлового будинку, вимагає визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на цілий будинок, в т.ч. і на частку, яка не належить ОСОБА_1 . Так, частки позивача і спадкодавця у житловому будинку АДРЕСА_1 є ідеальними, тобто без визначення часток у натурі. Тому оспорення свідоцтва в Ѕ частині не відповідатиме обставинам справи, могло би порушити права сторін і все одно призвело би до виготовлення нотаріусом нового свідоцтва.
Разом з тим, в частині присудження судового збору колегія суддів не погоджується із судом попередньої інстанції. Так, позов ОСОБА_1 пред'явлено у листопаді 2019 року, а позовна вимога за своїм характером є немайновою.
Згідно з пунктом 2 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" за подання заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору визначається із 0, 4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних громадян.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб на одну особу з розрахунку на місяць з 01 січня 2019 року визначено в 1 921 гривню.
Тобто розмір судового збору повинен був складати 768, 40 гривень, а не 1 845, 10 гривень. Отже, в силу правил ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає 768, 40 гривень судового збору.
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
У справі "Рябих проти Росії" (заява №52854/99, рішення від 24 липня 2003 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 § І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів. Правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення мають використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень.
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Підставою для зміни рішення суду першої інстанції відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є порушення норм процесуального права, що полягало у помилковому обчисленні розміру судового збору.
Керуючись ст. ст. 368, 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково
Рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 04 листопада 2020 року змінити, зменшивши розмір стягуваного судового збору із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 із 1 845 (одна тисяча вісімсот сорок п'ять) гривень 10 копійок до 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено: 06.04.2021
Головуючий : С.В. Хилевич
Судді: С.О.Гордійчук
Н.М.Ковальчук