06 квітня 2021 року
м. Рівне
Справа № 569/20061/20
Провадження № 22-ц/4815/545/21
Головуючий у Рівненському міському суді
Рівненської області: суддя Кучина Н.Г.
Час, дата і місце ухвалення рішення суду
(вступної та резолютивної частин):
11 год. 47 хв. 08 лютого 2021 року в м. Рівне
Дати складення повного тексту не зазначено
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Ковальчук Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 лютого 2021 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів,
У грудні 2020 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів. Мотивуючи свої вимоги покликався на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 грудня 2018 року в справі №569/7911/18, яким розірвано укладений між сторонами шлюб, залишено проживати з матір'ю неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; та стягнуто на їх утримання аліменти у розмірі 900 гривень щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Згодом, на підставі рішення цього ж суду, розмір аліментів було збільшено до 1 500 гривень на кожну дитину щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Однак з часу ухвалення останнього рішення суду матеріальний стан позивача змінився, а тому він неспроможний сплачувати аліменти на дітей в загальній сумі 4 500 гривень щомісяця. Так, позивач не був працевлаштований на час ухвалення рішення місцевого суду від 19 грудня 2019 року, але неофіційно працював, отримував близько 7-8 тисяч гривень щомісяця, що уможливлювало виконання покладеного судом обов'язку. Проте з 01 червня 2020 року він офіційно працевлаштувався в фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 зі заробітною платою в 4 960 - 5 240 гривень щомісяця на повну ставку та іншого доходу не має. Тому вважав, що це погіршення матеріального стану спонукає до зміни розміру аліментів.
З наведених мотивів просив змінити розмір аліментів, які стягуються за рішенням Рівненською міського суду Рівненської області від 19 грудня 2019 року в справі № 569/17517/19 із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1500 гривень на кожну дитину, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з індексацією відповідно до закону, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили, до досягнення дітьми повноліття, на стягнення з аліментів у розмірі 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення нею повноліття.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 08 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи своє рішення, суд першої інстанції виходив із того, що наведені позивачем підстави в розумінні ст. 192 СК України не є істотними та достатніми для зменшення визначеного рішенням суду розміру аліментів.
На рішення суду позивачем подано апеляційну скаргу, де він покликався не його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності викладених висновків обставинам справи танеправильному застосуванні норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що неспроможний сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, оскільки його матеріальний стан погіршився, він офіційно працевлаштувався на роботу з заробітною платою в 4960 - 5240 гривень, тоді як на час ухвалення рішення суду про збільшення розміру аліментів він неофіційно працював за 7 000 - 8 000 гривень в місяць. Погіршення матеріального стану було підтверджено відповідними доказами та на переконання заявника є достатньою підставою для зміни розміру аліментів. Крім того, з огляду на теперішній дохід позивача, стягуваний розмір аліментів є непомірним, оскільки перевищує передбачений ч.3 ст.70 Закону України "Про виконавче провадження" загальний розмір відрахувань, тому залишає його без засобів існування.
З викладених підстав просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким змінити розмір аліментів, які стягуються за рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 грудня 2019 року в справі № 569/17517/19 на 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення нею повноліття.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просила залишити рішення суду першої інстанції без змін. Покликалась на те, що їхні спільні з позивачем діти потребують постійного лікування. При цьому незважаючи на те, що ОСОБА_1 офіційно працевлаштувався з мінімальною заробітною платою, проте його витрати перевищують офіційні доходи, оскільки лише в березні 2021 року він сплатив 7 058 гривень аліментів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи позивача, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Як було з'ясовано судом, рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 грудня 2018 року в справі №569/7911/18 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 900 гривень на кожну дитину, щомісячно, до досягнення дітьми повноліття.
Згодом рішенням Рівненського міського суду від 19 грудня 2019 року змінено стягнутий розмір аліментів на 1500 гривень на кожну дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з індексацією відповідно до закону, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили, до досягнення дітьми повноліття.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 покликався на те, що з часу прийняття останнього рішення його матеріальний стан змінився, адже він працевлаштувався на роботу, яка не дає йому можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Згідно зі ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Частина перша ст. 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" судам роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Між тим, на переконання колегії суддів, позивач не довів погіршення свого матеріального становища порівняно з тим, які були у нього на час ухвалення рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 грудня 2019 року.
Так, самі лише покликання на ту обставину, що на час ухвалення зазначеного рішення суду неофіційний дохід позивача перевищував його теперішній заробіток при офіційному працевлаштуванні є неспроможними для задоволення позову.
В рішенні міського суду про збільшення розміру аліментів матеріального стану платника з'ясовано не було.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України).
У частині другій ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ч.1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Проте жодними належними та допустимими доказами значного погіршення майнового стану позивача не підтверджено.
Колегія суддів погоджується із висновками суду попередньої інстанції, що укладаючи шлюб та утворюючи сім'ю, відповідач повинен був усвідомлювати, що на нього покладається обов'язок дбати про таку сім'ю, матеріально її забезпечувати. Невжиття відповідачем активних заходів до поліпшення свого працевлаштування, байдуже ставлення до свого матеріального становища не є достатньою підставою для висновку про його неспроможність сплачувати аліменти у відповідному розмірі.
Батько зобов'язаний вживати всіх необхідних заходів із метою отримання законних джерел для забезпечення гідних умов проживання й розвитку дитини. Це відповідає інтересам дитини та захищає її права.
Згідно з ч.2 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно зі ст.ст. 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Повно і правильно встановивши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги не спонукають до скасування оскаржуваного рішення, вони були предметом дослідження попереднім судом та фактично зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів і тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у зручний спосіб, який має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (пункт 32 рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Спонуканням для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Керуючись ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 08 лютого 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий : С.В. Хилевич
Судді: С.В. Боймиструк
Н.М. Ковальчук