06 квітня 2021 року
м. Рівне
Справа № 949/1446/20
Провадження № 22-ц/4815/569/21
Головуючий у Дубровицькому районному суді
Рівненської області: суддя Сидоренко З.С.
Ухвалу суду першої інстанції постановлено повним текстом
поза межами судового засідання 08 грудня 2020 року
в м. Дубровиця Рівненської області
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Боймиструк С.В., Ковальчук Н.М.
секретар судового засідання: Пиляй І.С.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 ;
представники учасників справи:
відповідача - адвокат Курганська Олена Вікторівна;
за участі: представника відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Курганської Олени Вікторівни на ухвалу Дубровицького районного суду Рівненської області від 08 грудня 2020 року в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
07 грудня 2020 року в суд звернулася ОСОБА_1 із заявою про забезпечення позову до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя до його пред'явлення. Обґрунтовуючи необхідність вчинення такої процесуальної дії, покликалась на обставини вчинення її чоловіком, з яким перебуває у шлюбі з 22 липня 2007 року поведінки, спрямованої на одноосібне використання ним усього набутого під час шлюбу майна, зокрема транспортних засобів, які в розумінні ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю. Стверджувала, що відповідач чинить перешкоди в користуванні спільним майном, здійснює дії щодо його приховування і в подальшому може відчужити транспортні засоби, оскільки є їхнім титульним власником.
Тому задля недопущення дій, які можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, просила забезпечити її позов шляхом накладення арешту на рухоме майно (усі транспортні засоби), що зареєстровані на ім'я ОСОБА_2 .
Ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 08 грудня 2020 року заяву задоволено.
Забезпечено цивільний позов до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя до подання позовної заяви шляхом накладення арешту на рухоме майно, а саме транспортні засоби:
- марки RENAULT модель TRAFIC номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ;
- марки ГАЗ модель 33021 ФІА номер кузова НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 ;
- марки DAF модель AD85XC480 номер кузова НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_6 ;
- марки RENAULT модель MAGNUM 480 VF617GSA000000825, реєстраційний номер НОМЕР_7 ;
- марки SCHMITZ модель SPR 24L номер кузова НОМЕР_8 , реєстраційний номер НОМЕР_9 .
Ухвалу допущено до негайного виконанню з дня її постановлення.
На ухвалу суду представником ОСОБА_2 - адвокатом Курганською О.В. подано апеляційну скаргу, де покликалася на її незаконність і необґрунтованість, які полягали в порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
На її обґрунтування зазначала, що суд не навів жодної обставини, яка б вказувала на необхідність вжиття заходів забезпечення позову, а також, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду. Доказів, які спонукали до вчинення такої дії, надано не було. Зважала на те, що суд не вирішив питання про зустрічне забезпечення. Крім того, застосоване забезпечення є неспівмірним, заподіює ОСОБА_2 шкоду, оскільки транспортні засоби, на які накладено арешт, використовуються у підприємницькій діяльності, і на даний час у зв'язку із накладенням арешту його контрагенти відмовляються від послуг перевезеннями цим транспортом. Таким чином відповідач не зможе отримувати дохід та забезпечувати сім'ю.
З наведених спонукань просила ухвалу суду попередньої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи представника відповідача, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Ухвалюючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, врахувавши ризик того, що відповідач до винесення судового рішення у справі або до набрання ним законної сили може вчинити дії щодо відчуження майна, дійшов висновку про необхідність забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в т.ч. задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову
Положеннями ст. 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
За змістом ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містить, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Встановивши, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суд першої інстанції обґрунтовано зробив висновок про наявність передбачених законом підстав для задоволення заяви про забезпечення позову .
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
З приводу доводів про незаконність ухвали через те, що суд не вирішив питання про зустрічне забезпечення, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч.1, 2, п. 1 ч.3, ч. 6 ст. 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має іншого зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
Отже, ОСОБА_2 не позбавлений права подати клопотання про зустрічне забезпечення після застосування судом заходів забезпечення позову. Відсутність зустрічного забезпечення на час подання заяви про забезпечення позову не є перешкодою для забезпечення позову, якщо для цього існують правові підстави. Натомість ненадання зустрічного забезпечення на вимогу суду є підставою для скасування ухвали про забезпечення позову.
Щодо тверджень про неспівмірність вжитого заходу, то необхідно розуміти, що поняття самої співмірності передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Недоведеними та безпідставними є й покликання на те, що накладений арешт перешкоджає відповідачу здійснювати підприємницьку діяльність з перевезення вантажу, оскільки таке забезпечення позову не обмежує права осіб на користування транспортними засобами та цей захід носять тимчасовий характер.
Арешт майна (накладення арешту на майно) в розумінні п.1 ч.1 ст. 152 ЦПК України як спосіб забезпечення позову полягає в забороні розпоряджатися ним (забороні відчуження) до вступу рішення в законну силу або до зняття заборони, тобто без позбавлення відповідача права володіння і користування майном.
Тому доводи особи, що подала апеляційну скаргу та наведені нею обставини, які, на її переконання, мають значення для вирішення питання, не спростовують правильності судового рішення, зводяться до переоцінки і суб'єктивної незгоди з вжитим заходом.
Вимога заяви про забезпечення позову має безпосередній зв'язок з предметом позову, тому такий вид забезпечення позову, є цілком доречним, обґрунтованим, достатнім і співмірним та запобігатиме зміні правового статусу спірного рухомого майна й збереже його до вирішення справи по суті.
Згідно з абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Однак будь-яких фактів про процесуально-правові порушення, що потягли би помилкове вирішення заяви про забезпечення позову, апеляційним судом здобуто не було.
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Курганської Олени Вікторівни залишити без задоволення, а ухвалу Дубровицького районного суду Рівненської області від 08 грудня 2020 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено: 06.04.2021
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.В. Боймиструк
Н.М. Ковальчук