06.04.2021 Справа №607/815/21
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого - судді Вийванко О. М.
за участю секретаря с/з Хримко У. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось в суд із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 10 172,04 грн, з яких: 7 775,28 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2 396,76 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
В обґрунтування вимог вказує, що 21.09.2011 між позивачем та відповідачем укладено договір, згідно умов якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Взяті на себе зобов'язання відповідач не виконує.
У зв'язку з не досягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, представник позивача просить позов задовольнити стягнути з боржника заборгованість по кредиту та судові витрати.
У судове засідання представник позивача не з'явився, попередньо подавши до суду клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, однак через канцелярію суду подала заяву в якій просила у задоволенні позову відмовити, застосувавши до нього строк позовної давності та справу розглядати у її відсутності.
Відповідач надала до суду письмовий відзив, у якому зазначила, що 21.09.2011 між нею а відповідачем був укладено договір, згідно умов якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, однак жодних умов та тарифів вона не підписувала та ознайомлена з ними не була. Також зважаючи на те, що кредитний ліміт по її рахунку був збільшений 31.01.2017 на суму 5 300 грн, позивач заявляє до стягнення по тілу кредиту у розмірі 7 775,28 грн, що відповідач вважає необґрунтованим, оскільки сума значно перевищує ліміт.
Разом з тим, відповідач вказує, що з 2016 року вона припинила користуватися карткою АТ КБ «ПриватБанк», однак не зважаючи на ці обставини банк продовжував здійснювати дії зі списання з неї коштів. У вересня 2019 року її картку було заблоковано у зв'язку з закінченням терміну її дії.
Відтак враховуючи, що останнє поповнення рахунку відповідач вчиняла у вересні 2016 року, а тому вважає, що у даному випадку позивач пропустив строк позовної давності за будь якими вимогами до неї, оскільки окремої угоди між позивачем та відповідачем, щодо продовження строків позовної давності не укладалося. Водночас в даному випадку вважає відсутнім випадок переривання строків позовної давності.
Представником позивача подано відповідь на відзив відповідача в якому зазначено, що згідно з анкетою - заявою від 21.09.2011 ОСОБА_1 висловила згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки "Універсальна" та особистим підписом засвідчила, що згідна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та Банком та Договір про надання банківських послуг та зобов'язалась самостійно ознайомлюватися зі всіма змінами Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів на сайті Приватбанку.
Разом з тим, відповідно до Довідки про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", яку відповідач підписала особисто, вбачається, що їй встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5% (30% на рік), вказано розміри комісій та штрафів тощо, а також підтвердила, що З фінансовими умовами надання Кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів ознайомлена.
Тобто, сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови. Також представник позивача вказує, що із розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що відповідач частково сплачувала заборгованість за договором.
Щодо встановлення та зміни розміру кредитного ліміту представник позивача посилається на Умовами договору (п. 2.1.1.2.3.), якими визначено, що Банк має право в будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт, а Пунктом 2.1.1.2.4. УіП встановлено, що підписання цього договору є прямою та безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого банком.
Також при проведенні претензійно-позовних заходів ключову роль відіграє заборгованість клієнта (сума фактично отриманих коштів та нарахована плата за користування ними), а не сума стартового кредитного ліміту по карті. Тому належним доказом зняття коштів з карткового рахунку клієнта є виписка. У зв'язку з цим, обставини, на які відповідач посилається в своєму запереченні, не відповідають дійсності, а позовні вимоги Банку підлягають задоволенні в повному обсязі.
Щодо застосування строку позовної давності представник позивача вказав, що відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні Картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже строк перевипущеної картки до останнього дня 08.2019, посилаючись на довідку про видачу кредитних карт, які містяться в матеріалах справи. Відтак представник позивача вважає, що ними дотримано строк позовної давності, оскільки позов був пред'явлений 12.01.2021, а тому просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідачем не подано заперечення на відповідь на відзив.
При розгляді справи судом учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі.
Дослідивши об'єктивно та оцінивши зібранні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено фактичні обставин справи та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що 21.09.2011 між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого в свою чергу є АТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого остання отримала кредит, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.
Згідно з інформацією, викладеною у вказаній заяві, відповідач поголилась з тим, що дана заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
Також, 21.09.2021 відповідач підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка є частиною кредитного договору, що містить умови кредитування, а саме визначає базову процентну ставку за користування кредитом, розмір пені та штрафів (фіксована частина та процентна складова). В цій же довідці відповідач власним підписом підтвердила, що «з фінансовими умовами надання кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду» і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів ознайомлений».
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 30.11.2020 становить 10 172,04 грн, з яких: 7 775,28 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2 396,76 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 31.01.2017 кредитний ліміт був збільшений до 5 300 грн.
Згідно з довідкою про видачу кредитних карт ОСОБА_1 на підставі договору № б/н, строк перевипущеної картки до останнього дня 08.2019.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 21.09.2011 процентна ставка не зазначена.
Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», містить умови кредитування, а саме визначає базову процентну ставку за користування кредитом, розмір пені та штрафів.
Відповідно до вказаної вище Довідки, відповідач зобов'язалася щомісячно здійснювати платежі, що включають плату за використання кредитних коштів у звітному періоді в розмірі 7% від заборгованості, але не менше 50 грн. і не більше залишку заборгованості.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за простроченими відсотками.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21.09.2011, посилався на довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил розумів відповідач та ознайомилася і погодилася з ним, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказаний витяг на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови щодо сплати процентів та пені та інших нарахувань у зазначених розмірах та порядку їх нарахування.
Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
У постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-144цс14 Верховний Суд України зазначив, що сторони досягли згоди та уклали договір, в якому передбачили, що позовна давність, установлена законом, збільшена за домовленістю сторін до п'яти років відповідно до п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (стандарт).
У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) посилання на відступлення від правової позиції, викладеної раніше у постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14), що було обов'язковим згідно з частиною першою статті 360-7 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття постанови) відсутнє.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначає про відступ від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14).
Суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 21.09.2011, шляхом підписання заяви-анкети.
Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», хоч і підписана відповідачем, проте, не містить чіткої інформації щодо відсоткової ставки та можливості її збільшення, розміру та строків періодичних платежів на погашення кредиту тощо, тому не може бути належним доказом погодження сторонами умов кредитного договору. (див. постанова Верховного Суду від 12 лютого 2020 року, справа № 365/159/19).
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач порушила умови зазначеного кредитного договору в частині своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, у зв'язку з чим заборгованість за кредитним договором станом на 31.11.2020 становить 10 172,04 грн, з яких: 7 775,28 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2 396,76 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
Відтак суд приходить до висновку, що у позивача виникло право вимоги повернення заборгованості лише заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 7 775,28 грн.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Певний період часу, початок якого визначений календарною датою або подією, починається з наступного дня після вказаної дати або дня події, які, в свою чергу, до цього строку не включаються.
Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Позовна давність відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253-255 цього Кодексу.
Строк як часова категорія характеризується не тільки початковим, а й кінцевим моментом.
Відповідно до ч.1 ст.254 ЦК України строк, обчислюваний роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року цього строку, а коли він обчислюється місяцями, то у відповідне число останнього місяця строку.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до укладеного 21.09.2011 року договору № б/н відповідач ОСОБА_1 отримала дві кредитні картки: № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 з терміном їх дії до серпня 2019 року, що підтверджено наданою позивачем довідкою.
Згідно п.1.1.7.12 Договору, договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. У разі, якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматичного пролонгується на той же строк.
Відповідно до п.2.1.1.2.11 Договору, картка діє до останнього дня місяцю, вказаного на лицевій стороні карти, включно.
За умовами та правилами надання банківських послуг кредит виданий на строк дії кредитної картки. Після закінчення строку дії картки, на вимогу клієнта видається нова картка, якщо від нього не надійшла заява про закриття картрахунку.
Матеріали справи не містять доказів того, що позивач або відповідач припинили дію укладеного між ними договору, як це визначено у п.1.1.7.12 Договору.
Отже трирічний строк позовної давності у спорі, що виник між сторонами, обчислюється з 01.09.2019 (наступний день місяця після закінчення строку дії картки) і закінчується 30.08.2022.
З розрахунку заборгованості та довідки про зміну умов кредитування, видно, що відповідач частково сплачувала заборгованість за кредитним договором, чого не заперечує і сама відповідач відзиві на позовну заяву, зазначаючи, що з вересня 2016 року вона не погашала кредит.
Отже, судом встановлено, що позивач не пропустив строк пред'явлення позову, а тому позовні вимоги банку до ОСОБА_1 є обґрунтованими, такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відтак суд дійшов висновку, що з урахуванням наведеного вище, перевіривши правильність даних позивачем розрахунку заборгованості, й враховуючи відсутність доказів з боку відповідача на його спростування, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 7 775,28 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту
Відповідно до частин 1 і 3 статі 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно зі статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а саме, розрахунок: 7 775,28 грн (задоволена частинна вимог): 10 172,04 грн (ціна позову)) х 100 = 76,44 %.
Отже, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати в розмірі 1 606,77 грн (76,44 % від 2102,00 грн.), виходячи з принципу пропорційності до задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного, керуючись ст. 2,4,12,13,76-78,258-268,273,352-355 ЦПК України, суд, -
Задовольнити частково позов акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 21.09.2011 в розмірі 7 775,28 грн (сім тисяч сімсот сімдесят п'ять гривень 28 копійок) та 1 606,77 грн (одна тисяча шістсот шість гривень 77 копійок) сплаченого судового збору.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження: м. Київ вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО № 305299.
Відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Рішення суду складено та підписано 06 квітня 2021 року.
Головуючий суддяО. М. Вийванко