ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.04.2021Справа № 910/462/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТУМ ТЕХНОЛОДЖІС»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОМЦЕМЕНТ»
про стягнення 406 195, 96 грн,
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Товариство з обмеженою відповідальністю «СМАРТУМ ТЕХНОЛОДЖІС» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОМЦЕМЕНТ» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 406 185, 96 грн, з яких: 387 500, 00 грн основна заборгованість, 7 121, 08 грн пеня, 2 612, 00 грн 3% річних та 8 962, 88 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.526, 530, 610, 612, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.193, 232 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за договором про закупівлю товарів №121-09/2020 від 21.09.2020, в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2021 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
19.01.2021 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/462/21, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
15.02.2021 від позивача надійшли заяви про долучення до матеріалів справи довідки банку про відсутність руху коштів між позивачем і відповідачем, а також письмове підтвердження, що ціна позову не змінилася.
Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
У зв'язку з перебуванням судді Карабань Я.А. у період з 02.03.2021 по 02.04.2021 включно на лікарняному, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з лікарняного - 05.04.2021.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
21.09.2020 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір про закупівлю товарів № 21/09-2020 (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язується поставити та передати у встановлений строк у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар маски медичні 3-х слойні на резинках (надалі - товар) за найменуваннями, в асортименті та за цінами, що вказуються в рахунку-фактурі, що є невід'ємною частиною даного договору, згідно заявок відповідача в письмовому або електронному вигляді.
Загальна сума договору складає 387 500, 00 грн без ПДВ. Номенклатура та ціна товару визначаються в рахунку-фактурі, який є додатком до цього договору (п.2.1., 2.2. договору).
Відповідно до п.п. 3.3., 3.4. договору передача товару від постачальника покупцю здійснюється за належним чином оформленою видатковою накладною, в якій зазначається найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, ціна та загальна вартість товару. Датою поставки товару вважається дата отримання товару уповноваженим представником покупця, що підтверджується його підписом на видатковій накладній.
Пунктом 5.1. договору визначено, що розрахунок за договором здійснюється відповідачем шляхом перерахування коштів на рахунок позивача за кожну замовлену партію товару на підставі рахунку-фактури протягом 14 банківських днів з дня фактичного отримання товару покупцем.
Відповідно до п. 7.3. договору у випадку порушення виконання умов п. 5.1. договору, покупець сплачує пеню постачальнику в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний прострочений день встановленого строку.
Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками сторін і діє до 31.12.2020. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань, що лишились невиконаними. Відповідно до ст.631 Цивільного кодексу України сторони встановили, що умови договору можуть застосовуватися до відносин між ними, які виникли до його укладення.
На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 387 500, 00 грн, що підтверджується видатковою накладною №825 від 23.09.2020, яка підписана уповноваженими представниками та скріплена печатками підприємств.
Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором у частині повної та своєчасної оплати товару, в зв'язку з чим позивач, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 387 500, 00 грн основного боргу, 7 121, 08 грн пені, 2 612, 00 грн 3% річних та 8 962, 88 грн інфляційних втрат.
Договір укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов'язків: майново-господарських зобов'язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Матеріалами справи (видаткова накладна) підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару згідно договору на загальну суму 387 500, 00 грн.
Пунктом 5.1. договору визначено, що розрахунок за договором здійснюється відповідачем шляхом перерахування коштів на рахунок позивача за кожну замовлену партію товару на підставі рахунку-фактури протягом 14 банківських днів з дня фактичного отримання товару покупцем.
Тобто, враховуючи, що товар поставлено 23.09.2020, відповідач мав би оплатити товар до 13.10.2020 включно.
Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 387 500, 00 грн за переданий на підставі договору товар. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її сплати не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 387 500, 00 грн є правомірною та обґрунтованою, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 7 121, 08 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання за загальний період з 14.10.2020 по 04.01.2021.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по поставці товару не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 7.3. договору у випадку порушення виконання умов п. 5.1. договору, покупець сплачує пеню постачальнику в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний прострочений день встановленого строку.
Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем, судом встановлено, що він є арифметично невірним.
У зв'язку з чим судом було виконано власний розрахунок пені за період 14.10.2020 по 04.01.2021, з урахуванням існуючої заборгованості за вказаний період та загальний розмір пені за розрахунком суду становить 10 573, 97 грн, що є більше ніж заявлено позивачем.
Отже, вимога позивача, про стягнення пені є обґрунтованою, проте враховуючи положення ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, задоволенню підлягає пеня саме в розмірі заявленому позивачем - 7 121, 08 грн.
Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 2 612, 00 грн розрахованих за період з 14.10.2020 по 04.01.2021 та 8 962, 88 грн інфляційних втрат за період з жовтня по листопад 2020 року.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Дослідивши розрахунок 3% річних наданий позивачем, судом встановлено, що він є арифметично невірним.
У зв'язку з чим судом було виконано власний розрахунок 3% річних за період 14.10.2020 по 04.01.2021, з урахуванням існуючої заборгованості за вказаний період та загальний розмір 3% річних за розрахунком суду становить 2 643, 49 грн, що є більше ніж заявлено позивачем.
Отже, вимога позивача, про стягнення 3% річних є обґрунтованою, проте враховуючи положення ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, задоволенню підлягають 3% річних саме в розмірі заявленому позивачем - 6 612, 00 грн.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з жовтня по листопад 2020 року, судом встановлено що він є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв'язку з чим позовна вимога про стягнення з відповідача 8 962, 88 грн інфляційних втрат також підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 387 500, 00 грн основного боргу, 7 121, 08 грн пені, 2 612, 00 грн 3% річних та 8 962, 88 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОМЦЕМЕНТ» (04080, місто Київ, вулиця Олексія Терьохіна, будинок 8, офіс 19, ідентифікаційний код 36335625) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СМАРТУМ ТЕХНОЛОДЖІС» (02152, місто Київ, проспект Тичини Павла, будинок 1В, ідентифікаційний код 40400333) 387 500 (триста вісімдесят сім тисяч п'ятсот) грн 00 коп. основного боргу, 7 121 (сім тисяч сто двадцять одну) грн 08 коп. пені, 2 612 (дві тисячі шістсот дванадцять) грн 00 коп. 3% річних, 8 962 (вісім тисяч дев'ятсот шістдесят дві) грн 88 коп. інфляційних втрат та 6 092 (шість тисяч дев'яносто дві) грн 94 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань