Номер провадження 3/754/1424/21
Справа №754/2910/21
23 березня 2021 року Суддя Деснянського районного суду м. Києва ЛІСОВСЬКА О.В., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
зареєстрованої у
АДРЕСА_1 , проживаючої у
АДРЕСА_2 ,
за ч.1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків відносно виховання свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якого 11.02.2021 року о 15 годині 20 хвилин у підземному переході біля станції метро «Лісова» залучала до жебракування у громадян. Таким чином, ОСОБА_2 вчинила правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП.
На виклик до суду ОСОБА_2 не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки не повідомила.
Відповідно до ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов?язаний з?ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом?якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з?ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.
Статтею 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно із ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням визнається протиправна винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
При складанні протоколу та прийнятті постанови повинно бути з?ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 статті 184 КпАП України передбачено покарання за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Об"єктивна сторона даного правопорушення полягає в ухиленні батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов"язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов"язані виховувати дитину, піклуватись про її здоров"я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров"я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов"язків відповідно до закону.
Відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Згідно із ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі "Тейксейра де Кастор проти Португалії" від 09.06.1998 року, п.54 рішення у справі "Шабельника проти України" від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частинами 1, 2 статті 19 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.
Такі заходи захисту, у випадку необхідності, включають ефективні процедури для розроблення соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які турбуються про неї, а також здійснення інших форм запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування та інших заходів у зв'язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також, у випадку необхідності, для порушення початку судової процедури.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Конвенції про юрисдикцію право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей для цілей цієї Конвенції термін "батьківська відповідальність" включає повноваження, що випливають з батьківських чи будь-яких аналогічних відносин, які визначають права, обов'язки та представництво стосовно особи чи майна дитини батьків, опікунів або інших законних представників.
Враховуючи норми міжнародного права, вбачається, що на ОСОБА_2 покладається батьківська відповідальність за належне зростання та розвиток її дитини.
Винність ОСОБА_2 підтверджується письмовими матеріалами справи, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, рапортами, письмовими поясненнями.
Враховуючи викладене, дослідивши усі наявні у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суддя приходить до висновку про наявність підстав для притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, оскільки обставини скоєння адміністративного правопорушення, що викладені у протоколі про адміністративне правопорушення від 11.02.2021 року, повністю підтверджені у судовому засіданні.
Враховуючи викладене вище, суддя приходить до висновку, що факт вчинення ОСОБА_2 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КпАП України, знайшов своє підтвердження у судовому засіданні, що зумовлює притягнення до адміністративної відповідальності вказаної особи.
Що стосується стягнення, що повинно бути накладено на правопорушника, то слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 33 КпАП України стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом"якшують і обтяжують відповідальність.
При розгляді справи судом не було встановлено обставин, що пом"якшують або обтяжують відповідальність правопорушника, а тому суд приходить до висновку про призначення правопорушнику покарання у вигляді штрафу у розмірі 850, 00 грн.
Відповідно до вимог п. 5 ч. 3 ст. 2 Закону України "Про судовий збір" з ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 454, 00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 247, 284, 290, 291 КпАП України,
ОСОБА_2 притягнути до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КпАП України у вигляді штрафу у розмірі 850, 00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 454, 00 грн.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з моменту винесення.
Суддя О.В.Лісовська