23 березня 2021 року Справа № 915/1181/20
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали
за позовом: Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер", 01133, м. Київ, вул. Л. Первомайського, буд. 11, код ЄДРПОУ 31306940
до відповідача: Приватного підприємства "Воронівка Агро", 56540, Миколаївська область, Вознесенський район, с. Воронівка, вул. Набережна, буд. 7, літера А
про: стягнення збитків,
за участі представників учасників справи:
від позивача: Васюк М.М.
від відповідача: Клюєва І.С., згідно ордера,
18.09.2020 Науково - виробниче Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 14.09.2020 (вх.№ 11672/20 від 18.09.2020), в якій просить стягнути з Приватного підприємства "Воронівка Агро" збитки у розмірі 438 800 грн.
Позовні вимоги обгрунтовано посиланням на норми ст. ст. 129-1 Конституції України, ст. 16, 22, 936, 937, 938, 942, 949, 950, 951, ч. 1,2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, ст. 224, 225 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 6, ст. 56, 58 Закону України «Про виконавче провадження», п. 10, 13 Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 та мотивовано тим, що у зв'язку з пошкодженням та частковим зруйнуванням майна, яке було передано на відповідальне зберігання представнику відповідача, позивачеві заподіяно збитки на суму 438800,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача, адже саме на цю особу покладено обов'язок схоронності майна та повернення його власнику в належному стані.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2020 головуючим суддею у справі №915/1181/20 визначено суддю Ржепецького В.О.
Ухвалою суду від 12.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 16.11.20 засідання у справі призначено на 02 грудня 2020 року о 10:45.
19.11.2020 позивачем подано до суду клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Позивач просить суд стягнути з відповідача понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 50000,00 грн.
02.12.2020 підготовче засідання не відбулося у зв'язку із знеструмленням електромережі суду та з іншими умовами, що вплинули на безперебійність та функціонування автоматизованої системи документообігу суду.
Ухвалою суду від 02.12.2020 підготовче засідання у справі призначено на 09 грудня 2020 року о 10:40.
08.12.2020 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву.
Відповідач позовні вимоги не визнає, просить у задоволені позову відмовити.
Заперечення обґрунтовано посиланням на норми ст. ст. 22, 950, 951, 1166 Цивільного кодексу України, ст. 224, 225 Господарського кодексу України, правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах №902/803/17 від 20.01.2020, №925/1289/19 від 17.11.2020, №04/5026/803/2012 від 18.11.2020, №920/316/17 від 08.05.2018, 920/31/18 від 21.12.2018, 904/3667/19 від 28.10.2020 та мотивовано наступним:
- позивачем не доведено факт пошкодження майна, наявність причинного зв'язку між діями особи, у якої майно знаходилося на зберіганні та заподіяною шкодою, вини відповідача;
- відповідач не притягувався до відповідальності за пошкодження майна позивача;
- позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що майно передавалось на відповідальне зберігання в придатному для використання стані. Постанова про опис та арешт майна від 03.11.2016 не містить інформації про стан майна, що арештовано та передано на відповідальне зберігання;
- матеріали справи не містять доказів про стан майна в 2016 році;
- надані позивачем звіти про оцінку майна не є належними та допустимими, у розумінні ст. ст. 76,77 ГПК України, доказами наявності збитків та їх розміру.
09.12.2020 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 12 січня 2020 року об 11:20 год.
14.12.2020 позивачем подано суду клопотання про продовження процесуального строку на подання відповіді на відзив до 22.12.2020.
Клопотання обґрунтовано тим, що ухвалою Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/1181/20 позивачу встановлено процесуальний строк на подання відповіді на відзив протягом 5 днів з моменту отримання відзиву на позову заяву.
Позивачем відзив отримано 11.12.2020, у відзиві відповідач посилається на ряд висновків Верховного Суду, а також на ряд підзаконних нормативно-правових актів (Порядок визначення розміру збитків від розкрадення, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, Національний стандарт № 1, Порядок проведення обстеження прийнятих в експлуатацію об'єктів будівництва тощо), що потребує більше часу для вивчення та надання відповіді на відзив, ніж було встановлено ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.10.2020.
Ухвалою суду від 15.12.2020 позивачу продовжено строк на подання відповіді на відзив до 22.12.2020.
28.12.2020 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Позивач з доводами відповідача, які викладені у відзиві, не погоджується, просить суд залишити відзив без розгляду, долучити до матеріалів справи відповідь на відзив з додатками та врахувати її при розгляді справи.
Зокрема, позивачем зазначено наступне:
- відзив відповідача не відповідає п. 2, 7, 8 ч. 3 ст. 165 ГПК України, направлено на адресу позивача рекомендованим листом без опису вкладення, а тому має бути повернутий відповідачеві на підставі ч. 4 ст. 170 ГПК України. Крім того, відзив підписаний представником (адвокатом) без надання доказів на підтвердження повноважень;
- відповідачем подано відзив з пропуском процесуального строку, клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку суду не подано, отже, відзив підлягає залишенню без розгляду та не може бути врахований під час розгляду справи по суті;
- стан нерухомого майна було встановлено на підставі актів технічного стану нерухомого майна станом на 03.11.2016 та 26.11.2019, які є додатками до звітів, та є належними та допустимими доказами у даній справі;
- відповідач як зберігач, несе відповідальність за завдання руйнування та пошкодження майна, немає значення для справи хто здійснив таке пошкодження, чи було встановлено таких осіб, чи було притягнуто їх до відповідальності, а тому збитки, які були понесені позивачем, у зв'язку з недбалістю представника відповідача підлягають стягненню. В подальшому, після встановлення винних осіб у кримінальному провадженні, відповідач може звернутись з цивільним позовом в порядку КПК України;
- законодавством не заборонено проводити ретроспективну оцінку, а тому звіти від 03.11.2016 та від 26.11.2019 є належними та допустимими доказами. Звіти про оцінку майна складено у відповідності з вимогами чинного законодавства.
11.01.2021 позивачем подано до суду клопотання про витребування доказів.
Ухвалою суду від 12.01.2021 позивачеві відмовлено у задоволенні клопотання від 11.01.2021 про витребування доказів з тих підстав, що заявником не дотримано приписів п. 1 ч. 2 ст. 81 ГПК України, а саме: не зазначено, які саме докази слід витребувати.
12.01.2021 на електронну пошту суду надійшли клопотання позивача (вх. №311/21, №345/21) про приєднання доказів до матеріалів справи.
Зокрема, позивач просить суд визнати причини пропуску поважними та поновити Науково-виробничому Товариству з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер" строк на подання клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, приєднати до матеріалів справи №915/1181/20 заяву Васюка М.Г. від 11.01.2021 та врахувати її при розгляді справи по суті.
Клопотання обґрунтовано посиланням на норми ст. 80, 88, 119 ГПК України та мотивовано тим, що у відзиві відповідач ставить під сумнів технічний стан об'єкта нерухомого майна, відсутність підстав для відповідальності зберігача - ПП "Воронівка Агро" за незбереження схоронності об'єкта нерухомого майна, а тому позивач надає заяву свідка - директора Васюка М.Г. від 11.01.2021, яку зареєстровано у реєстрі за №7.
Стосовно клопотання про визнання причин пропуску поважними та поновлення строку на подання клопотання про приєднання доказів позивачем зазначено, що заява свідка Васюка М.Г. була отримана лише 11.01.2021 з метою спростування доводів, які викладені у відзиві відповідача.
Ухвалою суду від 12.01.2021 частково задоволено клопотання позивача від 11.01.2021 про приєднання доказів до матеріалів справи, визнано поважними причини пропуску та поновлено строк на подання доказів, зобов'язано позивача в 5-денний строк з дати постановлення даної ухвали надати суду оригінал заяви свідка у відповідності з вимогами ст. 88 ГПК України.
12.01.2021 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення розгляду справи по суті на 02.02.2021 об 11:00 год.
15.01.2021 позивачем подано суду клопотання про визнання причин пропуску поважними та поновлення позивачеві строку для подання клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, приєднання до матеріалів справи заяви Васюка М.Г. від 11.01.2021 та врахування її при розгляді справи про суті.
02.02.2021 судове засідання у справі не відбулося у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді.
Ухвалою суду від 04.02.2021 судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 23 лютого 2021 року о 10:20 год.
23.02.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 23.03.2021 об 11:00 год.
Ухвалою суду від 25.02.2021 задоволено заяву НВ ТОВ "Агро-Інтер" від 23.02.2021 про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, просить позов задовольнити, здійснити розподіл судових витрат.
Представник відповідача позовні вимоги заперечує з підстав, викладених у відзиві, просить у задоволені позову відмовити.
23.03.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
Постановою відділу державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції в Миколаївській області від 22.04.2013 відкрито виконавче провадження №37674119 про стягнення грошових коштів з Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» на користь Приватного підприємства «Воронівка Агро».
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції в Миколаївській області від 22.04.2013 накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, грошові кошти Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер».
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції в Миколаївській області від 12.12.2013 накладено арешт на нерухоме майно, яке належить на праві власності Науково-виробничому Товариству з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер».
22.08.2014 постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції в Миколаївській області виконавче провадження №37674119 передано до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області.
26.08.2014 постановою заступника начальника відділу державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції в Миколаївській області виконавче провадження №37674119 прийнято до виконання.
03.11.2016 постановою заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області накладено арешт на нерухоме майно: 57/100 частки нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: Миколаївська область, Вознесенський район, с. Трикрати, вул. Гагаріна, буд. 102, яке належить на праві власності позивачу.
Пунктом 3 вищезазначеної постанови відповідальним зберігачем призначено представника ПП «Воронівка Агро» Саркісяна Карена Самсоновича, якого попереджено про кримінальну або матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підміну описаного майна.
17.10.2017 в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження №12017150190002107 за заявою представника НВ ТОВ «Агро-Інтер» Васюка Миколи Миколайовича про пошкодження майна, розташованого за адресою: с. Трикрати, вул. Гагаріна, 102.
26.11.2019 постановою заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області виконавчий документ у рамках виконавчого провадження №37674119 повернуто стягувачу на підставі п.3 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», знято арешт з 57/100 частини комплексу будівель, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Вознесенський район, с. Трикрати, вул. Гагаріна, буд. 102.
Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 438800,00 грн у зв'язку з пошкодженням майна, яке було передане на відповідальне зберігання представнику відповідача.
На підтвердження позовних вимог позивачем надано суду:
1) копію постанови про відкриття виконавчого провадження №37674119 від 22.04.2013;
2) копію постанови про арешт майна боржника від 22.04.2013;
3) копію постанови про арешт майна боржника у виконавчому провадження №37674119 від 12.12.2013;
4) копію постанови про передачу матеріалів виконавчого провадження №37674119 від 22.08.2014;
5) копію постанови про прийняття до виконання виконавчого провадження №37674119 від 26.08.2014;
6) копію постанови про опис та арешт майна від 03.11.2016;
7) копію договору №216-М купівлі-продажу від 20.10.2000;
8) копію витягу №1874969 від 31.10.2003;
9) копію витягу з ЄРДР;
10) копію постанови про повернення виконавчого документа стягувачу;
11) копію відповіді відділу ДВС №4782 від 10.04.2020;
12) висновок про оцінку майна №559/20-1;
13) висновок про оцінку майна №559/20-2;
14) копію договору про оцінку майна від 25.03.2020, докази оплати та акту прийому-передачі робіт від 14.04.2020.
При вирішенні даного спору судом враховано наступне.
Відповідно до положень ч. 1, 5 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, чинного на час опису та арешту майна боржника у виконавчому провадженні ВП № 37674119 (далі - Закон) арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.
У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов'язковим.
У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов'язково зазначаються:
1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо;
2) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди;
3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об'єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо.
Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.
Нормами ч. 1, 6 ст. 58 Закону визначено, що майно, на яке накладено арешт, крім майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), що призначені виконавцем у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника, під розписку. Копія постанови видається боржнику, стягувачу, а якщо обов'язок щодо зберігання майна покладено на іншу особу - також зберігачу.
Порушення заборони виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна.
Отже з моменту накладення, у межах виконавчого провадження, арешту на майно та встановлення державним виконавцем обмежень в користуванні майном, на яке накладений арешт, змінюється правовий режим використання цього майна відповідно до особливостей, визначених Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно з пунктом 10 розділу VІІІ «Порядок звернення стягнення на майно боржника» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (в редакції, чинній на 03.11.2016)- дату винесення державним виконавцем постанови у виконавчому провадженні ВП № 37674119 про опис та арешт нерухомого майна, після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника повинні бути вказані:
назва кожного внесеного в постанову предмета і його відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо);
якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних металів, каменів органічного та неорганічного утворення, перлів тощо, то вони ретельно описуються з визначенням усіх особливих ознак, відповідним чином пакуються в конверт, прошиваються, підписуються виконавцем та іншими учасниками, які були присутніми під час опису;
якщо проводилось опечатування предмета, зазначається, які предмети, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування;
прізвище, ім'я та по батькові особи, якій передано майно на зберігання, а якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій особі, - паспортні дані, її місце проживання (далі - зберігач);
відмітка про роз'яснення зберігачеві майна обов'язків із збереження майна, попередження про кримінальну та іншу відповідальність, встановлену законодавством, за його розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт;
якщо виконавець установив зберігачеві обмеження права користуватися майном, зазначаються вид, обсяги і строки обмеження;
відмітка про роз'яснення сторонам виконавчого провадження або заставодержателю про можливість у 10-денний строк з дня винесення постанови досягти згоди щодо вартості майна та необхідність письмово повідомити про це виконавця;
зауваження або заяви стягувача, боржника, осіб, що були присутні при описі.
Відповідно до п. 12 розділу VІІІ Інструкції, якщо описане майно передано на зберігання не боржникові чи його представнику, а іншій особі, то постанова про опис та арешт майна (коштів) складається в чотирьох примірниках. Перший примірник залишається у провадженні виконавця, а інші - вручаються зберігачеві майна та сторонам виконавчого провадження під підпис.
Відповідно до п. 14 розділу VІІІ зазначеної Інструкції, виявивши розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення переданого на зберігання майна або встановивши інші незаконні дії з цим майном, виконавець складає про це акт і звертається з повідомленням до органів досудового розслідування для вирішення питання про притягнення зберігача описаного майна до відповідальності, передбаченої статтею 388 Кримінального кодексу України.
Отже, із змісту наведених норм законодавства витікає, що у разі проведення державним виконавцем опису і арешту майна в порядку зазначених норм Закону та Інструкції, що оформлено відповідним актом, з передачею описаного та арештованого майна на зберігання зберігачу, відповідальність за збереження цього майна покладається на зберігача, у тому числі за розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення цього майна тощо.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до статті 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно зі статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Таким чином, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 950 ЦК України, за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 251 ЦК України, збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.
При цьому, суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 20.11.2018 у справі № 910/21422/16.
А саме внаслідок опису та арешту майна та передачі його на відповідальне зберігання фізичній особі - представнику стягувача за актом державного виконавця, саме на особу зберігача покладена відповідальність за втрату описаного та арештованого державним виконавцем майна, що передане на відповідальне зберігання зберігачеві, або порушення встановлених державним виконавцем заборон щодо розпорядження та умов щодо користування арештованим та описаним майном.
Разом з тим, згідно зі ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження», для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання.
Як зазначено у п.8 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року №512/59, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 02.04.2012 року №489/20802 в редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2832/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 року № 1302/29432 для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна (майнових прав) - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання, а також у разі потреби - перекладача.
Відповідно до ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб'єкта оціночної діяльності суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна. Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення.
Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.11.2016 постановою заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області накладено арешт на нерухоме майно: 57/100 частки нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: Миколаївська область, Вознесенський район, с. Трикрати, вул. Гагаріна, буд. 102, яке належить на праві власності позивачу.
Пунктом 3 вищезазначеної постанови відповідальним зберігачем призначено представника ПП «Воронівка Агро» Саркісяна Карена Самсоновича, якого попереджено про кримінальну або матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підміну описаного майна (т.1, а.с.21-23).
Однак, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження виконання п. 14 розділу VІІІ «Порядок звернення стягнення на майно боржника» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (в редакції, чинній на 03.11.2016), зокрема складання відповідного акту опису та арешту майна та звернення державного виконавця з повідомленням до органів досудового розслідування для вирішення питання про притягнення зберігача описаного майна до відповідальності, передбаченої статтею 388 Кримінального кодексу України.
Доданий позивачем до матеріалів справи витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань свідчить про те, що 17.07.2017 в реєстрі зареєстровано кримінальне провадження №12017150190002107 за заявою представника НВ ТОВ «Агро-Інтер» Васюка Миколи Миколайовича про пошкодження майна, розташованого за адресою: с. Трикрати, вул. Гагаріна, 102.
Надані позивачем звіти про оцінку майна ТОВ «Консалтингова компанія «ПАРЕТО» не можуть бути визнані належними та допустимими доказами на підтвердження розміру завданих збитків з наступних міркувань.
Відповідно до ч. 3 ст. 57 закону України «Про виконавче провадження», для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання.
Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені у Законі України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Згідно зі ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону, процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлено у статті 12 цього Закону.
У ч. 1 ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
За змістом ст. 3 зазначеного Закону, оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Згідно з ч. 6 ст. 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.
Пунктом 52 Національного стандарту №1 регламентовано, що оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел (за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором), їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків.
При цьому, оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов'язані з об'єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна, які використовуються у разі застосування порівняльного підходу, та іншу істотну інформацію. У разі неповноти зазначеної інформації або відсутності її взагалі у звіті про оцінку майна зазначається негативний вплив цього факту на результати оцінки.
Згідно з положеннями п. 50 Національного стандарту №1, проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об'єктом оцінки.
Відповідно до п. 51 Національного стандарту №1, незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки, ознайомлення з об'єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об'єкта оцінки та пов'язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об'єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).
За змістом п. 56 Національного стандарту №1, звіт про оцінку майна може складатися у повній чи у стислій формі. Звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити: опис об'єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати; письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об'єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об'єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 76. ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
З матеріалів звітів про оцінку майна №559/20-1 від 03.11.2016 та №559/20-2 від 26.11.2019 вбачається, що замовником оцінки майна є позивач, а не державний виконавець.
Для оцінки майна замовником надано: копію договору купівлі-продажу №216-М від 20.10.2000, копію витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 31.10.2003 №1874969, копію технічного паспорту виготовленого станом на 24.04.2009, копію постанови про опис та арешт майна від 03.11.2016, акт технічного огляду об'єкта оцінки станом на 03.11.2016 та станом на 26.11.2019, повідомлення щодо земельної ділянки №1/03-11-16 від 03.11.2016, повідомлення про планову інвентаризацію літер №2/03-11-16 від 03.11.2016.
Огляд нерухомості на дату оцінки не проводився, стан визначався на основі інформації замовника. Ознайомлення з об'єктом оцінки, його ідентифікація здійснювалася у відповідності з пп. 51, 56 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» у документарній формі на підставі інформації, наданої замовником оцінки.
Акти технічного огляду №1 від 03.11.2016 та №1 від 26.11.2019 технічного стану нерухомого майна, розташованого за адресою: Миколаївська область, Вознесенський район, с. Трикрати, вул. Гагаріна, 102, які використовувалися суб'єктом оціночної діяльності, складені директором НВ ТОВ «Агро-Інтер» одноособово.
Отже, крім зазначених актів, інші використані суб'єктом оціночної діяльності матеріали не містять інформації щодо технічного стану об'єкту нерухомості, суб'єктом оціночної діяльності огляд нерухомості на дату оцінки не проводився, її стан визначався на основі інформації замовника.
Таким чином, зазначені звіти про оцінку майна не можна вважати належними та допустимими доказами наявності збитків та їх розміру.
Не є таким доказом і заява свідка (т. 2 а.с. 186), оскільки вона містить лише узагальнене твердження про "належний технічний стан" нерухомого майна та не містить посилання на докази наявності в особи, яка її склала необхідної технічної компетенції та спеціальних знань.
У відповідності до положень ст. 99 ГПК України, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов.
Право на подання експертного висновку надано також учасникам справи (ст. 101 ГПК України). При цьому, порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.
Статтею 13 ГПК України визначено принцип змагальності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною четвертою цієї норми встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Всім сторонам в цій справі було надано можливість реалізувати свої процесуальні права, в тому числі, за рахунок продовження строку підготовчого провадження на максимально можливий термін.
Позивач своїм правом на подання клопотання про призначення судової експертизи не скористався, отже ризик настання відповідних процесуальних наслідків, пов'язаних із належністю поданих доказів покладається на нього.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши усі наявні докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази на підтвердження викладених ним обставин не доводять наявності та розміру завданих збитків, а отже підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
На підставі вищенаведеного, в задоволені позову слід відмовити.
На підставі п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України у разі відмови в позові, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 129, 130, 177-185, 196, 201-221, 238-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
3. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
позивач: Науково-виробниче Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер", 01133, м. Київ, вул. Л. Первомайського, буд. 11, код ЄДРПОУ 31306940
відповідач: Приватне підприємство "Воронівка Агро", 56540, Миколаївська область, Вознесенський район, с. Воронівка, вул. Набережна, буд. 7, літера А
Повний текст судового рішення складено та підписано судом 02.04.2021.
Суддя В.О.Ржепецький