Справа № 204/8798/20
Провадження № 2/204/673/21
01 квітня 2021 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Черкез Д.Л.,
за участю секретаря судового засідання Старостенко Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергомашкомплект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Третя дніпровська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання договору дарування недійсним,-
У грудні 2020 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Укренергомашкомплект» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Третя дніпровська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, в якій просив визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою за реєстраційним № 2-716 від 30.10.2017 року. В обґрунтування позову вказує на те, що 30 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено через Третю Дніпровську державну нотаріальну контору Дніпропетровської області договір дарування номер 2-716 від 30.10.2017 року відносно квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до даного договору дарування, за даними витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 30 жовтня 2017 року відповідач ОСОБА_2 стала володіти 3/4 частинами предмету дарування, замість 1/4 частини станом на 08 червня 2012 року. Натомість відповідач ОСОБА_1 , що мала станом на 21 серпня 2012 року 3/4 частини предмету дарування, стала 30 жовтня 2017 року володіти лише 1/4 частини предмету дарування. Варто зазначити, що відповідачі є між собою родичами, а саме відповідач ОСОБА_2 є дочкою відповідача ОСОБА_1 . Натомість, 07 грудня 2016 року відповідач ОСОБА_1 отримала повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри за ст. ст. 42, 276, 277, 278, 279 КПК України в рамках Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12015040650001043 від 28.02.2015 року, де зокрема відповідач ОСОБА_1 є обвинуваченою особою, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Укренергомашкомплект» є потерпілою особою. Наразі за вищевказаною підозрою у відношенні ОСОБА_1 в Красногвардійському районному суді м. Дніпропетровська слухається справа № 201/14219/17, провадження № 1-кп/204/72/20. З огляду на нанесення відповідачем ОСОБА_1 позивачу матеріальних збитків, то в рамках судової справи було подано позивачем позовну заяву в порядку ст. 128 КПК України на суму 254 530,96 грн. Вважає, що уклавши фіктивний оскаржуваний правочин з метою уникнення звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом оскаржуваного правочину, ОСОБА_1 здійснила умисні дії, що мають правовим наслідком порушення прав та законних інтересів позивача, а саме можливість стягнення для відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, за рахунок відчуженого вищезазначеного об'єкта нерухомого майна. Оскаржуваний правочин уклали сторони, які є близькими родичами, без мети настання реальних правових наслідків, обумовлених спірним правочином. Вважає, що дії відповідачів спрямовані на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому його коштом судових рішень про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Дарувальник - ОСОБА_1 фактично продовжує володіти та користуватись цим майном. У зв'язку з цим вважає, що оскаржуваний правочин є фіктивним та у відповідності до положень ст. 234 ЦК України підлягає визнанню недійсним. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. У зв'язку з викладеним позивач звернувся до суду з даним позовом.
У судове засідання представник позивача - ОСОБА_3 не з'явився, але надав суду заяву в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, проти розгляду справи у заочному порядку не заперечував.
Відповідачі в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.
Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
За приписами ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК випадках.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належало ѕ частини квартири АДРЕСА_2 на підставі: свідоцтва про право власності на житло, виданого Державним житлово-комунальним підприємством «Південне» м. Дніпропетровська 26.01.1994 року, розпорядження № 2261, зареєстрованого Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації, записаного реєстрову книгу за № 17п-12; свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 31.07.2012 року за реєстровим № 4-1484, зареєстрованого в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» ДОР 21.08.2012 року, реєстраційний номер 36847256; договору дарування, посвідченого Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 19.12.1998 року, реєстровий № 2-2817, зареєстрованого Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації 05 грудня 1999 року, записаного в реєстрову книгу № 435п за реєстровим № 445-56.
Інша ј частина квартири АДРЕСА_2 належала ОСОБА_2 , що вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 230480497 від 30 жовтня 2020 року (а.с. 6-8).
30 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 як дарувальником та ОСОБА_2 як обдаровуванню було укладено Договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А., зареєстрований в реєстрі за № 2-716, згідно якого ОСОБА_1 передала безоплатно у власність, а ОСОБА_2 прийняла у власність ѕ частини квартири АДРЕСА_2 (а.с. 84).
Отже, 30 жовтня 2017 року ОСОБА_1 подарувала належні їй на праві власності ѕ частини квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2 , у зв'язку з чим остання стала власником вищевказаної квартири в цілому.
Звертаючись у грудні 2020 року до суду з даним позовом, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Укренергомашкомплект» просив визнати недійсним вищевказаний договір дарування частини квартири від 30 жовтня 2017 року, посилаючись на те, що даний договір є фіктивним, не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, вчинений ОСОБА_1 з метою приховати належне їй нерухоме майно від виконання в майбутньому рішення суду про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за рахунок звернення стягнення на це нерухоме майно.
У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року судам роз'яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Судом також встановлено, що 07 грудня 2016 року старшим слідчим Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області старшим лейтенантом поліції Деркач Т.І., розглянувши матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015040650001043 від 28.02.2015 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри від 29 липня 2016 року про привласнення, розтрату чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинені повторно, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України (а.с. 9). У даному повідомленні про зміну раніше повідомленої підозри від 07 грудня 2016 року зазначено, серед іншого, що ОСОБА_1 згідно наказу № 1-к від 01.02.2012 року призначена на посаду головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергомашкомплект», була наділена адміністративно-господарськими функціями та відповідно до примітки 1 до ст. 364 КК України - була службовою особою, яка мала доступ до майна підприємства.
З викладеного вбачається, що 30 жовтня 2017 року ОСОБА_1 подарувала належну їй частину квартири АДРЕСА_2 , будучи в цей час підозрюваною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України у кримінальному провадженні № 12015040650001043 від 28.02.2015 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Судом встановлено, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12015040650001043 від 28 лютого 2015 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, був направлений до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська та ухвалою суду від 24 жовтня 2018 року по справі № 201/14219/17 по вказаному кримінальному провадженню було призначено підготовче судове засідання (а.с. 14).
У справі № 201/14219/17, що розглядається Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська, Товариством з обмеженою відповідальністю «Укренергомашкомплект» було заявлено цивільний позов у кримінальному провадженні в порядку ст. 128 КПК України до ОСОБА_1 про стягнення з неї на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергомашкомплект» майнової шкоди в сумі 254 530,96 грн. (а.с. 15-19).
Однак, на теперішній час вищевказана справа № 201/14219/17 у кримінальному провадженні № 12015040650001043 від 28 лютого 2015 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, ще не розглянута та перебуває в провадженні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, а отже не розглянутий і цивільний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергомашкомплект» до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди, що був заявлений в порядку ст. 128 КПК України.
Таким чином судом встановлено, що на теперішній час між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укренергомашкомплект» та ОСОБА_1 наявний спір щодо стягнення майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Питання про те чи завдано ОСОБА_1 майнову шкоду Товариству з обмеженою відповідальністю «Укренергомашкомплект» є предметом розгляду в іншій справі - № 201/14219/17, яка до теперішнього часу не розглянута. При цьому, позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що відповідачі уклали фіктивний правочин з метою приховати належне ОСОБА_1 нерухоме майно від виконання в майбутньому рішення суду про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за рахунок звернення стягнення на це нерухоме майно на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергомашкомплект».
Однак, позивачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження факту існування у відповідача ОСОБА_1 перед ним грошового зобов'язання з відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також доказів щодо розміру такого зобов'язання.
Предметом доказування, відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказування не може ґрунтуватися на припущення (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Позивачем може бути особа, яка вважає, що її право, свободу чи інтерес порушено та створені перешкоди для реалізації її прав, що зумовило її звернення до суду. При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права або виникнення додаткового обов'язку.
Обгрунтовуючи заявлені позові вимоги по даній справі позивач посилається на можливе задоволення цивільного позову в рамках розгляду кримінального провадження, і як наслідок можливе виникнення грошового зобов'язання перед ним з боку відповідача. Тобто, усі доводи позивача ґрунтуються на його припущеннях та поставлені в залежність від можливого позитивного для нього вирішення цивільного позову по іншій справі. Однак, суд не здійснює захист прав на майбутнє. Судовому захисту підлягають лише порушені права конкретної особи.
Отже, оскільки на теперішній час питання про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергомашкомплект» майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, ще не вирішено судом, як не встановлено і факту завдання ОСОБА_1 майнової шкоди Товариству з обмеженою відповідальністю «Укренергомашкомплект», суд приходить до переконливого висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергомашкомплект» по даній справі про визнання недійсним договору дарування від 30 жовтня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заявлені позивачем передчасно, оскільки судом не встановлено факту порушення прав та законних інтересів позивача вчиненням відповідачами оскаржуваного правочину, а у випадку відмови у задоволенні цивільного позову позивача про стягнення майнової шкоди з ОСОБА_1 виключається можливість позивача звертатись до суду з позовом про визнання вищезазначеного договору дарування недійсним, так як з таким позовом до суду може звертатись лише особа, права та інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Оскільки відповідно до ст. 4 ЦПК України в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен установити чи дійсно було порушено право позивача.
З огляду на наведене можна дійти висновку, що обов'язковою умовою для судового захисту будь-якого права, є наявність достовірних даних про те, що право особи порушено, не визнане, або оспорене іншою особою.
Однак, на теперішній час судом не встановлено порушення відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прав позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергомашкомплект» при укладенні оспорюваного договору дарування від 30 жовтня 2017 року.
При цьому, судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи законні інтереси осіб, при доведеності того, що відповідач порушив ці права.
Припущення позивача про можливість порушення його прав у майбутньому не може бути підставою для судового захисту прав позивача, та визнання договору дарування недійсним.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до переконливого висновку, що на теперішній час позивачем не доведено факту порушення його прав, за захистом яких мало місце звернення до суду з даним позовом, а позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування від 30 жовтня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого державним нотаріусом Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А., зареєстрованого в реєстрі за № 2-716, з урахуванням наявного між сторонами спору щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергомашкомплект» майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю «Укренергомашкомплект» передчасно і тому задоволенню не підлягають.
За таких обставин, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог з обмеженою відповідальністю «Укренергомашкомплект» слід відмовити в повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки у задоволенні позовних вимог з обмеженою відповідальністю «Укренергомашкомплект» відмовлено, то судові витрати з обмеженою відповідальністю «Укренергомашкомплект» по справі підлягають віднесенню на сторону позивача.
На підставі ст.ст. 15, 16, 203, 215, 234, 717 ЦК України, та керуючись ст.ст. 2, 4, 13, 81, 82, 133, 141, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-282 ЦПК України, -
У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергомашкомплект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Третя дніпровська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання договору дарування недійсним - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Д.Л. Черкез