31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 120/2617/20-а
провадження № К/9901/4138/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Радишевської О. Р., Шевцової Н. В.
розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року, ухваленого у складі головуючого судді Тихонова І. В., та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Гаврищук Т. Г., суддів: Блохіна А. А., Сіваченка І. В.
І. Суть спору
1. У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середньомісячного грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні;
1.2. стягнути з відповідача на користь позивача середньомісячне грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2019 року по 06 квітня 2020 року у розмірі 205425,74 гривень.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 19 липня 2019 року його було звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за підпунктом “а” частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, у зв'язку із закінченням строку контракту.
2.1. Позивач стверджує, що після його звільнення зі служби відповідачем не проведено з ним остаточного розрахунку, а саме не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік.
2.2. На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі 120/3216/19-а, яке набрало законної сили 03 березня 2020 року, відповідачем видано наказ від 17 березня 2020 року, в якому визначено виплатити майору запасу ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік в розмірі 32435,20 гривень.
2.3. Однак фактично виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки було здійснено 01 квітня 2020 року та 06 квітня 2020 року.
2.4. На переконання ОСОБА_1 відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу не виплачено у день його виключення зі списків особового складу.
2.5. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації протиправною, оскільки право позивача на неї передбачено чинним законодавством, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про її стягнення.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 проходив військову службу у Луганському обласному військовому комісаріаті на різних посадах, останню з яких обіймав посаду заступника начальника відділу фінансового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ”, маючи військове звання майора.
4. Під час проходження служби позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1 від 22 листопада 2016 року.
5. Відповідно до наказу Луганського обласному військовому комісаріаті від 19 липня 2019 року № 175 “По стройовій частині” майора ОСОБА_1 , заступника начальника відділу фінансового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ”, звільненого наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 25 квітня 2019 року № 71 у запас за підпунктом “а” пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” виключено зі списків особового складу всіх видів забезпечення з 19 липня 2019 року.
6. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року, яке набрало законної сили 03 березня 2020 року у справі № 120/3216/19-а зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік.
7. На виконання вищевказаного судового рішення відповідачем видано наказ від 17 березня 2020 № 129, яким визначено виплатити майору запасу ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік в розмірі 32435,20 гривень.
8. Відповідно до виписки з банківського рахунку від 12 червня 2020 року підтверджено сплату відповідачем 01 квітня 2020 року грошових коштів в сумі 14102,12 гривень та 06 квітня 2020 року у сумі 18058,08 гривень.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
9. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року, позовні вимоги задоволено частково.
9.1. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середньомісячного грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
9.2. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2019 року по 06 квітня 2020 року в розмірі 2000,00 гривень.
9.3. В решті позову - відмовлено.
10. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексом Законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідальність.
10.1. Разом з цим суд першої інстанцій, зважаючи на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зменшив розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, та стягнув з відповідача 2000,00 гривень.
11. Зазначена позиція підтримана Першим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
IV. Касаційне оскарження
12. Позивач подав касаційну скаргу на вказане судове рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої, підпунктами “а” - “в” пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким стягнути середньомісячне грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2019 року по 06 квітня 2020 року у розмірі 209068,14 гривень.
13. У касаційній скарзі автор наголошує на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування статті 117 КЗпП України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.
Стверджує, що суди неправильно застосували пункти 2 та 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, внаслідок чого замість 796,32 грн. середньоденного грошового забезпечення, порахували 398,16 гривень.
14. Верховний Суд ухвалою від 16 лютого 2021 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
15. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
16. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
17. В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
18. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
19. Відповідно до статті 1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
20. 30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року, та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
21. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
22. Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
23. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
24. Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
25. Статтею 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
26. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
VI. Позиція Верховного Суду
27. Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби.
28. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, Луганський обласний військовий комісаріат наказом від 19 липня 2019 року № 175 “По стройовій частині” майора ОСОБА_1 , заступника начальника відділу фінансового забезпечення Луганського обласного військового комісаріату оперативного командування “Схід”, звільненого наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 25 квітня 2019 року № 71 у запас за підпунктом “а” пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, виключив зі списків особового складу всіх видів забезпечення з 19 липня 2019 року.
29. Не погоджуючись із розміром належних позивачу сум при звільненні зі служби, останній оскаржив його в судовому порядку.
30. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року, яке набрало законної сили 03 березня 2020 року у справі № 120/3216/19-а, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік.
31. На виконання вищевказаного судового рішення відповідачем видано наказ від 17 березня 2020 № 129, яким визначено виплатити майору запасу ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік в розмірі 32435,20 гривень.
32. Отже, виплату позивачу грошової компенсації вартості за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій при звільненні проведено не було.
33. У справі, що розглядається, між позивачем та Луганським обласним військовим комісаріатом виник спір про розмір належних позивачу сум при звільненні, внаслідок чого спір було вирішено на користь останнього.
34. Так, положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.
35. Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.
36. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.
37. Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
38. Таким чином законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
39. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
40. Задовольняючи частково позовні вимоги, суди виходили з періоду нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, який складає з 19 липня 2019 року по 06 квітня 2020 року та становить 181 робочих днів, з чим погоджується й суд касаційної інстанції.
41. Такі свої рішення суди першої та апеляційної інстанцій мотивували правовою позицією щодо застосування статті 117 КЗпП України, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року та від 13 травня 2020 року у справах № 821/1083/17 та № 810/451/17 відповідно.
42. Отже, доводи позивача щодо незастосування судами висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17, не відповідають дійсності.
43. Водночас, у касаційній скарзі позивач вказує на неправильне застосування пунктів 2 та 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), внаслідок чого замість 796,33 грн. середньоденного грошового забезпечення, суди порахували 398,16 гривень.
44. Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
45. За змістом пункту 8 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
46. Натомість, як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій, провели розрахунок середньоденної заробітної плати всупереч вимог Порядку № 100, що призвело до помилкового розрахунку суми середньомісячного грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2019 року по 06 квітня 2020 року.
47. Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
48. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
49. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
50. Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
51. Враховуючи, що для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, судами не з'ясовано загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності, Верховний Суд приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.
52. При цьому суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
53. Також слід зазначити, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п?ятої статті 122 КАС України.
54. Аналогічна правова позиція міститься у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20.
55. Своєю чергою, залишивши поза увагою питання дотримання позивачем строку звернення до суду, суд першої інстанції в порушення принципу офіційного з'ясування обставин справи, не дослідив належним чином указане питання. Апеляційний суд на вказані порушення уваги також не звернув.
56. Враховуючи викладене, судами не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.
57. При встановленні наведених фактів судами порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.
VІІ. Судові витрати
58. Оскільки справа повертається на новий судовий розгляд, питання про розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року скасувати, а справу № 120/2617/20-а направити на новий судовий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді О. Р. Радишевська
Н. В. Шевцова