31 березня 2021 року
м. Київ
справа №520/12078/19
адміністративне провадження №К/9901/12501/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О.В.,
суддів - Радишевської О.Р., Шевцової Н.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні за наявними у справі матеріалами адміністративну справу № 520//12078/19
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області - про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою адвоката Іванова Дмитра Аркадійовича, який діє в інтересах громадянина Сирійської Республіки ОСОБА_1 , на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року, прийняту у складі: головуючого судді Подобайло З.Г., суддів Бартош Н.С., Григорова А.М.,
І. Короткий зміст позовних вимог
1. 12.11.2019 ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просив суд:
- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 11.10.2019 № 347/19;
- зобов'язати Державну міграційну службу України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 .
2. Позивач на обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що рішення Державної міграційної служби України від 11.10.2019 № 347/19, яким йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
3. Зазначає, що має cвої побоювання повертатися до країни громадської належності пов'язує з тим, що у Сирії його можуть переслідувати проурядові сили через небажання брати участь в війні представники радикальних ісламістських груп через те, що позивач за національністю курд. Крім того позивачем зазначено, що у випадку повернення на Батьківщину його буде призвано до армії і він буде змушений вбивати своїх співгромадян, а може й сам загинути, а це суперечить його внутрішньому переконанню та поглядам.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
4. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі. Скасовано рішення Державної міграційної служби України від 11.10.2019 року №347/19, зобов'язано Державну міграційну службу України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 .
5. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2020 апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 скасовано в частині зобов'язання Державної міграційної служби України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 .
В цій частині прийнято нове рішення, яким зобов'язано Державну міграційну службу повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 залишено без змін
6. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з якими Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.
Також суд вважає обґрунтованими побоювання позивача стати жертвою переслідувань, отже серед фактів, повідомлених ОСОБА_1 , присутні підстави для набуття статусу біженця у відповідності до умов, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону.
7. Частково задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення ситуація в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становила ризик для людини, яку висилають в цю країну, відповідач не взяв до уваги поточну та актуальну інформацію по країні походження позивача, натомість надав перевагу відсутності фактів того, що позивач та члени його родини не переслідувались; звернення до органів міграційної служби було пов'язано лише з бажанням тимчасової легалізації на території України, а не з військовими діями, які мають місце в країні громадянської належності; будь-якої інформації щодо переслідування заявник не надав.
8. Крім того суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач належним чином не дослідив та не проаналізував інформацію, повідомлену позивачем в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та протоколах співбесід, не врахував поточної та актуальної інформації по ситуації в Сирійській Арабській Республіці й не спростував можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, що не відповідає вимогам статті 3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.
9. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції втрутився у дискреційні повноваження відповідного суб'єкта владних повноважень, зобов'язавши ДМС України визнати позивача біженцем, обрав неправильний спосіб захисту порушеного права позивача, оскільки вирішення цього питання з урахуванням висновків суду про неповноту дослідження ситуації у країні походження позивачів є компетенцією Державної міграційної служби України, повноваження якої в цих правовідносинах є дискреційними.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
10. Не погоджуючись з постановою Другого апеляційного адміністративного суду, представник громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 адвокат Іванова Дмитра Аркадійовича подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019.
11. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не врахував правові позиції Верховного Суду у справах з тотожними обставинами обставинам позивача, не зважив на обставини неодноразової, протиправної відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що призводить до неефективного захисту прав та інтересів позивача та порушення ч.1 ст. 2 КАС України.
IV. Позиція інших учасників справи
12. Відповідач надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2020 - без змін.
V. Рух справи у суді касаційної інстанції
13. 12 травня 2020 року вказана касаційна скарга надійшла до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду та за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Кашпур О.В. (головуючого судді), Радишевська О.Р., Шевцова Н.В.
14. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 травня 2020 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
15. Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року справу призначено у попереднє судове засідання за наявними у справі матеріалами на 31 березня 2021 року.
VI. Установлені судами фактичні обставини справи
16. ОСОБА_1 громадянин Сирійської Арабської Республіки, 24.12.2015 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
17. Рішенням Державної міграційної служби України від 24.05.2016 №237-16 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
18. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.08.2016 в справі №820/3465/16, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2016, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області. Даною постановою рішення від 24.05.2016р. №237-16 Державної міграційної служби України скасовано та зобов'язано ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
19. 18.09.2018 позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №76 від 18.09.2018 про те, що відповідно до положень ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" позивачу вдруге відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені п.1 чи п.13 ч.1 ст.1 цього Закону відсутні, на підставі рішення ДМС України від 23.08.2018 №324-18.
20. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2018, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2019 в справі № 2040/7981/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України; третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії було задоволено частково. Скасовано рішення Державної міграційної служби України від 23.08.2018р. №324-18. Зобов'язано Державну міграційну службу повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду.
21. 07.11.2019 позивачем було отримано повідомлення від Головного управління ДМС України у Харківській області від 11.10.2019 № 97 про те, що відповідно до положень ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" позивачу втретє відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 чи п.13 ч.1 ст.1 цього Закону відсутні, на підставі рішення ДМС України від 11.10.2019 року № 347-19.
22. Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
VII. Джерела права та акти їхнього застосування
23. Конституція України від 28 червня1996 року №254к/96-ВР.
Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
24. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671-VI).
Пункт 1, 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Частина перша статті 5 Закону №3671-VI. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частина п'ята статті 5 Закону №3671-VI. Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Статтею 6 Закону №3671-VI визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Частини перша та друга статті 7 Закону №3671-VI. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження
Частина одинадцять статті 9 Закону №3671-VI. Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частина п'ята статті 10 Закону №3671-VI. За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
25. Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
26. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 04 жовтня 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН в справах біженців, видання 1992 року.
Пункти 45, 66. Особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Пункт 195. У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
27. Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.
28. Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04
Пункт п'ятий статті 4. Заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
VIII. Позиція Верховного Суду
29. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
30. Аналізуючи наведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
31. Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
32. Як встановлено судами, позивач звертаючись із заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, зазначив, що свої побоювання повертатися до країни громадської належності пов'язує з тим, що у Сирії його можуть переслідувати проурядові сили через його небажання брати участь в війні та представники радикальних ісламістських груп через те, що позивач за національністю курд, зазначено, що позивач боїться стати жертвою переслідувань та загрозу його життю, безпеці та свободі.
33. Крім того позивачем зазначено, що у випадку повернення на Батьківщину його буде призвано до армії і він буде змушений вбивати своїх співгромадян, а може й сам загинути, а усе це суперечить його внутрішньому переконанню та поглядам.
34. На пояснення позивача щодо підстав залишення його на території України, відповідач зазначив, що при поверненні позивача до країни громадянської належності життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.
35. Із змісту Рекомендацій УВКБ ООН з питання міжнародного захисту відносно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IV, листопад 2015 року) вбачається, після видання УВКБ ООН у жовтні 2014 року «Рекомендацій з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IІI)» ситуація в Сирії щодо безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб продовжує погіршуватися, сторони конфлікту вчиняють військові злочини та грубі порушення прав людини, в тому числі деякі рівнозначні злочинам проти людяності, ігнорують особливий режим захисту, наданий лікарням, школам, медичному персоналу, працівникам гуманітарних організацій, тощо.
36. Також у Рекомендаціях, зазначено, що майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково взаємно накладаються один на одного. Країна сильно роздроблена, оскільки сторони конфлікту, в тому числі Збройні Сили Сирії, угруповання «Ісламська держава Іраку і аль-Шама», антиурядові збройні групи і курдські сили («Загони народної самооборони», ЗНС), здійснюють контроль над різними регіонами країни, вчиняючи на них свій вплив. Оскільки міжнародні зусилля щодо припинення конфлікту в Сирії результатів досі не принесли, його активне продовження тягне за собою руйнівні наслідки для сирійського населення, в тому числі, зростання кількості жертв серед цивільного населення, масштабне переміщення людей всередині країни та за її межі, а також безпрецедентну за масштабами гуманітарну кризу. Кількість осіб, загиблих у результаті конфлікту оцінюється від 145 до більш ніж 250 тисяч осіб. Найбільша кількість документально зафіксованих жертв було зареєстровано в провінції Риф Дамаск; далі за кількістю жертв йдуть провінції Алеппо, Хомс, Ідліб, Дера та Хама.
37. Резолюцією №2314 (2016), прийнятою Радою Безпеки на 7798 засіданні 31 жовтня 2016 року, висловлено тривогу в зв'язку з тим, що через застосування хімічних отруйних речовин в якості зброї в Сирійській Арабській Республіці продовжують гинути і отримувати каліцтва цивільні особи.
38. У Доповіді Незалежної міжнародної комісії по розслідуванню подій у Сірійській Арабській Республіці від 01.02.2018, вказується, що: 65. Цивільні особи як і раніше піддаються довільних затримань, тортурам і утриманню під вартою в нелюдських умовах на всій території Сирійської Арабської Республіки. Всі сторони конфлікту регулярно відмовляють особам, яких тримають під вартою, в праві на належну судову процедуру і справедливий судовий розгляд. 72. З самого початку сирійського конфлікту однієї з його гротескних рис є напади усіх боків на цивільні і об'єкти, що охороняються в порушення міжнародного гуманітарного права. Лікарні, місця відправлення культу, центри цивільної оборони, густонаселені житлові райони, будинки, булочні, ринки і в меншій мірі школи руйнуються дощенту в результаті невибіркових нападів або, що трапляється ще більш часто, навмисно стають мішенню для нападу.
39. У Доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій Ради Безпеки ООН 2139 (2014) 2165 (2014), 2191(2014) 2258 (2015) та 2332 (2016) від 16.11.2017 вказано, що в результаті бойових дій, що ведуться в цих районах і на всій території Сирії, як і раніше завдається шкода цивільним особам та об'єктам цивільної інфраструктури, таким як школи і лікарні. Протягом усього звітного періоду бойові дії тривали в мухафазах Дамаск, Риф-Дамаск, Хама, Дераа, Ель- Кунейтра , Алеппо, Ідліб, Хомс, Латакія, Ракка і Дейр-ез-Зор.
40. У Доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій Ради Безпеки ООН 2139 (2014) 2165 (2014), 2191(2014) 2258 (2015), 2332 (2016) 2393 (2017) та 2401 (2018) від 22.05.2017 вказано, що 24 лютого 2018 року Рада Безпеки прийняла резолюцію 2401 (2018), в якій зажадав припинити бойові дії, проте військові операції в різних районах тривали. Повідомлялося про удари з повітря, артилерійські обстріли та снайперський вогні в ході бойових дій між сирійським урядом і проурядовими силами з одного боку та недержавними збройними опозиційними групами - з іншого в мухафазах Алеппо, Ідліб, Латакія, Дейр-ез-Зор, Хомс, Хама, Дамаск, Риф -Дімашк, Дар'я і Ель-Кунейтра .
41. Твердження про те, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об'єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною, є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, тож ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, тож ці обставини доказування у цій справі не потребують.
42. Аналізуючи встановлені судами фактичні обставини справи, Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій триває військовий конфлікт та що відповідач не надав належної оцінки тому, що на час звернення позивача за отриманням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, ситуація в країні походження позивача залишається загостреною, а відтак не з'ясував характер об'єктивного побоювання позивача, зокрема, наскільки конфлікт в країні походження позивача загрожуватиме його життю, здоров'ю та свободі у разі повернення на батьківщину.
43. Ситуація в Сирійській Арабській Республіці за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для позивача, якщо він туди повернеться, оскільки сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення, конфлікт є всеохоплюючим, кількість вбитих та поранених осіб є дуже значною.
44. ЄСПЛ у справі "Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства" (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які були переміщені в результаті боротьби.
45. Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують факти того, що в країні походження позивача триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства, які, в свою чергу, можуть становити загрозу життю, безпеці чи свободі позивача.
46. З огляду на наведене, Верховний Суд вважає правильним висновки судів про те, що на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, ситуація в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становила ризик для людини, яку висилають в цю країну, відповідач не взяв до уваги поточну та актуальну інформацію по країні походження позивача, натомість надав перевагу відсутності фактів того, що позивач та члени його родини не переслідувались; звернення до органів міграційної служби було пов'язано лише з бажанням тимчасової легалізації на території України, а не з військовими діями, які мають місце в країні громадянської належності; висновок ГУ ДМС України в Харківській області не містить належного аналізу ситуації, що склалася в Сирії, не спростована можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, що не відповідає вимогам ст. 3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.
47. Суди дійшли правильного висновку про визнання рішення Державної міграційної служби України від 11 жовтня 2019 року №347-19 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту протиправним та його скасування.
48. Водночас Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог у частині зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення, яким визнати біженцем ОСОБА_1 , з огляду на таке.
49. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
50. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
51. Враховуючи те, що повноваження прийняти рішення про визнання громадянина біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту належить до виключної компетенції відповідача, тому адміністративний суд позбавлений можливості підміняти інших суб'єктів владних повноважень.
52. Отже, з урахуванням висновків суду про неповноту дослідження ситуації у країні походження позивача, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зобов'язав відповідача з метою захисту прав позивача повторно розглянути його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
53. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного суду від 27 квітня 2020 року у справі №500/216/19 та від 13 січня 2020 року у справі №806/1123/15, тому доводи касаційної скарги позивача про те, що суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не врахував правові позиції Верховного Суду у справах з тотожними обставинами є необґрунтованими.
54. Оцінюючи доводи касаційної скарги позивача, Верховний Суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваного судового рішення, їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом попередньої інстанції норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
55. Враховуючи наведене, Верховним Судом не встановлено неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, у зв'язку з чим погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
56. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
57. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
58. Отже, колегія суддів Верховного Суду уважає за необхідне залишити в силі рішення Другого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року.
IX. Судові витрати
59. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
1. Касаційну скаргу адвоката Іванова Дмитра Аркадійовича, який діє в інтересах громадянина Сирійської Республіки ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
2. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року залишити без змін.
3. Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Головуючий: О.В. Кашпур
Судді: О.Р.Радишевська
Н.В. Шевцова