29 березня 2021 року
м. Київ
справа № 380/4708/20
адміністративне провадження № К/9901/8537/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Н.В. Коваленко,
суддів: Я.О. Берназюка, І.В. Желєзного
перевіривши касаційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з додатковою відповідальністю «Львівський експериментальний механічний завод» про стягнення боргу,
18 червня 2020 року Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з адміністративним позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Львівський експериментальний механічний завод», в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача борг у сумі 112 925,30 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Львівський експериментальний механічний завод» на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів борг в сумі 112 925,30 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року у справі № 380/4708/20 скасовано.
Прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з додатковою відповідальністю «Львівський експериментальний механічний завод» про стягнення боргу відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Згідно із відтиском поштового штемпеля на конверті касаційна скарга направлена до суду 09 березня 2021 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження.
За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.
Справу в суді першої інстанції розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку із тим, що, на думку Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, Товариством з додатковою відповідальністю «Львівський експериментальний механічний завод» протягом 2019 року не було виконано нормативу щодо працевлаштування однієї особи інваліду із двох заявлених робочих місць для осіб з інвалідністю у «Звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів». Вказана обставина стала підставою для нарахування товариству за одне нестворене робоче місце адміністративно-господарських санкцій в сумі 112 185,00 грн та пені в сумі 740,30 грн.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують положення статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначене узгоджується також з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може будь також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
За визначенням пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
За змістом пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Встановлено, що судом першої інстанції справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, справа в силу пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України віднесена до справ незначної складності.
Доведення обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Верховний Суд враховує позицію ЄСПЛ, що міститься у пункті 31 рішення "Lazareviс v. Bosnia-Hercegovina" від 14 січня 2020 року (№ 29422/17), де зазначено, що апеляція заявника з питань правових питань до Верховного Суду була відхилена як несумісна ratione valoris і тому не була розглянута по суті. У зв'язку із цим, застосування встановлених законодавством обмежень ratione valoris для звернення до Верховного Суду є законним та обґрунтованим, враховуючи саму суть ролі Верховного Суду у вирішенні питань, що мають необхідне значення.
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі "Науменко проти України" (заява № 41984/98, п. 52), правова певність (визначеність) передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи; цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи; повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень; перегляд в порядку нагляду не може розглядатися як прихована апеляція, і сама можливість двох поглядів на один предмет не є підставою для повторного розгляду; відхилення від цього принципу можливе тільки, коли воно спричинене незалежними і непереборними обставинами.
Такий підхід повною мірою відповідає принципу субсидіарності (the principle of subsidiarity), який гарантує вирішення питання на тому рівні, який є достатнім з огляду на складність такого питання.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів зазначає, що Товариством з додатковою відповідальністю «Львівський експериментальний механічний завод» не вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, зокрема, не подано звіт форми 3-ПН.
Колегія суддів критично оцінює згадані вище доводи скаржника, оскільки Восьмим апеляційним адміністративним судом у постанові від 17 лютого 2021 року встановлено, що такий звіт було подано 19 лютого 2020 року та створено 2 робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Також слід зауважити, що з урахуванням внесених до Кодексу адміністративного судочинства України змін, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Скаржник жодним чином не обґрунтував в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Процесуальний закон передбачає умови, за наявності яких справи незначної складності можуть переглядатися в касаційному порядку. Такими умовами можуть бути обставини, які виділяють вимоги скаржника якимись особливими, рідкісними чи унікальними ознаками, завдяки чому вони виокремлюються із загального ряду.
Цих або інших подібних передумов допуску справи незначної складності до касаційного провадження касаційна скарга Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів не містить. Касаційна скарга також не містять обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії суспільно значимих.
Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не містить жодних підстав касаційного оскарження, передбаченого частиною четвертою та п'ятою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, які б дали можливість Верховному Суду дійти висновку про необхідність перевірки викладених у скарзі аргументів скаржника та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Таким чином, оскільки оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, за результатами розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України виняткові обставини відсутні і обґрунтування щодо їх наявності не наведено, у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.
Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену в ухвалі щодо неприйнятності у справі Азюковська проти України (Azyukovska v. Ukraine) від 09 жовтня 2018 року (заява № 26293/18), в якій заявником оскаржувалась відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв'язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності.
Так, Суд вказав, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з додатковою відповідальністю «Львівський експериментальний механічний завод» про стягнення боргу.
2. Надіслати Львівському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя І.В. Желєзний