30 березня 2021 року Справа № 160/17581/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
30.12.2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320,00 грн. передбаченого частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2, надбавки за вислугу років у розмірі 50%, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, без застосування будь-яких обмежень передбачених частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року;
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 257221 грн. 76 коп. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працює на посаді судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська, однак, суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року їй нараховано та виплачено на підставі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення її прав та гарантій.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
21.01.2021 року відповідачем надано відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь. Територіальне управління Державної судової адміністрації України є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Абзац 1 ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України визначає, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Верховною Радою України 13 квітня 2020 року прийнято Закон України № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності 18 квітня 2020 року. Цим Законом встановлено обмеження нарахування, зокрема, суддівської винагороди, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Таким чином, нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47230 грн. на місяць. Зазначене питання було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, за результатами якого прийнято рішення від 24 квітня 2020 року № 22, в якому зазначено, що обмеження, встановлені цим Законом, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат). Також Рада суддів України звернула увагу на те, що оскільки складові суддівської винагороди, визначені ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» окремо скороченню не підлягають, а Законом від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ не визначено відповідної процедури, тому розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру - застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди. Статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та п. 10 «Прикінцеві положення» Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ не внесені зміни до умов оплати праці, тому попередження працівників про запровадження нових або про зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення не застосовується (ст. 103 Кодексу законів про працю України і ст. 29 Закону України «Про оплату праці»). Про можливість тимчасового зменшення заробітних плат суддів йдеться у рішенні Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2013 року у справі «Савіцкас та інші проти Литви». Про збалансованість бюджету України і про те, що соціально-економічні права громадян не є абсолютними, а можуть обмежуватися, говориться в рішеннях Конституційного Суду України від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008, від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, а також в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.10.1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12.10.2004 у справі «Кйяртан Асмундсон проти Ісландії». Відтак, вважає, що зміни в законодавстві України, зокрема прийняття Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ зумовлені економічним становищем держави та спрямовані на досягнення фінансової стабілізації в умовах карантину. З огляду на викладене, Територіальне управління Державної судової адміністрації України як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ).
Третьою особою не надано пояснень в обґрунтування своєї правової позиції.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 працює на посаді судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська (Указ Президента України «Про призначення суддів» від 15.08.2008 року № 713/2008, Постанова Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 05.09.2013 року № 449-VII).
За період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року позивачу виплачено суддівську винагороду в обмеженому розмірі, згідно зі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 року.
Згідно з довідкою Державної судової адміністрації України Б-с-1955 від 24.12.2020 року розмір суддівської винагороди позивача за період з 01.04.2020 року по 30.09.2020 року склав:
- у квітні 2020 року: посадовий оклад -75672 грн., доплата за вислугу років - 37836 грн., обмеження - (-25248,76 грн.);
- у травні 2020 року: посадовий оклад - 75672 грн., доплата за вислугу років - 37836 грн., обмеження - (- 66278 грн.);
- у червні 2020 року: посадовий оклад - 75672 грн., доплата за вислугу років -37836 грн., обмеження - (- 66278 грн.);
- у липні 2020 року: посадовий оклад - 75672 грн., доплата за вислугу років - 37836 грн., обмеження (- 66278 грн.);
- у серпні 2020 року: посадовий оклад - 37836 грн., відпустка - 56754 грн., доплата за вислугу років - 18918 грн., допомога на оздоровлення - 75672 грн., відпустка наступного місяця - 98029, 64 грн., обмеження - (- 33139 грн.);
- у вересні 2020 року: посадовий оклад - 0 грн., доплата за вислугу років - 0 грн., відпустка - (- 12898,64) грн., відпустка наступного місяця - 6879,26 грн., обмеження - 0 грн.
Таким чином, сума обмеження суддівської винагороди позивача за спірний період склала 257221,76 грн.
Не погодившись з обмеженням суддівської винагороди, позивач звернулась до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 цього Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з частиною 3 статті 135 вказаного Закону базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Проте, 12.03.2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Аналізуючи зазначені норми права, суд робить висновок, що будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на наступне.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11.03.2020 року у справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу» через інші законодавчі акти.
Таким чином, суд зробив висновок, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому, застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Відповідно до частин 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Отже, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Так, суд зазначає, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що у свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.
Судом встановлено, що за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року суддівську винагороду позивачу виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, застосовано обмеження: у квітні 2020 року (-25248,76 грн.); у травні 2020 року (- 66278 грн.); у червні 2020 року (- 66278 грн.); у липні 2020 року (- 66278 грн.); у серпні 2020 року (- 33139 грн.); у вересні 2020 року (- 0 грн.). Усього сума обмеження суддівської винагороди позивача за спірний період склала 257221,76 грн.
З огляду на викладене, підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320,00 грн. передбаченого частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року та про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 257221 грн. 76 коп. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2, надбавки за вислугу років у розмірі 50%, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, без застосування будь-яких обмежень передбачених частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом з довідки Державної судової адміністрації України Б-с-1955 від 24.12.2020 року про розмір суддівської винагороди позивача за період з 01.04.2020 року по 30.09.2020 року, суддівську винагороду нараховано наступним чином:
- у квітні 2020 року: посадовий оклад -75672 грн., доплата за вислугу років - 37836 грн., обмеження - (-25248,76 грн.);
- у травні 2020 року: посадовий оклад - 75672 грн., доплата за вислугу років - 37836 грн., обмеження - (- 66278 грн.);
- у червні 2020 року: посадовий оклад - 75672 грн., доплата за вислугу років -37836 грн., обмеження - (- 66278 грн.);
- у липні 2020 року: посадовий оклад - 75672 грн., доплата за вислугу років - 37836 грн., обмеження (- 66278 грн.);
- у серпні 2020 року: посадовий оклад - 37836 грн., відпустка - 56754 грн., доплата за вислугу років - 18918 грн., допомога на оздоровлення - 75672 грн., відпустка наступного місяця - 98029, 64 грн., обмеження - (- 33139 грн.);
- у вересні 2020 року: посадовий оклад - 0 грн., доплата за вислугу років - 0 грн., відпустка - (- 12898,64) грн., відпустка наступного місяця - 6879,26 грн., обмеження - 0 грн.
Таким чином, відповідачем нараховано позивачу суддівську винагороду на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2, доплати за вислугу років у розмірі 50%, однак, застосовано обмеження: у квітні 2020 року (-25248,76 грн.); у травні 2020 року (- 66278 грн.); у червні 2020 року (- 66278 грн.); у липні 2020 року (- 66278 грн.); у серпні 2020 року (- 33139 грн.); у вересні 2020 року (- 0 грн.). Усього сума обмеження суддівської винагороди позивача за спірний період склала 257221,76 грн.
З урахуванням викладеного, вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів правомірності своїх дій щодо обмеження суддівської винагороди позивача. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.
Також, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд допускає негайне виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (частина 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України), про що також просить позивач, є правом суду, а не обов'язком, яке не виключає існування принципу обов'язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України (стаття 129-1 Конституції України, частина 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України).
Так, норма, закріплена у частині 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України не є імперативною та передбачає право суду на власний розсуд, виходячи з фактичних обставин справи, приймати рішення про наявність або відсутність підстав для зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення.
Позивачем не доведено необхідності встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі.
З огляду на викладене, суд робить висновок, що відсутні підстави для встановлення судового контролю за виконання рішення у цій справі, відтак, таке клопотання позивача задоволенню не підлягає.
Виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення ним інших судових витрат у матеріалах справи відсутні.
Керуючись ст. ст. 139, 242-246, 250, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (пр-т Дмитра Яворницького, буд. 57, к. 301, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 26239738), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (вул. Челюскіна, буд. 1, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 37988155) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320,00 грн., передбаченого частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року.
Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 257221 (двісті п'ятдесят сім тисяч двісті двадцять одна) грн. 76 коп. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський