Справа № 609/1672/17Головуючий у 1-й інстанції Ковтунович О.В.
Провадження № 22-ц/817/364/21 Доповідач - Ходоровський М.В.
Категорія -
19 березня 2021 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Ходоровський М.В.
суддів - Гірський Б. О., Бершадська Г. В.,
секретаря - Панькевич Т.І.
з участю - представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Шумського районного суду від 19 січня 2021 року (головуючий суддя Ковтунович О.В., дата виготовлення ухвали не вказана) у справі № 609/1672/17 за заявою ОСОБА_3 про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами,-
Рішенням Шумського районного суду від 27 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третьої особи ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено повністю.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішенням Шумського районного суду від 27 грудня 2018 року залишено без змін.
Ухвалою Верховного суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Писаренко Наталія Олексіївна на рішення Шумського районного суду від 27.12.2018 р. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 27.08.2019 р. повернуто заявнику.
17 грудня 2020 року представник заявника ОСОБА_3 , адвокат Писаренко Наталія Олексіївна звернулася до Шумського районного суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, яку обґрунтовує наступними обставинами:
12.11.2020 р. Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 як суб'єктом оціночної діяльності був складений Звіт про оцінку майна, а саме квартири з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_1 , у відповідності до якого, ринкова вартість квартири, що була предметом спору за заявою позивача, станом на листопад 2020 року складає 717840,00 грн., а отже заборгованість не співмірна з вартістю іпотечного майна. Про це заявнику стало відомо лише після складення Звіту про оцінку майна.
Після отримання належної правової (правничої) допомоги (консультації з правових питань по даній справі), заявнику стало відомо про те, що її діти, як члени її сім'ї, мають право користування житловим приміщенням, яке ґрунтується на законі, а саме на праві сервітуту на підставі ст. 405 ЦК України; на час розгляду даної справи заявник про це не знала і не могла знати, а суд, беручи до уваги ситуацію, що склалася у сфері захисту прав дітей під час укладення договорів іпотеки, вирішуючи цю категорію спорів, повинен в кожному конкретному випадку перевіряти право користування житловим приміщенням дитиною, яке може ґрунтуватися на документальній підставі та на законі, проте це судом здійснено не було.
З тієї ж таки консультації з правових питань заявнику також стало відомо, що з 2014 року в Україні діє Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» №1304-VII. Оскільки її зобов'язання є валютним з вказаним гривневим еквівалентом, то до даного виду правовідносин мав би бути також застосований мораторій.
Окрім цього із зверненням стягнення на предмет іпотеки одночасно з неї ще й стягують заборгованість за договором позики. Проте, одночасне звернення стягнення заборгованості зі зверненням стягнення на предмет іпотеки є незаконним, оскільки веде до подвійного стягнення.
Ухвалою Шумського районного суду від 19 січня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви представника заявника ОСОБА_3 , адвоката Писаренко Наталії Олексіївни про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що наведеним у заяві обставинам суд не надав належної оцінки, не встановив чи є такі обставини істотними. Суд не досліджував порушення прав дітей, які ґрунтуються на законі, хоча й мав інформацію про те, що у спірному житловому приміщенні постійно проживають з матір'ю, а з квітня 2018 року ще й зареєстровані в ньому троє дітей. Це є істотною умовою для правильного вирішення справи. Дане житло є єдиним житлом Відповідача та її дітей. Суд не врахував, що одночасне звернення стягнення заборгованості зі зверненням стягнення на предмет іпотеки є незаконним, оскільки веде до подвійного стягнення.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу відхилити, ухвалу суду залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що ОСОБА_3 , порушуючи питання про здійснення реєстрації неповнолітньої особи в квартирі, що передана нею в іпотеку, не могла не розуміти можливих наслідків (звернення стягнення на предмет іпотеки) у разі неналежного виконання обов'язків за кредитним договором, враховуючи при цьому також положення статей 6, 627 ЦК України щодо свободи договору. Щодо до доводів заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами та апеляційної скарги про подвійне стягнення заборгованості, то вони також не є обгрунтованими та не свідчать про наявність підстав для перегляду за нововиявленими обставинами рішення від 27.12.2018 р. та незаконність ухвали від 19.01.2020 р. Постанови від 28.01.2020 р. не існувало на момент прийняття рішення від 27.12.2018 р.
У судове засідання ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_7 будучи належним чином повідомлені про розгляд справи не з'явилися, згідно поданої заяви просили справу розглядати у їх відсутності.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заперечив відносно апеляційної скарги та пояснив, що ухвала суду є законною, обгрунтованою, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Судом встановлено, що рішенням Шумського районного суду від 27 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третьої особи ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено (т. 1, а.с. 148-154).
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішенням Шумського районного суду від 27 грудня 2018 року залишено без змін (т.1, а.с. 269-271).
Ухвалою Верховного суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Писаренко Наталія Олексіївна на рішення Шумського районного суду від 27.12.2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 27.08.2019 року повернуто заявнику (т.2, а.с.14-15).
Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, суд першої інстанції виходив з того, що обставини зазначені у заяві в основному стосуються щодо неправильності застосування у рішенні від 27.12.2018 року норм матеріального права, а не перегляду його за нововиявленими обставинами.
З таким висновком суду слід погодитись, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно п.1 ч.2 ст. 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Відповідно п.1 ч.1 ст. 424 ЦПК України заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подано з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 423 цього Кодексу, - учасниками справи протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про існування обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення.
Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику.
Законодавцем встановлено критерії, за наявності яких обставини можуть вважатися нововиявленими, а саме: 1) обставини існували на час розгляду справи; 2) обставини не були відомі заявнику (позивачу); 3) обставини входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до абз. 4 п. 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 4 "Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами", нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
Згідно абз. 1 п. 4 даної постанови обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.
За приписами ст. 429 ЦПК України, за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення.
Що стосується обставини № 1 викладеної заявником у даній заяві, суд зазначає, що той факт, що станом на 12.11.2020 року вартість квартири становить 717840 грн. 00 коп., що перевищує суму боргу не може бути новоявленою обставиною з огляду на те, що така вартість предмета іпотеки не існувала на момент розгляду справи № 609/1672/17, а сама вартість нерухомості є характеристикою динамічною, яка змінюється під впливом різних факторів.
Також у поданій заяві заявник вказує на те, що рішення від 27.12.2018 року не містить відомостей про оцінку предмету іпотеки станом на дату подання позову. Насамперед, суд зауважує, що Закон України «Про іпотеку», ЦК України, ЦПК України, не містять жодної вказівки на необхідність визначення вартості предмета іпотеки станом на дату подання позову.
Згідно із ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі № 235/3619/15-ц висловлено такий висновок щодо застосування ст. 39 Закону України «Про іпотеку» в частині зазначення у рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації: «Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.
Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.
З урахуванням наведеного, Велика Палата Верхового Суду дійшла висновку про те, що у спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень».
Судом встановлено, що перевищення вартості предмета іпотеки над розміром заборгованості не може свідчити про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, адже ч. 6 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що стягнуті з боржника кошти, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчими документами, перераховуються боржнику (крім випадків повернення коштів іншим особам). В будь-якому випадку, якщо заявник вважає, що рішення від 27.12.2018 року не відповідає вимогам Закону України «Про іпотеку» в частині визначення ціни предмету іпотеки, то це є підставою для апеляційного та касаційного оскарження відповідного судового рішення, а не для перегляду його за нововиявленими обставинами.
Що стосується обставини № 2 викладеної заявником у даній заяві, суд зазначає, що така обставина не можє слугувати підставою для перегляду рішення від 27.12.2018 р. за нововиявленими обставинами. На факт відповідної обізнаності не може впливати зміст правових консультацій, які надаються адвокатами при наданні правової допомоги.
До того ж, як вбачається із змісту Рішення від 27.12.2018 р. та Постанови від 27.08.2019 р., при розгляді справи № 609/1672/17 інтереси ОСОБА_3 представляла ОСОБА_8 , тобто ОСОБА_3 було реалізоване право на отримання професійної правничої допомоги відповідно до вимог Конституції України та ЦПК України.
Також суд зауважує, що доводи ОСОБА_3 щодо нікчемності Договору іпотеки є абсолютно необгрунтованими з огляду на те, що відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом. Чинне законодавство не містить жодних вказівок на те, що правочин, який вчиняється батьками (усиновлювачами), і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей є нікчемним. Аналізуючи норми ЦК України, Верховний Суд приходить до висновку, що такий правочин є оспорюваним. Відповідна позиція відображена у постанові Верховного Суду від 20.11.2019 р. у справі № 520/15250/15-ц
Окрім того, суд звертає увагу на те, що в п. 10 договору іпотеки від 05.03.2012 р. вказано, що ОСОБА_3 , як іпотекодавець, гарантує, що діти (малолітні та/або неповнолітні) не мають права користування предметом іпотеки.
ОСОБА_3 , порушуючи питання про здійснення реєстрації неповнолітньої особи в квартирі, що передана нею в іпотеку, не могла не розуміти можливих наслідків (звернення стягнення на предмет іпотеки) у разі неналежного виконання обов'язків за кредитним договором, враховуючи при цьому також положення статей 6, 627 ЦК України щодо свободи договору.
З огляду на викладене, та з урахуванням змісту ст. 204 ЦК України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, абсолютно недоречно стверджувати про нікчемність укладеного між сторонами договору іпотеки.
Що стосується обставини № 3 викладеної заявником у даній заяві, суд зазначає, що такі доводи також є недоречними з огляду на ряд обставин.
Відповідно до пп. 1 п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершенного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Із змісту наведеної правової норми вбачається, що мораторій застосовується якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.
Із змісту договорів, що стали підставою для виникнення зобов'язань, порушення яких стало підставою для звернення до суду вбачається, що вони укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які є фізичними особами відповідно до ст. 24 ЦК України. Окрім того, укладений договір позики є договором безпроцентної позики, що вказує на неможливість його кваліфікації як кредитного договору.
Разом з тим, аналіз змісту п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» свідчить, що дія цього закону лише обмежує в часі примусове стягнення майна до моменту втрати ним чинності, натомість не є підставою для відмови у задоволенні позову. Верховний Суд України у постанові від 09 вересня 2015 року у справі № 6-483цс15 виклав правовий висновок, відповідно до якого поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України).
Таким чином, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).
Що стосується обставини № 4 викладеної заявником у даній заяві, суд зазначає, що вона також не є обгрунтованою та не свідчать про наявність підстав для перегляду за ново виявленими обставинами рішення від 27.12.2018 року.
Зокрема, наявність таких обставин заявник пов'язує із постановою Головного державного виконавця Шумського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано Франківськ) від 28.01.2020 року у зведеному виконавчому провадженні № 60048749 (далі «Постанова від 28.01.2020 року»).
Суд зауважує, що такої обставини не існувало на момент прийняття рішення від 27.12.2018 року.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо "подвійного стягнення" заборгованості, оскільки така обставина не є нововиявленою і була досліджена судом першої інстанції.
Доводи в апеляційній скарзі висновки суду не спростовують і не містять посилань, які б вказували на незаконність постановленої у справі ухвали.
Оскільки місцевим судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законну і обгрунтовану ухвалу, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення а судове рішення без змін.
Стосовно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 35 ч.1, 259 ч.1.2.8, 374 ч.1 п.1, 375, 381 ч.1,3, 382 - 384, 389 ч.1 п. 2, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Ухвалу Шумського районного суду від 19 січня 2021 року залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на сторони в межах ними понесених.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26 березня 2021 року.
Головуючий
Судді