Справа № 607/24365/19Головуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М.
Провадження № 22-ц/817/335/21 Доповідач - Ходоровський М.В.
Категорія -
22 березня 2021 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Ходоровський М.В.
суддів - Гірський Б. О., Бершадська Г. В.,
секретаря - Панькевич Т.І.
з участю - позивача ОСОБА_1 , його представника
ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 -
ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 грудня 2020 року (головуючий суддя Сливка Л.М., повний текст рішення складено 14 грудня 2020 року) у справі № 607/24365/19 за позовом ОСОБА_1 до Першої Тернопільської державної нотаріальної контори, ОСОБА_3 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності,-
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суду з позовом до ОСОБА_3 та Першої тернопільської державної нотаріальної контори про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом №539042, видане 10 лютого 2016 року Першою тернопільською державною нотаріальною конторою в частині успадкування ОСОБА_5 1/2 частини, а не 1/4 частини квартири; визнання за ним права власності на 7/16 часток квартири АДРЕСА_1 , з яких: 1/4 частина, в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 та 3/16 часток, в порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 .
Позовна заява мотивована тим, що він та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 03 травня 1980 року по 21 квітня 2018 року. Шлюб було припинено, у зв'язку із смертю дружини. Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час життя його дружина та син приватизували квартиру АДРЕСА_1 , у зв'язку із чим кожному із них належало по 1/2 частці вказаної квартири. На час смерті сина він проживав разом із ним та дружиною у даній квартирі, хоч не був у ній зареєстрований, здійснював догляд за сином, яких тривалий час хворів, а відтак прийняв спадщину. Однак, його дружина ОСОБА_5 приховавши від нотаріуса інформацію про наявність інших спадкоємців після померлого ОСОБА_6 , 10 лютого 2016 року отримала у Першій тернопільській державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом на належу ОСОБА_6 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . Вважає, що свідоцтво про право на спадщину за законом видане на ім'я ОСОБА_5 є незаконним, оскільки він, як батько померлого, що прийняв спадщину, має право на спадкування 1/4 частини спірної квартири після смерті сина.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла дружина ОСОБА_5 , що за життя склала заповіт на користь свого брата ОСОБА_3 , якому заповіла спірну квартиру. До складу спадщини належить 3/4 частини квартири (1/2 частини, що приватизована і ще 1/4 частини успадкована нею після смерті сина). Враховуючи вимоги ст. 1241 ЦК України, вважає, що йому належить від 3/4 частини від 3/16 частини, як обов'язкова частка у спадщині (3/4:2 (він та батько покійної) = 3/8. Половина частки, яка належить кожному із спадкоємців за законом - він і батько покійної становить 3/16 частини.
З врахуванням того, що після сина він успадкував 1/4 частини квартири, а обов'язкова частка становить 3/16, тому в порядку спадкування після смерті сина та дружини належить йому 7/16 частини квартири (3/16 + 1/4).
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 03 грудня 2020 року позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , як обов'язкову частку у спадщині після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто із Першої Тернопільської державної нотаріальної контори, ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у розмірі 991,89 гривень судового збору, в рівних частках, по 495,95 гривень.
Згідно змісту апеляційної скарги, ОСОБА_1 просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати за ним в порядку спадкування після смерті сина - ОСОБА_6 право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , скасувавши в цій частині свідоцтво про право на спадщину від 10.02.2016 року.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно не прийняв до уваги його доводи та надані ним письмові докази, зокрема: довідку виробничо-комерційної фірми «Риф» про те, що він на період хвороби свого сина ОСОБА_6 юрисконсульта фірми «Риф», виконував його обов'язки протягом 2005-2008 років, проживаючи по АДРЕСА_2 ; довідку Тернопільської міської організації ветеранів органів внутрішніх справ ГУНП в Тернопільській області, у якій зазначено, що пенсіонер органів внутрішніх справ, член ради ветеранів ОСОБА_1 , 1951 року народження, з 01 липня 1981 року по даний час проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на протязі тяжкої хвороби сина ОСОБА_6 і дружини ОСОБА_7 звертався з проханням у ветеранську організацію, до підприємців м. Тернополя і громадських організацій про надання коштів на їх лікування. Судом також не прийнято до уваги показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , про те, що він постійно проживав у квартирі АДРЕСА_1 , оплачував лікування сина як у Тернополі так, і у Львові, який хворів з 2005 по 2008 роки, збирав кошти на його лікування. Також зазначив, що сама по собі відсутність реєстрації за адресою проживання сина не спростовує факту проживання в зазначеній квартирі разом з сином і дружиною.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що доказів на підтвердження факту реєстрації та проживання позивача разом із сином та дружиною за адресою: АДРЕСА_2 , суду першої інстанції не надано. Єдиним спадкоємцем, яка звернулася у нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини була матір померлого та дружина позивача - ОСОБА_5 , якій на підставі поданої заяви 10.02.2016 року державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом на належну ОСОБА_6 1/2 частину спірної квартири. ОСОБА_1 не скористався своїм правом на звернення у встановлений законом шестимісячний строк у нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини після померлого сина ОСОБА_6 , а також не звертався до суду із позовом про призначення йому додаткового строку для подання ним заяви про прийняття спадщини.
У судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та пояснив, що незважаючи на відсутність його реєстрації у спірній квартирі він у ній постійно проживав і проживає. Його син ОСОБА_11 та дружина ОСОБА_12 внаслідок приватизації мали право власності по 1/2 частині квартири. У 2005 році син захворів на рак, від чого у віці 27 років, ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер. Упродовж хвороби він, як батько, займався організацією його лікування, періодично по призначенню лікарів часто возив сина в Тернопільську онкологічну лікарню на хіміотерапію та інші процедури, також їздив з ним на лікування в інші міста України. У зв'язку з потребою коштів на лікування влаштувався на роботу на підприємство, де працював син, та заодно й виконував його роботу. Коштами на лікування допомагали й колишні працівники міліції, з якими працював. Лікувати сина не проживаючи разом з ним у квартирі було б не можливим. А тому висновок суду, що він на час смерті сина із ним не проживав є безпідставним.
Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Ороновська О.М. заперечила відносно апеляційної скарги, вважає рішення суду законним.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення суду не відповідає.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 03 травня 1980 року по 21 квітня 2018 року - шлюб було припинено у зв'язку із смертю дружини ОСОБА_5 ; від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час життя дружина ОСОБА_5 та син ОСОБА_6 приватизували квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 16 липня 2004 року Міським бюро технічної інвентаризації на підставі розпорядження (наказу) №37623 від 16 липня 2004 року, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності по 1/2 частині ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Відповідно до довідки №357, виданою 29 січня 2016 року ДП «Комунальник-1» за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , з 01 липня 1997 року до дня смерті.
28 січня 2016 року ОСОБА_5 звернулася у Першу Тернопільську державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , зазначивши, що інших спадкоємців не має (спадкової справи №76/2016).
10 лютого 2016 року державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори на ім'я ОСОБА_5 видано свідоцтво про право на спадщину за законом серії НАТ №539042 на належну ОСОБА_6 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Згідно довідки, виданої 30 жовтня 2018 року виробничо-комерційною фірмою «Риф», ОСОБА_1 на період хвороби його сина ОСОБА_6 юрисконсульта фірми «Риф» виконував його обов'язки (2005-2008 роки), проживаючи по АДРЕСА_2 .
Стосовно до довідки №18/55, виданої 19 листопада 2018 року Тернопільською міською організацією ветеранів органів внутрішніх справ ГУНП в Тернопільській області, пенсіонер органів внутрішніх справ, член ради ветеранів ОСОБА_1 , 1951 року народження, з 01 липня 1981 року по даний час проживає за адресою: АДРЕСА_2 ; на протязі тяжкої хвороби сина ОСОБА_6 і дружини ОСОБА_7 звертався з проханням у ветеранську організацію, до підприємців м. Тернополя і громадських організацій про надання коштів на їх лікування.
Згідно заповіту, складеного 17 лютого 2016 року, посвідченого державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори Дзюбановською О.І. та зареєстровано в реєстрі за №1-439, ОСОБА_5 заповіла ОСОБА_3 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , про що складено актовий запис №686 Тернопільського міськрайонного відділу державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, яким 24 квітня 2018 року повторно видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .
Як убачається із матеріалів спадкової справи №407/2018 заведеної Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , 13 червня 2018 року відповідач ОСОБА_3 звернувся у Першу Тернопільську державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлої ОСОБА_5 .
19 червня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся у Першу Тернопільську державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини після померлої дружини ОСОБА_5 , мотивовану тим, що він, як особа пенсійного віку, має право на обов'язкову частку у спадщині.
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії №192/02-31 від 17 січня 2019 року державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори Дзюбановською О.І. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя та свідоцтва про право на спадщину на частку квартири АДРЕСА_1 .
Вказана постанова нотаріуса мотивована тим, що на момент смерті ОСОБА_5 їй належала ціла квартира АДРЕСА_1 , зокрема, 1/2 частка на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Міським бюро технічної інвентаризації 16 липня 2004 року, інша 1/2 частка на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою тернопільською державною нотаріальною конторою, отже майно належало померлій на праві особистої приватної власності в розумінні статті 65 Сімейного кодексу України. Крім цього, ОСОБА_1 не надано правовстановлюючих документів.
Як убачається із технічного паспорта, виготовленого 19 липня 2004 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації» на квартиру АДРЕСА_1 , загальна площа квартири становить 43,5 кв.м., власником квартири зазначено ОСОБА_5 .
Відмовляючи у задоволенні позову про скасування свідоцтва про право на спадщину у частині 1/4 частини квартири та визнання права власності на спадкове майно - 1/4 частини квартири після смерті сина, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 не скористався своїм правом на звернення у встановлений законом шестимісячний строк у нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини після померлого сина ОСОБА_6 , не звертався до суду із позовом про визначення йому додаткового строку для подання ним заяви про прийняття спадщини, на момент смерті сина із ним постійно не проживав, а тому позивач ОСОБА_1 вважається таким, що спадщину після померлого сина ОСОБА_6 не прийняв.
З таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він зроблений без повного з”ясування судом обставин, що мають значення для справи, без оцінки наявних у справі письмових доказів та належної оцінки показань свідків, що є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Із матеріалів спадкової справи №76/2016, заведеної Першою тернопільською державною нотаріальною конторою після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 убачається, що померлий ОСОБА_6 заповіт не складав, отже в такому разі спадкування відбулось за законом.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).
Згідно зі ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Встановлено, що на підтвердження обставин постійного проживання із сином на час його смерті позивач посилався на письмові докази, зокрема на довідку, видану 30 жовтня 2018 року виробничо-комерційною фірмою «Риф», про те, ОСОБА_1 на період хвороби його сина юрисконсульта фірми «Риф» ОСОБА_6 виконував його обов'язки (2005-2008 роки), проживаючи по АДРЕСА_2 ; на довідку №18/55, що видана 19 листопада 2018 року Тернопільською міською організацією ветеранів органів внутрішніх справ ГУНП в Тернопільській області, про те, що пенсіонер органів внутрішніх справ, член ради ветеранів ОСОБА_1 , 1951 року народження, з 01 липня 1981 року по даний час проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на протязі тяжкої хвороби сина ОСОБА_6 і дружини ОСОБА_7 звертався з проханням у ветеранську організацію, до підприємців м. Тернополя і громадських організацій про надання коштів на їх лікування.
Також, на підтвердження обставини постійного проживання із спадкодавцем позивач посилався на показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 . Відповідно до показань ОСОБА_8 і ОСОБА_10 , що проживають на АДРЕСА_3 , ОСОБА_13 , що знайомий із сім'єю позивача із 1985 року, ОСОБА_1 проживав разом із сином і дружиною у АДРЕСА_2 .; організовував лікування сина ОСОБА_11 , який хворів протягом 2005-2008 року, оплачував його лікування у Тернополі, у Львові, збирав кошти на лікування сина ОСОБА_11 . Окрім цього вбачається, що відносини між позивачем та його дружиною були напружені, остання заповіла квартиру брату.
Колегія суддів вважає, що зазначені письмові докази, яким суд не дав жодної правової оцінки, показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 з достовірністю стверджують про те, що позивач постійно проживав разом із сином на час відкриття спадщини, а відтак є таким що прийняв спадщину.
Колегія суддів не приймає до уваги показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 про те, що позивач постійно не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, оскільки вони повністю спростовуються наявними письмовими доказами, показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 .
За таких обставин, суд вважає, що рішення суду в частині відмови у позові слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов про визнання недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом НАТ №539042, видане державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори 10 лютого 2016 року в частині успадкування ОСОБА_5 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 сина ОСОБА_6 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 після смерті сина - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 35 ч.1, 259 ч.1.2.8, 374 ч.1 п.2, 376, 381 ч.1,3, 382 - 384, 389 ч.1 п. 2, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом НАТ №539042, видане державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори 10 лютого 2016 року, в частині успадкування ОСОБА_5 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 сина ОСОБА_6 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 після смерті сина - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути із ОСОБА_3 в користь держави судовий збір в сумі 1487,83 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 березня 2021 року.
Головуючий
Судді