25 березня 2021 року Справа № 160/337/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-
06 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області , в якій просить:
визнати протиправною та скасувати Вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ від 10 листопада 2020 року № Ф-63291-17/427, видану стосовно ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 16.11.2020 року позивач отримав поштовим відправленням з ГУ ДПС у Дніпропетровській області Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 листопада 2020 року № Ф-63291-17/427 на суму 17 312,02 грн. Позивач вважає вказану вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що з 02.10.2006 року по теперішній час він професійно займається адвокатською діяльністю на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1621 від 02 жовтня 2006 року. З 11 грудня 2018 року був офіційно працевлаштований на підприємстві (Адвокатське бюро «Бобиль і партнери», код 42367763) отримував заробітну плату, підприємство сплачувало всі податки з його доходів, у тому числі ЄСВ, що підтверджується довідкою про доходи. З 18.12.2018 р. позивач також офіційно працює за сумісництвом в ТОВ «Ремтранс-Д», підприємство також сплачувало та сплачує всі податки з його доходів, у тому числі ЄСВ, що підтверджується довідкою про доходи. Позивач посилається, зокрема, на те, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, у тому числі адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року позивачу поновлено строк звернення до суду із даним позовом; відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
25 лютого 2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органів доході і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Згідно даних інформаційної системи податкового органу, загальна сума заборгованості позивача становить 17 312, 02 грн. На підставі даних ГУ ДПС у Дніпропетровській області була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 10.11.2020 № Ф-63291-17/427. Відповідач посилається на те, що роботодавці та фізичні особи - підприємці розглядаються законодавцем як окремі платники ЄСВ. Зокрема, встановлений безальтернативний обов'язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації її припинення. Відповідно до положень Закону №2464 роботодавці, які використовують працю фізичних осіб, є самостійними платниками єдиного внеску, а фізичні особи-підприємці також є самостійними платниками.
До відзиву долучені роздруківки інтегрованої картки платника податку за 2018, 2019, 2020 рр.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 (далі - позивач) є адвокатом, що підтверджується відповідним свідоцтвом про право зайняття адвокатською діяльністю № 1621 від 02 жовтня 2006 року.
Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач з 06.03.2006 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець з видами діяльності за 69.10 Діяльність у сфері права (основний); 74.90 Інша професійна, наукова та технічна діяльність; 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування. Вказану діяльність припинено 06.11.2014 року.
Відповідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), Адвокатське бюро «Бобиль і партнери» здійснює належну сплату страхових внесків за позивача на протязі 2019-2020 звітних років. Окрім того, вказані внески здійснені і ТОВ «Ремтранс-Д» у 2019 році (а.с. 23-26).
Довідкою про доходи , виданою позивачу Адвокатським бюро «Бобиль і партнери» підтверджується факт працевлаштування позивача з 11.12.2018 року по теперішній час, а також здійснення роботодавцем належних нарахувань з єдиного соціального внеску з грудня 2019 по жовтень 2020 р. (а.с. 21).
Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач) 10.11.2020 року було винесено вимогу про сплату позивачем боргу (недоїмки) № Ф-63291-17/427 на суму 17 312,02 грн.
Судом встановлено, що оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) сформовано на підставі даних інтегрованої картки платника податку, за яким розраховані нарахування єдиного соціального внеску, а саме сума недоїмки станом на 31.10.2019 року становила 17312,02 грн. за 2018, 2019, 2020 рр.
17.11.2020 року вказану вимогу позивачем було оскаржено в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України.
Рішенням Державної податкової служби України від 15.11.2020 року №35201 /6/99-00-06-03-01-06 оскаржувану вимогу залишено без змін, скаргу - без задоволення.
Не погодившись з прийнятою контролюючим органом вимогою № Ф-63291-17/427 від 10.11.2020 року у сумі 17 312,02 грн позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до пп. 14.1.195 п. 14.1 статті 14 ПК працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (надалі також - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для правового висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Вказана позиція кореспондується з викладеною в постанові Верховного Суду від 05 березня 2020 року (справа № №824/509/19-а) та від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19).
На підтвердження перебування у трудових відносинах з роботодавцями, позивачем надано Довідку про доходи , видану позивачу Адвокатським бюро «Бобиль і партнери» підтверджується факт працевлаштування позивача з 11.12.2018 року по теперішній час, а також здійснення роботодавцем належних нарахувань з єдиного соціального внеску з грудня 2019 по жовтень 2020 р. (а.с. 21).
Окрім того, відповідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), Адвокатське бюро «Бобиль і партнери» здійснює належну сплату страхових внесків за позивача на протязі 2019-2020 звітних років. Окрім того, вказані внески здійснені і ТОВ «Ремтранс-Д» у 2019 році - з січня по липень; за 2018 рік позивачем відповідні внески сплачувалися самостійно (а.с. 23-26).
Виходячи з зазначеного вище, в періоди, за які позивачу було сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки), він перебував у трудових відносинах з роботодавцями, тобто був найманим працівником. З огляду на вказане, суд робить висновки про протиправність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Окрім того, суд наголошує, що відповідно до ч. 9 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» № 755-IV (далі- Закон 755-IV) фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - єдиний державний реєстр) запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру, 06.11.2014 року було проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача за номером 22110100004000942, тож станом на момент винесення оскаржуваної вимоги та у періоди, за яку її винесено підприємницьку діяльність було припинено у встановленому законом порядку.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідачем не доведено належними, достатніми доказами правомірність нарахування позивачу єдиного внеску, що стало підставою для виникнення недоїмки, суд дійшов висновку про протиправність винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Таким чином, позовна вимога ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 10 листопада 2020 року № Ф-63291-17/427, підлягає задоволенню.
Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу в розмірі 6000, 00 грн. позивачем надано Договір про надання правової допомоги № 41 від 05.01.2021 року, Акт приймання-передачі наданих послуг від 06.01.2021 року на виконання Договору про надання правової допомоги №41 від 05.01.2021 року (зокрема щодо надання правової консультації позивачу, здійснення правового аналізу оскаржуваного рішення, пошуку та аналізу судової практики тощо; складання та подання позовної заяви), Квитанцію до прибутково-касового ордера №2 від 06.01.2021 року на виконання вказаного Договору.
Зокрема пунктом 3.2. Договору №41 сторонами узгоджено порядок обчислення гонорару адвоката, виходячи з вартості 1 години - 20% від розміру однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на дату надання послуг.
Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 6 ст. 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу тільки за відповідним клопотанням іншої сторони.
Відповідач передбаченим ст. 134 КАС України правом не скористались, відповідне клопотання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу не направили.
Суду зазначає, що принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони, а відтак відсутні підстави для зменшення судом розміру витрат на професійну правничу допомогу, оскільки відповідачами такого клопотання не подано.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 05 березня 2021 року № 200/10801/19-а
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, суд зазначає, що сума судових витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. є співмірною та відповідає принципу розумності, саме така сума витрат, з урахуванням матеріалів справи та умов договору про правничу допомогу, домовленостей сторін, була фактичною і неминучою, а їхній розмір обґрунтованим. Адже наданим суду детальним описом здійснених робіт (наданих послуг) підтверджена належними, допустимими та достатніми письмовими доказами, що наявні в матеріалах справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19, від 30 квітня 2020 року у справі №826/4466/18.
Крім того, суд бере до уваги норму ст. 134 КАС України та правовий висновок Верховного Суду з приводу того, для вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплати відповідною стороною або третьою особою. Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація сторін, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин (постанова Верховного Суду від 02.10.2019 року, справа № 815/1479/18, додаткова постанова Верховного Суду від 05.09.2019 року, справа № 826/841/17).
З урахуванням того, що позовні вимоги у справі №160/337/21 підлягають задоволенню, оцінивши рівень витрат позивача на правничу допомогу з урахуванням того, що такі витрати понесені фактично, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, зокрема квитанція до прибутково-касового ордеру, Акт приймання -передачі виконаних робіт (наданих послуг) із посиланням на відповідний Договір із визначенням часу, обсягу і вартості наданих послуг, суд доходить висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.
Під час звернення з адміністративним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією № 03466 від 06.01.2021 року (а.с. 27).
Сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню йому у повному обсязі за рахунок відповідачів у відповідності до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 9, 73-78, 90, 139, 243, 246, 250 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати Вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ від 10 листопада 2020 року № Ф-63291-17/427.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області ( ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908, 00 грн (дев'ятсот вісім гривень 00 коп) та витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн (шість тисяч гривень).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев