Справа № 320/5350/20 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.
23 березня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Грибан І.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у здійсненні йому перерахунку доплати до пенсії згідно ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ від 28.02.1991 у розмірі однієї мінімальної заробітної плати та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, згідно статті 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ від 28.02.1991 в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок і виплату йому щомісячної доплати до пенсії за проживання на територіях радіоактивного забруднення у зоні посиленого радіоекологічного контролю в розмірі однієї мінімальної заробітної плати згідно статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 з врахуванням вже виплачених сум і з врахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок і виплату йому щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком згідно статті 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ від 28.02.1991 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 з врахуванням вже виплачених сум і з врахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно;
Позов мотивовано тим, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії, перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком, додаткову пенсію, як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та щомісячну доплату, як непрацюючий пенсіонер до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення. Разом з тим, позивач вважає, що за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 він має право на щомісячну доплату до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати на підставі ст. 39 Закону №796-ХІІ, щомісячну додаткову пенсію у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на підставі ст. 51 Закону №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ), однак відповідач вказані виплати нараховував у значно нижчому розмірі, що зумовило його звернення за захистом порушених прав та інтересів до суду з даним позовом.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у здійсненні перерахунку ОСОБА_1 доплати до пенсії згідно ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ від 28.02.1991 у розмірі однієї мінімальної заробітної плати та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, згідно статті 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ від 28.02.1991 в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок і виплату щомісячної доплати до пенсії за проживання на територіях радіоактивного забруднення у зоні посиленого радіоекологічного контролю в розмірі однієї мінімальної заробітної плати згідно статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 з врахуванням вже виплачених сум. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок і виплату щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком згідно статті 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ від 28.02.1991 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 з врахуванням вже виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок і виплату належних йому щомісячної доплати до пенсії за проживання на територіях радіоактивного забруднення у зоні посиленого радіоекологічного контролю та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у встановлених законом розмірах за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 з врахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно, а також в частині відмови у стягненні понесених ним витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у цих частинах.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на правові позиції Великої Палати Верховного Суду та наголошує, що відповідач повинен нарахувати та виплатити пенсійні доплати з компенсацією втрати частини пенсії та пенсійних доплат разом із сумою індексації (з врахуванням індексу інфляції) за весь період.
Також, позивач вважає, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у стягненні з відповідача на його користь витрат на правову допомогу, оскільки у договорі про надання правничої (правової) допомоги № 20/2014 від 18.04.2020 чітко визначено, яка саме правнича (правова) допомога надавалась та який гонорар підлягає сплаті адвокату за отримані послуги за цим договором. Разом з цим, апелянт зазначає, що зазначена у договорі сума гонорару за отримані послуги була сплачена ним 18.04.2020, що підтверджується відповідною квитанцією. Водночас, акт завдання-приймання виконання доручення за Договором станом на він не мав можливості надати до суду першої інстанції, оскільки він складається та підписується після виконання сторонами всіх обов'язків за договором. За наведених обставин, апелянт вважає, що ним було надано суду достатньо доказів для прийняття рішення про стягнення з відповідача на його користь понесених ним фактичних витрат на професійну правничу допомогу
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на строк, що не перевищує п'ятнадцяти днів.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач перебуває на обліку у Головному управління Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком, додаткову пенсію, як особа, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році, категорії 2, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
Вважаючи, що відповідач у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 нараховував та виплачував пенсію у неналежному розмірі, 09.12.2019 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Київській області з відповідними вимогами про перерахунок пенсії та доплат за вказані періоди, однак отримав у відповідь лист від 02.01.2020 №2493/К-01, що положення ст.ст. 39, 51 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на поточний рік.
Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернувся за захистом порушених прав та інтересів до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити виплату пенсії з урахуванням встановленого індексу інфляції, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яке обґрунтування щодо необхідності врахування індексу інфляції під час проведення перерахунку та виплати пенсії позивачем не наведено. Підстави для висновку про те, що відповідач допустив відносно позивача противоправну бездіяльність та протиправно відмовив у задоволенні його прохання про застосування індексу інфляції -відсутні. Разом з цим, судом першої інстанції зазначено, що на час ухвалення рішення у справі нарахування та виплата пенсії позивачу за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 ще не відбулися, а отже питання щодо врахування індексу інфляції за цей період ще не вирішувалось пенсійним органом. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що права позивача в частині здійснення перерахунку пенсії саме з врахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно, не порушені, а суд не може вирішувати питання щодо правовідносин, які ще не настали.
Крім того, з огляду на відсутність доказів щодо детального опису робіт чи дій, здійснених адвокатом, незначну складність адміністративної справи, обсяг та зміст позовної заяви і поданих у справі клопотань, зважаючи на задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав задоволення клопотання про стягнення судових витрат на правничу допомогу.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Предметом спірних правовідносин під час апеляційного розгляду справи є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу щомісячної доплати до пенсії за проживання на територіях радіоактивного забруднення у зоні посиленого радіоекологічного та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у встановлених законом розмірах за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 з врахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно.
Водночас, колегією суддів встановлено, що станом на час розгляду апеляційної скарги позивача на рішення суду першої інстанції у даній справі, перерахунок та виплата пенсії позивачу за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 ще не відбулися, а отже питання щодо врахування індексу інфляції за цей період ще не вирішувалось пенсійним органом.
Положеннями ст. 2 КАС України регламентовано, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до приписів ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, з аналізу наведених норм законодавства слідує, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Це означає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що в порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права та разом з цим, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб'єкта владних повноважень у подальшому, оскільки, на час розгляду справи таких не існує.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Відповідно до п. 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що права позивача в частині здійснення перерахунку пенсії саме з врахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно, не порушені, адже Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області перерахунок пенсії позивача за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 ще не проведено, а суд не може вирішувати питання щодо правовідносин, які ще не відбулися.
Також, судом першої інстанції було вірно враховано, що позивач не звертався до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з приводу та з вимогою застосування індексу інфляції, а відтак у даному випадку відсутні підстави для висновку про те, що відповідач допустив відносно позивача противоправну бездіяльність та протиправно відмовив у задоволенні її прохання про застосування індексу інфляції.
У свою чергу, колегія суддів зазначає, що статтею 18 Закону України від 05 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон № 2017-ІІІ) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина друга статті 19 Закону № 2017-ІІІ).
Питання індексації пенсії врегульовано Законом України від 3 липня 1991 року №1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1282) та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Відповідно до статті 1 Закону №1282 індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За змістом статті 2 Закону №1282 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Згідно зі статтею 4 Закону №1282 індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Отже, вказаною нормою передбачено підстави, за яких проводиться індексація, а також розмір грошового доходу, який підлягає індексації.
Пунктом 2 Порядку №1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що під "підвищенням пенсії" розуміється тільки таке збільшення суми нарахування, яке здійснюється відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, тобто випадки, коли пенсія була неправомірно недонарахована і в подальшому на підставі рішення суду нарахована в належному обсязі, не належать до "підвищення пенсії" в розумінні пункту 5 Порядку індексації.
Отже, здійснення пенсійним органом перерахунку пенсії на виконання рішення суду, не може слугувати підставою для здійснення нового нарахування споживчих цін для проведення індексації у зв'язку із зростанням доходів громадян, без перегляду їх мінімального розміру, оскільки фактично збільшення доходів позивача в контексті приписів законодавства про порядок підвищення пенсійного забезпечення та індексацію доходів громадян не відбулось.
Перерахунок пенсії з урахуванням спірних складових є відновленням порушеного права позивача на отримання належної виплати в розмірі, встановленому Законом, та не може бути підставою для здійснення нової індексації із застосуванням нового рівня споживчих цін та відповідно для встановлення нового базового місяця для проведення індексації пенсії.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 7 березня 2018 року у справі №727/5413/17, від 20 грудня 2018 року у справі №156/1037/16-а, від 14 травня 2019 року у справі №522/9358/16-а.
За таких обставин, вимоги позивача про здійснення перерахунку та виплати йому пенсії з урахуванням встановленого індексу інфляції є безпідставними, а рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині законним та обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку виконаний.
Враховуючи принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості, суд зазначає, що обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем не звільняє позивача від обов'язку доказування протилежного.
Разом з цим, позивачем не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в оскаржуваній частині.
Отже, з огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства у їх сукупності та взаємозв'язку, колегія суддів приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити виплату позивачу пенсії з урахуванням встановленого індексу інфляції.
Надаючи правову оцінку судовому рішенню в частині відмови у задоволенні клопотання про стягнення судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями ст. 134 КАС України регламентовано, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до приписів ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані відповідні договори про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд про що останнім зазначається, зокрема, у постановах від 04 березня 2021 року у справі № 280/429/19, від 26 лютого 2021 року у справі №820/4083/18, від 25 лютого 2021 року у справі 280/3639/19 та відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру понесених витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги позивачем долучено до матеріалів справи Договір №20/2014 від 18.04.2020, предметом якого є представництво та захист інтересів клієнта, а також квитанцію про сплату гонорару від 13.04.2020.
У свою чергу, згідно з положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Аналогічна правова норма визначена у статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно - виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017. Також, відповідно до вимог зазначеної норми, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.
Отже, з аналізу наведених норм законодавства, а також долучених позивачем до матеріалів справи доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката слідує, що позивачу дійсно було надано правову допомогу адвокатом зокрема, з питання перерахунку йому пенсійних виплат за 2014 рік як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також інші види правової допомоги. При цьому, жодних доказів на підтвердження того, які безпосередньо послуги надавались позивачу адвокатом, що пов'язані з розглядом даної справи та їх вартість матеріали справи не містять. Разом з тим, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта про те, що розмір гонорару визначений в договорі фіксованою сумою, оскільки відповідно до наведених вище норм законодавства позивач зобов'язаний надати детальний розрахунок наданих йому адвокатом послуг, що пов'язані саме з розглядом справи у суді. Також, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про те, що він не він надати суду першої інстанції акт здавання-приймання доручення за Договором, оскільки по-перше відсутність такого Акту відповідно до п. 2.1. цього Договору свідчить про не виконання доручення Клієнта за даним Договором, а по-друге, позивач не був позбавлений можливості надати відповідний Акт до суду апеляційної інстанції.
Таким чином, з огляду на відсутність доказів щодо детального опису робіт чи дій, здійснених адвокатом, незначну складність адміністративної справи, обсяг та зміст позовної заяви і поданих у справі клопотань, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав задоволення клопотання про стягнення судових витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріального та процесуального права.
У свою чергу, вказані в апеляційній скарзі доводи позивача не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 132, 134, 139, 242-245, 308, 311, 315-316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О.Беспалов
І.О. Грибан