ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 31/20428.04.10
За позовом Закритого акціонерного товариства “Виробничо-торгова фірма “Радосинь”,
м. Київ
До 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Мультисервіс", м. Київ
2. Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у
м. Києві
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Феонікс», м. Київ
Про визнання торгів недійсними
Суддя Качан Н.І.
Представники:
Від позивача не з'явився
Від відповідача 1. не з'явився
Від відповідача 2. Гречаник Г.П. -пред. по довір.
Від третьої особи Попов А.С. -пред. по довір.
Позивач звернувся з позовом про визнання недійсними торгів з реалізації належної позивачу нежитлової будівлі площею 2 911,6 кв.м., літера "А", яка розташована за адресою: м. Київ, пр-т Маяковського, буд. 6, проведені "16" квітня 2008 року відповідачами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2008р. порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 15.05.2008р.
Ухвалою суду від 22.04.2008р. задоволено клопотання позивача та вжито заходи забезпечення позову.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2008р. ухвалу Господарського суду міста Києва № 31/204 від 22.04.2008р. залишено без змін, а апеляційну скаргу відповідача 1. без задоволення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2008р. розгляд справи було призначено на 24.09.2008р.
Постановою Вищого господарського суду України від 18.12.2008р. касаційну скаргу задоволено, постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2008р. і ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.04.2008р. скасовано.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2009р. розгляд справи було призначено на 18.02.2009р.
13.02.2009р. матеріали справи № 31/204 були направлені до Вищого господарського суду України, у зв'язку з касаційною скаргою.
17.02.2009р. від Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Феонікс”надійшла заява про вступ до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів.
Ухвалою Верховного Суду України від 12.03.2009р. у порушенні провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 18.12.2008р. відмовлено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2009р. розгляд справи було призначено на 13.05.2009р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2009р. розгляд справи було відкладено на 03.06.2009р. та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія “Феонікс”.
В судовому засіданні 03.06.2009р. було оголошено перерву до 04.06.2009р., відповідно до ст. 77 ГПК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2006р. було зупинено провадження у справі, відповідно до ст. 79 ГПК України, до вирішення пов'язаної з нею справою № 31/193.
Постановою Вищого господарського суду України від 12.08.2009р. касаційну скаргу ТОВ “Компанія Фенікс” залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.06.2009р. без змін.
31.08.2009р. на адресу Господарського суду міста Києва надійшло клопотання третьої особи про поновлення провадження у справі, оскільки, підстави, що зумовили зупинення відпали.
03.03.2010р. матеріали справи № 31/193 повернулися до суду з Верховного Суду України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2010р. було поновлено провадження у справі та призначено судовий розгляд на 15.04.2010р.
В судове засідання 15.04.2010р. позивач не з'явився, проте через канцелярію суду надав клопотання про зупинення провадження у справі, мотивуючи його поданням ЗАТ «ВТФ «Радосинь»до суду заяви про перегляд рішення господарського суду міста Києва у справі № 31/193 за нововиявленими обставинами. Клопотання відхилено як необґрунтоване, адже позивач не надав суду належних і допустимих доказів прийняття заяви судом та порушення відповідного провадження в порядку Розділу XIII ГПК України.
В судове засідання 15.04.2010 р. з'явились представники відповідача-2 та ТОВ «Компанія Феонікс». Заяв та клопотань, які б перешкоджали розгляду справі, від учасників процесу не надходило. Представник відповідача-2 проти позову заперечував, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. Представник третьої особи проти позову заперечував, посилаючись на багаторазове дослідження судами обставин, що складають предмет доказування у справі, вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими, та просив суд у позові відмовити повністю. Позиція третьої особи в письмовій формі надана суду у вигляді відзиву на позовну заяву та доповнень до відзиву, що знаходяться в матеріалах справи.
Відповідач 1., який був належним чином повідомлений про час та місце судового процесу, представників у судове засідання не направив, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав, позовну вимогу по суті і розміру у будь-який інший процесуальний спосіб не заперечив.
Особи, які беруть участь у справі визнаються повідомленими про судовий розгляд господарського спору оскільки ухвала про призначення справи до розгляду надсилалась за юридичною адресою сторін.
Відповідач 1. та позивач клопотань про відкладення розгляду спору та наявність у них поважних причини щодо неявки у судове засідання не повідомили , що дає підстави визнати причини їх неявки до суду неповажними.
Керуючись ст. 75 ГПК України суд визнав за можливе розглянути справу без участі представників учасників процесу , які не прибули у судове засідання , за наявними у справі доказами та матеріалами.
Судом, у відповідності до вимог ст. 81-1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників процесу, Господарський суд міста Києва, -
23.12.2004р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. вчинено виконавчий напис, яким було запропоновано звернути стягнення на нежилу будівлю (литера «А»), загальною площею 2911,6 кв. м. по проспекту В. Маяковського, 6 у м. Києві (надалі -«Нерухоме майно»), що належить Позивачу. Будівлю передано у заставу Акціонерному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»на підставі договору застави, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М. 30.04.2004 р. (надалі -«Виконавчий напис № 1»).
За рахунок коштів, виручених від реалізації нерухового майна, запропоновано задовольнити вимоги Акціонерного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»в розмірі 1983239,64 грн.
15.02.2005р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. було вчинено виконавчий напис (запис у реєстрі за № 497), яким було запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно, що належить Позивачу, що передано у заставу Акціонерному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»на підставі договору застави, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М. 30.04.2004 р. (надалі -Виконавчий напис № 2»).
За рахунок коштів, виручених від реалізації нерухомого майна, запропоновано задовольнити вимоги Акціонерного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»у розмірі 2149947, 15 грн.
21.03.2006р. ухвалою Деснянського районного суду міста Києва у справі № 2а-920/06 було замінено стягувача -Акціонерний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк»- у виконавчому провадженні правонаступником -Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «КАІС».
25.05.2007р. державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Демиденко О.В. було винесено постанову, якою виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого напису № 1 та Виконавчого напису № 2 було виділено із зведеного виконавчого провадження про стягнення заборгованості Позивача у окреме виконавче провадження.
01.08.2007р. державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві Демиденко О.В. було винесено постанову про призначення експертом суб'єкта оціночної діяльності-суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, якою у рамках здійснення виконавчого провадження з примусового виконання Виконавчого напису № 1 та Виконавчого напису № 2 призначено експертів у виконавчому провадженні та зобов'язано їх здійснити комплексну експертизу Нерухомого майна для його подальшої реалізації з прилюдних торгів.
Експертами-оцінювачами Антоновим В.О. та Маліком В.П. було складено Висновок про незалежну експертну оцінку Нерухомого майна та визначено його вартість станом на 01.09.2007 р. у розмірі 7123641,80 грн. без ПДВ.
07.12.2007р. головним державним виконавцем Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в місті Києві Зорею А.С. було винесено постанову про прийняття до виконання виконавчого провадження № 5644190 з примусового виконання Виконавчого напису №2.
16.01.2008р. Господарським судом міста Києва було порушено провадження у справі № 43/75б про банкрутство позивача, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Ковальчука А.С., введено процедуру санації позивача та мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до ст. 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
01.04.2008р. у Всеукраїнському рекламно-інформаційному виданні «Торги.Майно.Контракти»№ 5 (108) було розміщено оголошення ТОВ «Мультисервіс»стосовно проведення 16.04.2008 р. прилюдних торгів з реалізації Нерухомого майна та умов участі у торгах.
16 квітня 2008 року за адресою: м. Київ, вул. Московська, буд. 45/1 Товариством з обмеженою відповідальністю «Мультисервіс»було проведено прилюдні торги з реалізації нежитлової будівлі літера «А», яка розташована за адресою: місто Київ, проспект Маяковського, буд. 6 загальною площею 2911,60 кв. м., про що «22»квітня 2008 року Головним державним виконавцем Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в місті Києві було складено відповідний Акт про продаж нерухомого майна на прилюдних торгах.
Відповідно до складеного відповідачем-1 протоколу № 2 про проведення прилюдних торгів по реалізації майна, а саме: нежитлової будівлі літера «А»загальною площею 2911,60 кв. м., яка належить ЗАТ «ВТФ «Радосинь», переможцем стало ТОВ «Компанія «Феонікс» в особі представника Рашко Р.Р. (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1). Ціна продажу 7200000,00 грн. внесена повністю.
23.06.2008р. постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 12/172 за позовом Приватного підприємства «Согласие»до Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві, треті особи -УАСПТОВ «КАІС»м. Харків, ТОВ «Компанія Феонікс», ЗАТ «ВТФ «Радосинь» про скасування постанов та зобов'язання вчинити певні дії у позові відмовлено.
21.10.2008р. постановою Вищого господарського суду України у справі № 18/181 за позовом Позивача до відовідача-1, відповідача-2, ТОВ «Компанія Феонікс», головного управління юстиції в місті Києві про скасування протоколу про проведення прилюдних торгів, визнання незаконним та скасування акту про продаж нерухомого майна на прилюдних торгах, визнання недійсним та скасування свідоцтва про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів було скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.08.2008 р. та рішення господарського суду міста Києва від 05.06.2008 р. у справі № 18/181 та відмовлено позивачу у позові.
Ухвалою Верховного Суду України від 27.11.2008р. у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 21.10.2008р. у справі № 18/181 було відмовлено.
Проаналізувавши матеріали справи, надані сторонами докази, пояснення представників сторони та третьої особи, які брали участь у справі, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до п.2.2. Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 р. N 68/5, прилюдними торгами визнається продаж майна, за яким його власником стає покупець, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.
Таким чином, прилюдні торги з реалізації заставленого нерухомого майна є особливою формою правочину, спрямованого на зміну права власності на об'єкт прилюдних торгів.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності будь-якого правочину, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України). Відповідно до норм зазначеної статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і відповідно має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 статі 215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно частини 2 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року N 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження»розглядаючи скарги на дії державного виконавця, пов'язані з реалізацією арештованого майна, суд повинен перевірити їх відповідність як положенням ст. 61 Закону N 606-XIV, так і прийнятим відповідно до цього Закону нормативно-правовим актам, зокрема: Тимчасовому положенню про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (затверджене наказом Мін'юсту від 27 жовтня 1999 р. N 68/5 (з наступними змінами), зареєстроване в Мін'юсті 2 листопада 1999 р. за N 745/4038); Порядку реалізації арештованого майна (затверджений наказом Мін'юсту від 15 липня 1999 р. N 42/5 (з наступними змінами), зареєстрованому в Мін'юсті 19 липня 1999 р. за N 480/3773).
Як вбачається зі змісту поданої позивачем позовної заяви, позивач просить суд визнати недійсними прилюдні торги з реалізації заставленого майна, що належало позивачу на праві власності. Підставою для визнання недійсними оскаржених прилюдних торгів, на думку позивача, є порушення відповідачами вимог законодавства, зокрема Законів України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», «Про іпотеку»та «Про виконавче провадження».
Згідно зі ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 2 ст. 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішення інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
В матеріалах справи знаходиться постанова Вищого господарського суду України від 21.10.2008 р. у справі № 18/181 за позовом позивача до відовідача-1, відповідача-2, ТОВ «Компанія Феонікс», головного управління юстиції в місті Києві про скасування протоколу про проведення прилюдних торгів, визнання незаконним та скасування акту про продаж нерухомого майна на прилюдних торгах, визнання недійсним та скасування свідоцтва про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів. У зазначеній постанові Вищим господарським судом України встановлено те, що нерухоме майно, яке складало об'єкт оскаржених прилюдних торгів, було передано позивачем у заставу відповідно до умов договору іпотеки № 05-12/692 від 23.04.2004 р., укладеного між позивачем та АКБ «Укрсоцбанк»та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим законом.
У зв'язку з невиконанням позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором, нотаріусами у встановленому порядку відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат»було вчинено виконавчі написи № 1 та № 2.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Таким чином, постановою Віщого господарського суду України від 21.10.2008 р. у справі № 18/181 встановлено факт того, що відповідно до норм чинного законодавства України, з моменту укладення договору іпотеки та вчинення щодо Нерухомого майна виконавчих написів нотаріусами, позивач втратив право розпорядження Нерухомим майном, і реалізація такого Нерухомого майна було здійснена з прилюдних торгів на підставі зазначених виконавчих написів нотаріусів та у відповідності до вимог ст. 41 Закону України «Про іпотеку».
Відповідні документи, прийняті у результаті проведення прилюдних торгів, були лише наслідком виконання договору іпотеки, виконавчих написів нотаріусів та постанови державного виконавця, і будь-який причинно-наслідковий зв'язок між проведенням прилюдних торгів та порушеним правом позивача на нерухоме майно, як про це зазначено в позовній заяві, відсутній, оскільки на момент проведення торгів Нерухоме майно уже фактично вибуло з володіння позивача.
Оскільки у розгляді справи № 18/181 брали участь ті самі особи, що беруть участь у цій справі, господарський суд міста Києва приймає встановлені Вищим господарським судом України вищезазначені факти як такі, що не потребують доведення під час розгляду та вирішення даного господарського спору ( ст.ст.34,35 ГПК України ).
Твердження позивача про те, що оскаржені прилюдні торги було проведено з порушенням вимог законодавства, зокрема Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»та Закону України «Про іпотеку», не приймаються судом до уваги як такі, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та є безпідставними.
Відповідно до ст. 5 Закону про банкрутство, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. До процедури банкрутства боржника підлягають застосуванню не лише норми власне Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а й норми інших законодавчих актів України, зокрема, Законів України «Про іпотеку», «Про виконавче провадження» тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше. Безумовних доказів такого врегулювання суду не надано.
Ст. 64 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено спеціальний порядок здійснення виконавчих дій щодо боржника, стосовно якого порушено провадження у справі про банкрутство. Відповідно до норм зазначеної статті державний виконавець виносить постанову про зупинення виконавчого провадження, крім виконання провадження по зверненню стягнення на заставлене майно.
Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, реалізацію Нерухомого майна з прилюдних торгів було здійснено у рамках виконавчого провадження, яке було виділено із зведеного виконавчого провадження у окреме провадження постановою державного виконавця від 25.05.2007 р. та таке окреме виконавче провадження не було зупинено в передбаченому законодавством порядку.
Правомірність дій державних виконавців щодо проведення виконавчих дій у рамках здійснення вказаного виконавчого провадження з примусового виконання Виконавчого напису № 1 та Виконавчого напису № 2 підтверджується також постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 12/172, якою було встановлено, що з огляду на положення ч.6 ст. 64 та статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», позиція державних виконавців щодо прийняття постанови про виділення із зведеного виконавчого провадження в окреме виконавчі написи від 23 грудня 2004 року та від 5 лютого 2005 року та подальше виконання цих виконавчих проваджень відповідало вимогам правових норм та встановленому порядку.
Таким чином, нормами чинного законодавства України не передбачено зупинення звернення стягнення на заставлене майно боржника у випадку порушення щодо такого боржника провадження у справі про банкрутство.
З огляду на це , наведені доводи і твердження позивача визнаються недоведеними, необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а відтак не приймаються судом до уваги.
Позивачем у справі не було надано суду будь-яких інших доказів того, що оскаржені ним прилюдні торги було проведено з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про іпотеку», а також що проведені торги не відповідають нормам ЦК чи ГК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, учасники прилюдних торгів не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності, їхнє волевиявлення не було вільним і не відповідало їх внутрішній волі, або ж що торги не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що ними обумовлені.
Таким чином, позивачем не було доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує можливість скасування результатів прилюдних торгів або ж визнання їх недійсними.
У зв'язку з цим, суд приходить до висновку про те, що оспорювані позивачем прилюдні торги є такими, що відповідають встановленим вимогам законодавства, а такому підстави для визнання їх недійсними не вбачається .
Станом на момент проведення прилюдних торгів єдиним нормативним актом, який регламентує порядок проведення оцінок майна, є Методика оцінки майна, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 р. № 1891 (надалі -методика). Як зазначено в п. 1 цієї методики, вона застосовується для проведення оцінки майна у випадках: приватизації (корпоратизації); створення підприємств (господарських товариств) на базі державного та комунального майна, а також майна господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна) у статутному фонді та у разі відчуження такого майна у випадках, встановлених законодавством, крім випадків відчуження майна згідно із Законом України "Про правовий режим майна Збройних Сил України"; визначення вартості внесків учасників (засновників) господарських товариств у разі, коли до статутних фондів зазначених товариств вноситься державне (комунальне) майно, майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна) у статутному фонді; визначення вартості цілісних майнових комплексів господарських товариств, до статутних фондів яких вноситься державне (комунальне) майно; виділення або визначення часток майна у спільному майні, в якому є державна (комунальна) частка; застави державного та комунального майна, а також майна господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна) у статутному фонді; повернення об'єктів приватизації у державну власність, у тому числі за рішенням суду.
Зазначений перелік застосування методики є вичерпним. Таким чином, положеннями зазначеної методики не передбачено її застосування щодо оцінки майна, яка проводиться у рамках здійснення виконавчого провадження з примусової реалізації майна за виконавчими написами нотаріусів. Будь-які інші нормативні акти, які б регламентували або певним чином обмежували порядок здійснення визначення вартості майна під час його примусової реалізації за виконавчими написами нотаріусів з прилюдних торгів відсутні.
Таким чином, твердження позивача щодо втрати актуальності актом оцінки Нерухомого майна на момент проведення реалізації такого майна є таким, що не приймається до уваги судом з огляду на його необґрунтованість та невідповідність нормам чинного законодавства України.
Щодо твердження позивача про те, що експертний висновок про визначення вартості заставленого нерухомого майна нібито обов'язково мав бути рецензований відповідачем-2, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України», звіт про оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності-суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінки майна , і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями, національними стандартами, оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна. Приписами статті 13 названого Закону передбачено рецензування звіту про оцінку майна. Так, рецензування звіту про оцінку майна здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників, платників оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна. Рецензування звіту про оцінку майна, якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов'язковим.
Відповідно до діючих норм чинного законодавства, рецензування звіту про оцінку майна є обов'язковим за наявності однієї з таких умов, як: погодження, затвердження або прийняття оцінки органом державної влади.
Тому суд не приймає до уваги твердження позивача щодо необхідності рецензування останнім звіту про оцінку майна як таке, що не відповідає чинному законодавству України та фактичним обставинам справи. Зазначений висновок суду відповідає судовій практиці та поділяється практикою Вищого господарського суду України, зокрема у постанові від 06.07.2006 р. по справі № 19/197А.
Стосовно твердження позивача про те, що його не було належним чином повідомлено про час та місце проведення прилюдних торгів, суд зазначає наступне.
Станом на момент проведення прилюдних торгів і до моменту ухвалення відповідного закону, порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна регламентується Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27.10.1999 р. № 68/5 (надалі -Тимчасове положення).
Згідно із п. 3.5. Тимчасового положення, спеціалізована організація, яка проводить публічні торги, не пізніше як за 15 днів до дня проведення публічних торгів публікує за місцезнаходженням нерухомого майна в друкованих засобах масової інформації інформаційне повідомлення про нерухоме майно, що підлягає реалізації. Це інформаційне повідомлення може також бути публічно оголошене в інших засобах масової інформації.
Оголошення про проведення прилюдних торгів було опубліковане в газетах «Біржовий кур'єр»від 01.04.2008 №3 та «Торги. Майно. Контракти.»від 01.04.2008 №5 (108), які є загальнодержавними виданнями та в яких поміщено оголошення про проведення ТОВ «Мультисервіс»прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна. З аналізу тексту оголошення вбачається, що його зміст відповідає вимогам п. 3.6. Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, в якому встановлений зміст інформаційного повідомлення, зокрема, щодо термінів розміщення такого оголошення.
Суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що його не було належним чином повідомлено про час та місце проведення прилюдних торгів, оскільки ці доводи не відповідають чинному законодавству України та спростовуються наведеними обставинами справи, що підтверджуються належними й допустимими доказами.
Судом також встановлено, що викладені вище обставини вже були предметом розгляду в господарській справі № 31/193 за позовом ЗАТ «ВТФ «Радосинь»до відповідача-1, відповідача-2, Головного управління юстиції в місті Києві, ТОВ «Компанія Феонікс», третя особа -УАСП ТОВ «КАІС»про визнання недійсним договору про проведення прилюдних торгів з реалізації заставленого нерухомого майна позивача. Крім цього позивач просив в якості наслідків недійсності оскарженого правочину визнати недійсними, такими, що відбулись без належних правових підстав прилюдні торги з реалізації належного ЗАТ «ВТФ «Радосинь»нерухомого майна, що є предметом розгляду в цій справі.
Позовні вимоги в справі № 31/193 позивач обґрунтовував тими ж обставинами, що й позовні вимоги в даній справі.
Рішенням господарського суду міста Києва від 14 травня 2009 року у справі № 31/193 в позові було відмовлено повністю. Вказане рішення було залишено без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 серпня 2009 року та Постановою Вищого господарського суду України від 18 листопада 2009 року.
Верховним Судом України було порушено касаційне провадження з перегляду Постанови ВГСУ від 18.11.2009 р. За результатами перегляду постанови, Постановою від 16.02.2010 р. Верховний Суд України касаційну скаргу позивача залишив без задоволення, оскаржені судові рішення -без змін.
У зв'язку цим, позовні вимоги про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації заставленого майна позивача по суті були предметом розгляду в судах. За результатом розгляду та перевірки цих обставин, проведені прилюдні торги було визнано законними, жодних порушень законодавства під час підготовки та проведення прилюдних торгів судами також встановлено не було.
Обставинам, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги в справі, що розглядається, вже надана правова оцінка, яка полягає у встановленні судами фактів законності проведення оскаржених торгів та відсутності жодних порушень закону під час їх підготовки та проведення.
Під час прийняття рішення у цій справі суд, крім іншого, вважає за можливе врахування висновків та оцінок, наведених в судових рішеннях, винесених в межах справи № 31/193, з огляду на обов'язковість судових рішень згідно з положеннями ч. 5 ст. 124 Конституції України.
З урахуванням наведеного, проаналізувавши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про те що оспорювані позивачем прилюдні торги такими, що проведені відповідно до встановлених законом вимог, а тому підстави для визнання їх недійсними відсутні.
Всі інші доводи та заперечення учасників судового процесу та надані в їх обґрунтування докази судом не приймаються на підставі ст. 34 ГПК України, оскільки вони не мають суттєвого значення для заявленого предмету спору.
Суд не вбачає підстав для задоволення позову та відмовляє позивачу у задоволення його вимог в повному обсязі.
Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України пов'язані з оплатою державного мита та інформаційних послуг покладаються на позивача.
Відповідно до роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 N 02-5/611 (із змінами, внесеними роз'ясненнями президії Вищого арбітражного суду України від 18.11.97 N 02-5/445, від 18.04.2001 N 02-5/467, роз'ясненнями президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 N 04-5/365, від 31.05.2002 N 04-5/609, рекомендацією президії Вищого господарського суду України від 10.02.2004 N 04-5/212) «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинились до застосування заходів забезпечення позову.
Враховуючи той факт, що ухвалу суду від 22.04.2008р. про вжиття заходів скасовано постановою Вищого господарського суду України від 18.12.2008р., заходи щодо забезпечення позову відповідно визнаються такими що втратили чинність.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 15, 16, 203, 215,216 Цивільного кодексу України, ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України», ст. ст. 1, 33, 31 Закону України «Про іпотеку», ст. 64 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. ст. 2, 5, 32, 34, 43, 49, 68, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Скасувати заходи до забезпечення позову, а саме: накладення арешту на нерухоме майно -нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: м. Київ, пр-т Маяковського, будинок 6, літера «А», прийняті ухвалою суду від 22.04.2008р., визнавши їх такими, що втратили чинність.
3. Копію рішення направити учасникам процесу та приватному нотаріусу Клітко В.В.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття.
Суддя Н. І. Качан
Дата підписання рішення 11 травня 2010 року.