ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 53/10526.04.10
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс»
До Закритого акціонерного товариства «Фармація-2000»
про визнання договору постачання недійсним
Суддя Грєхова О.А.
Представники:
від позивача: Галич М.Д.- представник по довіреності від 14.01.2010р.
від відповідача: Письменний М.І.- представник по довіреності від 26.04.2010р.
Заявлено позов про визнання недійсним Договору постачання № 17 від 01.01.2008р. укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю “Медфармсервіс” та закритим акціонерним товариством “Фармація-2000”.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при укладанні Договору № 17 від 01.01.2008р. відповідач ввів позивача в оману.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 13.01.2010р. порушено провадження у справі № 4/2пд та призначено справу до розгляду.
Ухвалою від 01.03.2010р. справу № 4/2пд скеровано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до резолюції Голови Господарського суду міста Києва справу № 4/2пд було передано на розгляд судді Грєховій О. А.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2010р. прийнято справу № 4/3пд до провадження судді Грєхової О. А., призначено розгляд справи на 29.03.2010р., справі присвоєно № 53/105.
У зв'язку з нез'явленням в судове засідання 29.03.2010р. представників сторін розгляд справи було відкладено до 26.04.2010р.
В судове засідання 26.04.2010р. представник позивача з'явився та підтримав позовні вимог в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 26.04.2010р. з'явився, проти позову заперечив в повному обсязі та зазначив, що в Господарському суді Донецької області розглядається справа про стягнення з позивача заборгованості за спірним договором поставки.
На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 26.04.2010р. за згодою представника позивача та відповідача, в порядку ст. 85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, суд
01.01.2008р. сторонами у справі укладено Договір поставки № 17 від 01.01.2008р., відповідно до умов якого Постачальник (відповідач) зобов'язується на протязі дії Договору постачати і передавати у власність Покупець (позивач) товари окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що погоджується сторонами при подачі-розгляді заявок на поставку окремої партії, а Покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати його вартість на встановлених Договором умовах (п. 1.2 Договору).
Договір зі сторони ТОВ «Медфармсервіс»підписав директор Плотніков В.В., а зі сторони ЗАТ «Фармація-2000»підписав заступник президента Генеральний директор Лойченко В.В.
Поряд з цим, Договір скріплений печатками сторін.
В позовній заяві позивач вказав, що під час усних переговорів щодо укладення спірного договору сторони дійшли згоди укласти спірний договір за умови відстрочки платежу не менше 90 днів з моменту поставки. Однак, після підписання спірного договору поставки з'ясувалось що положення договору не містять умови про відстрочку платежу. Враховуючи викладене позивач вважає, що відповідач навмисно ввів в оману позивача щодо обставин, які мають істотне значення.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06.11.2009 р. № 9, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
В силу положень ст. 4 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Стаття 180 Господарського кодексу України визначає істотні умови договору. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Під недійсним правочином розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, але не створюють цих наслідків, внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону.
Згідно із ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша ст. 229 цього кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України правочин може бути недійсним лише тоді, якщо особа помилилася щодо обставин, які мають істотне значення. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до п. 13 Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 12.03.1999р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»вимоги про визнання недійсними угод, укладених внаслідок помилки, розглядаються господарськими судами за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки (стаття 56 Цивільного кодексу), а укладені внаслідок обману, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною - за позовом підприємства, установи, організації, що потерпіла від цих протиправних дій (стаття 57 Цивільного кодексу). У вирішенні спорів про визнання угод недійсними на підставі статті 57 Цивільного кодексу господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності фактів обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо укладення угоди. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації, що уклала угоду, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди.
Досліджуючи спірний договір поставки № 17 від 01.01.2008р., суд дійшов висновку, що договір поставки № 17 від 01.01.2008р. повністю відповідає вимогам чинного законодавства, сторонами було погоджено усі суттєві умови, які застосовуються до даного виду договорів.
Позивачем не надано суду доказів того, що відповідач по справі повідомив відомості, які не відповідають дійсності, або замовчав обставини, що мають істотне значення для угоди.
Суд не приймає до уваги доводи позивача щодо відсутності в договорі відстрочки платежу, оскільки матеріали справи містять Протокол розбіжностей до Договору поставки № 1/7 від 01.01.2008р., запропонований та підписаний позивачем, в якому відсутня пропозиція щодо внесення до договору умови про відстрочку платежу не менше 90 днів з моменту поставки товару.
З огляду на викладене, підстави, встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України та статтею 207 Господарського кодексу України, для визнання недійсним договору поставки № 1/7 від 01.01.2008р. відсутні, а сам спірний договір є дійсним та таким, що відповідає чинному законодавству України.
Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що доводи позивача суперечать наявним доказам та встановленим обставинам справи, тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.
Суддя Грєхова О.А.