Номер провадження: 22-ц/813/3094/21
Номер справи місцевого суду: 521/16439/19
Головуючий у першій інстанції Тополева Ю.В.
Доповідач Комлева О. С.
17.03.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Воронової Є.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Тополевої Ю.В., повний текст рішення складений 08жовтня 2020 рокуу цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні приватною власністю, -
У жовтні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні приватною власністю, в якому просила усунути перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням площею 6,2 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання ОСОБА_2 звільнити вищевказане нежитлове приміщення.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що їй на праві приватної власності належить квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У 2018 році у зв'язку зі збільшенням загальної площі вказаної квартири - з 61,6 кв.м., до 67,8 кв.м., за рахунок підсобного приміщення 6,2 кв.м., до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені зміни. Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.10.2018 року, ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_2 загальною площею 67,8 кв.м., житловою площею 38,6 кв.м. Згідно з технічним паспортом від 10.10.2018 року квартира складається з трьох кімнат житловою площею 38,6 кв.м., кухні площею 6,6 кв. м., туалету 1,5кв. м., ванної кімнати 3,2 кв.м., 2-ох коридорів 4,8 і 4,6 кв.м., вбудованої шафи 1,1кв.м., та підсобного приміщення площею 6,2 кв.м., Позивач зазначала, що у 2019 році був здійснений поділ квартири на два самостійних об'єкта нерухомого майна. Так, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.07.2019 року, індексний номер витягу 174489916, ОСОБА_3 , є власником нежитлового приміщення загальною площею 6,2 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , приміщення 6, право власності на яке зареєстровано 18.07.2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Позивач вказує, що незважаючи на те, що вона є власником вказаного нежитлового приміщення, вона не в змозі використовувати нежитлове приміщення на свій розсуд для задоволення своїх особистих потреб, оскільки відповідач самовільно зайняла належне їй на праві власності нежитлове приміщення загальною площею 6,2 кв. м., і незаконно використовує його для зберігання своїх особистих речей.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2020 року позов ОСОБА_3 задоволений.
Усунені ОСОБА_3 перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням площею 6,2 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання ОСОБА_2 звільнити нежитлове приміщення площею 6,2 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати,ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що оспорюване рішення не містить посилань на докази, на підставі яких суд першої інстанції встановив, що відповідачем зайнято та використовується предмет спору, та що відповідачка самовільно зайняла оспорюване нежитлове приміщення.
У своєму відзиві ОСОБА_3 зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, висновки суду відповідають вимогам закону та просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що ніяких законних підстав на користування спірним нежитловим приміщення немає.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Смирнова В.В., представника ОСОБА_2 , пояснення ОСОБА_3 , дослідивши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що27.06.1997 року ОСОБА_3 придбала у власність квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого на ТБ «ЦОБ». 04 липня 2002 року на підставі розпорядження № 492 Іллічівської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради від 14.06.2002 року замість договору купівлі-продажу ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 61,6 кв.м., житловою площею 38,6 кв.м. (а.с. 6).
13.08.2002 року право власності на вказану квартиру було зареєстроване за ОСОБА_3 в ОМБТІ під № 295, стор.176, кн. 450 пр., що підтверджується штампом ОМБТІ на зворотній стороні свідоцтва про право власності.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.07.2019 року, індексний номер витягу 174485306, ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 61,6 кв.м., житловою площею 38,6 кв.м.; підстава виникнення права власності: технічний паспорт, виданий 06.03.2019, видавник: ФОП ОСОБА_4 ; висновок, виданий 06.03.2019, видавник: експерт ОСОБА_5 , свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 04.07.2002 року видавник: Іллічівська районна адміністрація Одеського міськвиконкому; довідка, видана 10.10.2018 року, видавник: Інженер з інвентаризації нерухомого майна, ФОП ОСОБА_4 (а.с. 14).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.07.2019 року, індексний номер витягу 174489916, ОСОБА_3 , є власником нежитлового приміщення загальною площею 6,2 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , приміщення 6, право власності на яке зареєстровано 19.07.2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; підстава виникнення права власності: технічний паспорт, виданий 06.03.2019 року; висновок, виданий 06.03.2019 року, видавник експерт Гузєва І.А.; довідка, видана 10.10.2018 року, видавник: Інженер з інвентаризації нерухомого майна, ФОП ОСОБА_4 ; свідоцтво про право власності, видане 04.07.2002 року, видавник: Іллічівська районна адміністрація Одеського міськвиконкому (а.с.15).
Таким чином, право власності ОСОБА_3 на нежитлове приміщення площею 6,2 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , приміщення № 6 підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.07.2019 року.
Також судом встановлено, що відповідачем зайнято та використовується належне позивачу на праві приватної власності нежитлове приміщення загальною площею 6,2 кв.м.
По вказаному факту позивач звернулась до Хмельницького ВП Малиновського ВП в м. Одесі, на що 18.12.2018 року отримала відповідь з якої вбачається, що їй рекомендовано звернутися до суду в приватному порядку, так як в даному зверненні вбачаються цивільно-правові відносини (а. с. 17).
Задовольняючи позов ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні приватною власністю, суд першої інстанції виходив з наступного.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Колегія суддів погоджується з тим, що суд критично поставився до доводів представника відповідача про наявне у ОСОБА_2 право користування спірним нежитловим приміщенням, закріплене рішенням зборів співвласників будинку від 18.11.2018 року, з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 2004 по 2016 року спірним нежитловим приміщенням користувалася мати ОСОБА_2 . Вказані обставини були визнані сторонами в судовому засіданні.
26 січня 2016 року між КП «ЖКС» Хмельницький та матір'ю ОСОБА_2 - ОСОБА_6 укладено договір № 158 на користування сараєм площею 6,0 кв. м. за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 62).
Відповідно до п. 7 договору він діє до 26.01.2019 року та вважається пролонгованим на наступний строк, якщо ніхто із сторін за місяць до спливу строку дії договору письмово не повідомить про його розірвання.
Однак, судом було встановлено, що вказане нежитлове приміщення сараю перебуває у власності ОСОБА_3 , що унеможливлює пролонгацію договору № 158, та свідчить про відсутність правових підстав у ОСОБА_2 та її сім'ї на користування спірним нежитловим приміщенням.
Судом вірно зазначено, що надана стороною відповідача копія довідки ОСББ «Запорізька 16» від 25.11.2019 року про те, що нежитлове підсобне приміщення (сарай) за інвентарним № 3 обліковується на балансі ОСББ «Запорізька 16» та згідно рішення загальних зборів співвласників будинку АДРЕСА_3 від 18.11.2018 року знаходиться у користуванні члена ОСББ ОСОБА_2 , власниці квартири АДРЕСА_4 , не є належним та достатнім доказом на підтвердження правових підстав користування ОСОБА_2 спірним нежитловим приміщенням, оскільки само рішення загальних зборів співвласників будинку АДРЕСА_3 від 18.11.2018 року, яке стало підставою для видачі довідки, стороною відповідача суду надано не було.
Судом обґрунтовано не були взяті до уваги доводи представника відповідача, стосовно неправдивих відомостей, які стали підставою для реєстрації права власності позивача на вказане нежитлове приміщення,а також про відсутність нежитлового приміщення площею 6,2кв.м. в натурі, оскільки не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
На підставі з'ясованих обставин справи, суд прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні приватною власністю, оскільки відповідач своїми діями створює перешкоди у вільному користуванні власністю позивача.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 про те, що оспорюване рішення не містить посилань на докази, на підставі яких суд першої інстанції встановив, що відповідачем зайнято та використовується предмет спору, та що відповідачка самовільно зайняла оспорюване нежитлове приміщення є необґрунтованими, оскільки зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги, які б спростували позовні вимоги.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 22 березня 2021 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк
______________________________________ С.М. Сегеда