П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/3349/20
Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т.О. рішення суду першої інстанції прийнято у м. Миколаїв 09 жовтня 2020 року
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача: Яковлєва О.В.,
суддів Градовського Ю.М., Крусяна А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення,-
Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Головному управлінню Державної податкової служби у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15 серпня 2019 року № Ф-75777-17, на суму 19 194,78 грн.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року задоволено позовні вимоги.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що є помилковим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, так як позивач, який має статус фізичної особи-підприємця, зобов'язаний щомісячно сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі, незалежно від того, чи здійснює він підприємницьку діяльність.
При цьому, апелянт вважає, що у зв'язку з несплатою позивачем виниклої заборгованості з єдиного внеску, податковим органом правомірно надіслано йому спірну вимогу про сплату бору.
В свою чергу, позивачем подано відзив на отриману апеляційну скаргу у якому зазначено, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог, так як він не має обов'язку сплачувати спірну заборгованість.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 11 квітня 1995 року.
При цьому, з грудня 2016 позивач працює в ТОВ «К.С.К.Груп», яке сплачує за позивача єдиний соціальний внесок до Пенсійного фонд України.
Між тим, податковим органом 15 серпня 2019 року прийнято вимогу про сплату боргу з ЄСВ № Ф-75777-17У на суму 19194,78 грн.
Не погоджуючись з правомірністю отриманої вимоги позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок про задоволення позовних вимог, так як позивачу протиправно надіслано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
Так, ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Згідно п. 4 ст. 4 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
При цьому, наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно п. 1 розділу VI Інструкція, до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Пунктом 2 вказаної Інстанції встановлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Пунктом 3 вказаної Інстанції встановлено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом 4 вказаної Інстанції встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин позивач не погоджується з правомірністю надісланої йому вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-75777-17 від 15 серпня 2019 року.
В даному випадку, за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, починаючи з 01 січня 2017 року.
В свою чергу, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги податкового органу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, позивачем не заперечується того, що він має статус фізичної особи-підприємця та з 01 січня 2017 року не сплачує за себе, як за фізичну особу-підприємця, щомісячного мінімального страхового внеску.
При цьому, позивач вважає, що він не має сплачувати спірну заборгованість, так як з 2016 року він перебуває в офіційних трудових відносинах з ТОВ «К.С.К.Груп», як найманий працівник, а тому ТОВ «К.С.К.Груп» сплачує за нього відповідні суми єдиного внеску.
В даному випадку, колегія суддів зазначає, що вказані посилання позивача підтверджуються індивідуальною відомістю пенсійного органу про застраховану особу.
Між тим, з аналізу вищевикладених положень законодавства вбачається, що законодавцем встановлено обов'язок сплати підприємцями мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їхньої діяльності.
З іншого боку, відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, нормативно не врегульовано станом на момент виникнення спірних правовідносин.
Між тим, у випадку коли особа є найманим працівником, така особа є застрахованою особою і платником єдиного внеску за неї виступає її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
В даному випадку, інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить принципам податкового законодавства та меті запровадженого державою страхового внеску.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» викладено Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), постанові від 04 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19), постанові від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), постанові від 27 березня 2020 року (справа № 140/2214/19).
Крім того, варто зазначити, що суб'єктом владних повноважень, всупереч покладеного на нього обов'язку доведення правомірності своїх рішень, жодним чином не спростував посилань позивача на неприпустимість подвійної сплати єдиного внеску.
Внаслідок чого, колегія суддів вважає, що нарахування позивачу зобов'язань зі сплати єдиного внеску оскаржуваною вимогою про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску є протиправним, а тому остання підлягає скасуванню.
При цьому, судом першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допущено, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року - без змін.
Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Державної податкової служби у Миколаївській області.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Яковлєв О.В.
Судді Градовський Ю.М. Крусян А.В.