Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" березня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/412/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шатернікова М.І.
при секретарі судового засідання Цірук О.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11; ідент. код 31557119)
до Фізичної особи-підприємця Кисельової Любов Валентинівни ( АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 )
про стягнення 63201,88 грн.
за участю представників:
позивач - не з'явився
відповідач - не з'явився
Позивач, КП "Харківські теплові мережі", 09.002.2021 звернувся до господарського суду Харківської області із позовом до ФОП Кисельової Любов Валентинівни (з урахуванням поданої 15.02.2021 р. за вх. 3660 заяви про виправлення описки), в якому просить стягнути з відповідача вартість спожитої теплової енергії у сумі 50855,93 грн. за період з грудня 2017 р. по 10.09.2020 р. В обґрунтування позову позивач посилається на те, що на підставі Розпоряджень про початок та кінець опалювального сезону (2017-2020 р.р.) здійснювалось постачання теплової енергії до нежитлових приміщень підвалу № 9-:-13, 23, 24 загальною площею 91,7 кв.м. у житловому будинку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, яке відповідач до 10.09.2020 займав на підставі договору оренди № 5098 від 30.10.2017 року. Згідно з приписами ст. 625 ЦК України відповідачу нараховані інфляційні втрати в сумі 8106,29 грн. та 3% річних в сумі 4239,66 грн. Також до стягнення заявлені судові витрати по сплаті судового збору.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.02.2021 р. було прийнято позовну заяву КП "Харківські теплові мережі" до розгляду, відкрито провадження у справі № 922/412/21, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У судовому засіданні 10.03.2021 р., керуючись приписами ст. 252 ГПК України, суд перейшов до розгляду справи по суті в порядку спрощеного провадження.
Станом на 10.03.2021 до матеріалів справи будь-яких заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
Представник позивача у судове засідання явку свого повноважного представника не забезпечив.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Зокрема, ухвала суду про відкриття провадження у справі, була направлена відповідачу на адресу зазначену у позовній заяві та яка співпадає з адресою зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідно до повідомлення про вручення № 6102254531692 ухвала суду про відкриття провадження у справі була отримана відповідачем 20.02.2021 р.
Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
За таких підстав, враховуючи те, що ухвала про відкриття провадження у справі № 922/412/21 була направлена відповідачу на адресу зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, судом встановлено, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи та про дату, час та місце проведення судових засідань, проте не виявив бажання бути присутнім у судовому засіданні, та його неявка не перешкоджає розгляду справи в порядку ч. 1 ст. 202 ГПК України.
Крім того, враховуючи те, що відповідач був належним чином та завчасно повідомлений про час і місце розгляду справи, проте відзив на позовну заяву у строк встановлений судом або докази погашення заборгованості не подав, суд вирішує справу в порядку ч. 9 ст. 165 ГП України за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази надані до суду, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що ФОП Кисельова Любов Валентинівна (відповідач) з 30.10.2017 року використовував нежитлові приміщення підвалу № 9-:-13, 23, 24 загальною площею 91,7 кв.м. у житловому будинку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, яке відповідач до 10.09.2020 займав на підставі договору оренди № 5098 від 30.10.2017 року, укладеного між відповідачем та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна ХМР.
Система опалення зазначених орендованих приміщень відповідача є невід'ємною частиною системи опалення вказаного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2.
Договору постачання теплової енергії до зазначеного приміщення між позивачем та відповідачем не укладалося, як і не надано доказів укладення відповідачем відповідного договору на відшкодування витрат теплопостачання балансоутримувачу.
Факт постачання позивачем теплової енергії, а відтак і споживання відповідачем теплової енергії в житловому будинку, розташованому за адресою АДРЕСА_2 з жовтня 2017 року по 10 вересня 2020 року підтверджується актами на включення та відключення опалення № 176/7881 від 16.10.2019 року, № 176/8750 від 09.04.2020 року, № 176/5257 від 15.10.2017, № 176/5930 від 10.04.2018, № 176/6028 від 16.10.2018, № 176/6927 від 10.04.2019 та № 176/4487 від 03.04.2017 року, які підписані та скріплені печатками повноважених представників КП "Харківські теплові мережі" та балансоутримувача будинку (а.с. 8-14). Відповідач безпідставно споживав теплову енергію на потреби опалення.
Оскільки система опалення приміщень будинку розташованого за адресою АДРЕСА_2, в тому числі й нежитлових приміщень загальною площею 91,7 кв.м, які знаходились у орендному користуванні відповідача, є єдиною системою опалення житлового будинку, відповідач також споживав поставлену позивачем теплову енергію у період з жовтня 2017 року по 10 вересня 2020 року.
Спір у даній справі виник з підстав того, що в період з жовтня 2017 року по 10 вересня 2020 року теплова енергія використовувалася відповідачем без укладення договору та не була оплачена останнім.
Розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії на потреби опалення здійснювався відповідачем згідно показань приладу обліку, встановленого у будинку, з урахуванням максимального теплового навантаження на нежитлові приміщення відповідача, виконаного згідно з нормативним документом "Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні" КТМ 204 України 244-94 та становить станом на 03.08.2020 р. 50855,93 грн.
03.08.2020 на адресу відповідача було направлено претензію № 62, в якій викладено прохання у добровільному порядку у десятиденний строк оплатити вартість безпідставно спожитої теплової енергії в сумі 50855,93 грн. поставленої у період з жовтня 2017 року по квітень 2020 року.
Проте, зазначений лист-вимогу відповідач залишив без відповіді та без задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з Законом України "Про теплопостачання", теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Так, цивільні права і обов'язки виникають, крім угод, також внаслідок інших дій суб'єктів. Такими діями зокрема, може бути користування тепловою енергією без договору.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Таким чином, обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави для набуття, збереження майна однією особою за рахунок іншої особи.
Статтею 1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Факт постачання позивачем теплової енергії в житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 підтверджується матеріалами справи.
Факт користування відповідачем спірними приміщеннями у період визначений позивачем відповідачем не спростовано.
Оскільки система опалення отриманого відповідачем у користування приміщення загальною площею 91,7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 є єдиною з системою опалення житлового будинку, розташованого за цією ж адресою доводи позивача про те, що відповідач також споживав поставлену позивачем теплову енергію у період з жовтня 2017 року по квітень 2020 р. суд визнає правомірними.
Як вже було зазначено вище, вартість теплової енергії, що була поставлена відповідачу, обчислюється позивачем на підставі даних про кількість (обсяг) спожитої теплової енергії в спірний період згідно діючого тарифу та становить 50855,93 грн.
Суд також враховує та керується принципом диспозитивності господарського судочинства, в рамках якого визначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 81 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Суд зазначає, що оскільки сторони не перебувають в договірних відносинах, які б регулювали відносини щодо постачання теплової енергії, як того вимагають норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що поставлена відповідачеві теплова енергія на суму 50855,93 грн. є безпідставно набутою, а отже, вимоги позивача про відшкодування її вартості на підставі ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України є правомірними.
Враховуючи викладене, а також те, що на момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку або доказів відсутності обов'язку сплати грошових коштів у заявленому розмірі, відповідачем не спростовані доводи позивача, суд вважає заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми вартості безпідставно спожитої теплової енергії у розмірі 50855,93грн. нормативно та документально обґрунтованою, не спростованою відповідачем, та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача 3% річних за період з 01.12.2017 по 10.09.2020 р. у розмірі 4239,66 грн. та інфляційних втрат за період з листопада 2017 по серпень 2020 р. у розмірі 8106,29 грн., суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.97р. № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості. Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Аналогічної позиції притримується Вищий господарський суд України в Постанові від 05.04.11р. за № 23/466 та в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.12р. за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права».
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.
При цьому суд наголошує, що прострочення сплати заборгованості наставало окремо за кожен місяць постачання теплової енергії, натоміть розрахунок 3% річних та інфляційних втрат зроблений позивачем за весь період прострочення на виходячи із загального розміру заборгованості, що призвело до завищення розміру зроблених нарахувань.
Враховуючи наведені норми, судом встановлено, що позивачем надано невірний розрахунок збитків від інфляції та 3% річних.
Здійснивши власний розрахунок збитків від інфляції, судом встановлено, що за період прострочення з жовтня 2017 по квітень 2020 р., з урахування вищенаведених розбіжностей із застосуванням поступового настання факту прострочення за кожен місяць окремо та врахувавши той факт, що формування позовних вимог щодо кінцевого періоду здійснення нарахувань є диспозитивним правом позивача (10.09.2020 р.), суд приходить до висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних збитків у розмірі 3350,16 грн. за прострочення оплати наданих послуг на загальну суму 50855,93 грн. та 3% річних за період з 13.11.2017 по 10.09.2020 р. у розмірі 2814,37 грн. Ці суми відповідають вимогам чинного законодавства України, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В іншій частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 4756,13 грн. та 3 % річних у розмірі 1425.29 грн., суд відмовляє в задоволенні позову, у зв'язку з безпідставністю їх нарахування.
Відповідно до положень ч.1, 9 статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у повному обсязі, оскільки судовий збір сплачено у мінімальному розмірі встановленому законом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 165, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кисельової Любов Валентинівни ( АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11, код ЄДРПОУ 31557119, р/р НОМЕР_2 в філії Харківського обласного управління АТ "Ощадбанк", МФО 351823) вартість безпідставно спожитої теплової енергії в сумі 50855,93 грн. за період з жовтня 2017 року по вересень 2020 року.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кисельової Любов Валентинівни ( АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11, код ЄДРПОУ 31557119, р/р НОМЕР_3 в філії Харківського обласного управління АТ "Ощадбанк", МФО 351823) інфляційні втрати в сумі 3350,16 грн.; 3% річних в сумі 2814,37 грн. та 2270,00 грн. судового збору.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
5. В частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 4756,13 грн. та 3 % річних у розмірі 1425.29 грн. в задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України).
Відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Повне рішення складено "15" березня 2021 р.
Суддя М.І. Шатерніков