11 березня 2021 року
м. Київ
справа № 347/2020/18
провадження № 61-3828ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,
Червинської М. Є.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 січня 2021 року (з урахуванням ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року про виправлення описки) в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування майнової шкоди, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування заподіяної майнової шкоди,
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування майнової шкоди.
На обґрунтування позову зазначала, що їй на праві приватної власності належить житловий будинок та земельна ділянка, площею 0,1587 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . На її земельній ділянці ростуть плодові дерева породи черешня, вишня та інші. Дерева знаходяться на значній відстані від господарства та земельної ділянки відповідача та жодних незручностей йому не приносять. Проте, 05 квітня 2018 року її сусід ОСОБА_2 без її дозволу та згоди зрубав три фруктових дерева, а саме; дві вишні та одну черешню. Дані фруктові дерева були плодоносними і вона планувала зібрати урожай. Незаконними діями відповідача їй спричинено майнову шкоду на
суму 23 962,00 грн, яка виражається у тому, що через рубку дерев вона втратила вигоду з них.
Посилаючись на наведене, просила зобов'язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди у користуванні її земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та стягнути з нього спричинену їй майнову шкоду у розмірі 23 962,00 грн.
У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування заподіяної майнової шкоди.
Зустрічний позов мотивував тим, що у 2016 році ОСОБА_1 разом зі своїм батьком ОСОБА_3 демонтували частину своєї огорожі, проникли на належну йому земельну ділянку, на якій всупереч його волі самовільно зрубали дев'ять фруктових дерев сорту груші, яблуні, черешні, сливи та горіха. Стовбури фруктових дерев вони забрали собі, а гілля та інші непотрібні їм залишки залишили на його земельній ділянці. Взимку від снігу зламалася вишня
ОСОБА_1 , яка всупереч вимогам земельного законодавства була висаджена біля самої їхньої огорожі. Падаючи, вишня потрапила на балкон його будинку і пошкодила вікно. Забрати вишню та відшкодувати йому спричинену майнову шкоду ОСОБА_1 відмовлялася. Тому він змушений був найняти робітників, які розчистили його господарство від зламаної вишні. Крім того, ОСОБА_1 , грубо порушуючи ДБНіП України, на самій межі незаконно побудувала гараж, дах якого виходить на його земельну ділянку, та самовільно захопила частину належної йому земельної ділянки розміром 28х4 м.
У зв'язку з наведеним, просив суд зобов'язати ОСОБА_1 повернути йому самовільно зайняту земельну ділянку розміром 28х4 м, зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні ним земельною ділянкою шляхом знесення самовільно спорудженого гаража, стягнути з неї 25 000,00 грн майнової шкоди.
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди в користуванні її земельною ділянкою, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 23 962,00 грн майнової шкоди.
У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 28 січня 2021 року рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 000,00 грн судових витрат, понесених на отримання правової допомоги в суді апеляційної інстанції.
04 березня 2021 року до Верховного Суду подано касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 січня 2021 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі за позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування майнової шкоди у розмірі 23 962,00 грн та за зустрічним позовом про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування заподіяної майнової шкоди у розмірі 25 000,00 грн.
Отже, справа № 347/2020/18 не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, а також значення справи для сторін і суспільства, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, ціну позову, складність справи та наявність чіткої й незмінної судової практики, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд таких випадків також не встановив.
Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подалакасаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, увідкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 січня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування майнової шкоди, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування заподіяної майнової шкоди.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами повернути особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
С. Ю. Бурлаков
М. Є. Червинська