Ухвала
Іменем України
15 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 386/686/20
Провадження № 51 - 1247 ск 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Голованівського районного суду Кіровоградської області від 27 листопада 2020 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020120000000213 від 30 червня 2020 року, щодо
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новомосковськ Дніпропетровської області, росіянина, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України.
Зміст судових рішень та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Голованівського районного суду Кіровоградської області від 27 листопада 2020 року ОСОБА_4 засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.
Строк покарання ОСОБА_4 вказано рахувати з моменту затримання, після набрання вироком законної силу.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати у кримінальному провадженні за проведення судових експертиз на загальну суму 8172 (вісім тисяч сто сімдесят дві) грн.
Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 липня 2020 року на автомобіль марки «Dacia Logan», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_4 .
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
29 червня 2020 року у світлу пору доби ОСОБА_4 , керуючи технічно-справним автомобілем «Dacia Logan», р.н. НОМЕР_1 , який належить йому на праві приватної власності, рухався по автомобільній дорозі Н-24 Благовіщенське - Миколаїв зі сторони м. Первомайськ, Миколаївської області в напрямку до м. Благовіщенське, Кіровоградської області. Близько о 15 год. 35 хв. на 42 км. + 370 м. автомобільної дороги Н-24, на території Голованівського району Кіровоградської області, водій ОСОБА_4 , керуючи вищевказаним автомобілем, проявив власну необережність та недбалість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху, в порушення вимог п.п. 1.5, 2.3 (б, д), 10.1, 14.2 (а) Правил дорожнього руху України, маючи об'єктивну можливість завчасно виявити рух транспортних засобів, які рухалися за ним в попутному напрямку, без нагальної на те потреби, не переконався у безпечності маневру обгону та відсутності транспортних засобів у попутному напрямку, які вже розпочали здійснювати обгін, виїхав на зустрічну смугу руху, по якій вже рухався невстановлений слідством мотоцикл та в цей момент перебував на рівні із керованим ОСОБА_4 автомобілем. Зазначеними однобічними діями ОСОБА_4 , створив передумови, що призвели до раптового здійснення ним маневру відвороту вправо автомобіля, та як наслідок, допустив виїзд керованого ним транспортного засобу за межі проїзної частини дороги з його подальшим перекиданням.
Порушення вимог п.п. 1.5, 2.3 (б) і (д), 10.1, 14.2 (а) Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_4 перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку із дорожньо-транспортною пригодою, що сталась, в результаті якої пасажир автомобіля ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 39 від 21.07.2020 року в своїй сукупності мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя в момент заподіяння та в даному випадку призвели до смерті останньої.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_7 залишені без задоволення, а вирок Голованівського районного суду Кіровоградської області від 27 листопада 2020 року щодо ОСОБА_4 - без зміни.
Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 , не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_4 , посилаючись на невідповідність призначеного йому покарання тяжкості вчиненого ним злочину та його особі внаслідок суворості, просить змінити вирок та ухвалу щодо ОСОБА_4 , застосувати до нього ст. 75 КК України та звільнити його від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, поклавши на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України. В обґрунтування своїх вимог захисник указує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій при призначенні покарання ОСОБА_4 належним чином не врахували обставин того, що суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України характеризується необережною виною, а тому засуджений не мав умислу порушувати Правила дорожнього руху та його дії не носили навмисний характер. Вважає, що наслідки у вигляді загибелі людини впливають на кваліфікацію дій ОСОБА_4 саме за ст. 286 ч. 2 КК України, а тому не могли бути враховані ще раз при призначенні покарання як обставина, що обтяжує його покарання. Також зазначає, що суд, хоч і зазначив у вироку, проте фактично не врахував при призначенні ОСОБА_4 покарання обставину того, що він щиро розкаявся у вчиненому, висловлював жаль з приводу вчиненого, неодноразово просив вибачення у потерпілого і його родини та бажав би виправити ситуацію, що склалася, але не має такої можливості, оскільки потерпілі відмовляються від будь-якої допомоги. Крім того, на думку захисника, суд не врахував вік ОСОБА_4 (66 років), його багаторічний бездоганний водійський стаж та стаж роботи, його стан здоров'я, оскільки він має ряд хронічних захворювань, є пенсіонером, має на утриманні матір, 1933 року народження, яка страждає на тяжкі хронічні захворювання та потребує сторонньої допомоги, а також те, що дружина засудженого втрачає зір.
Мотиви Суду
Розглянувши доводи касаційної скарги, дослідивши долучені до касаційної скарги копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
З доданих до касаційної скарги копій судових рішень вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_4 врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, дані про його особу, його вік та стан здоров'я, який на обліках у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, не має інвалідності, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується позитивно, пенсіонер, проживає разом з дружиною. Також суд врахував щире каяття ОСОБА_4 як обставину, що пом'якшує покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, ставлення обвинуваченого до скоєного, позицію прокурора, який орієнтував суд призначити покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяці, з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки, думку потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які підтримали позицію прокурора щодо запропонованої тим міри покарання обвинуваченому, думку обвинуваченого і його захисника, які просили суд призначити покарання, не пов'язане з реальним позбавлення волі, та застосувати вимоги ст. ст. 75, 76 КК України, а також наслідки злочину у вигляді загибелі людини.
Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції зробив висновок про неможливість виправлення засудженого ОСОБА_4 без його ізоляції від суспільства, призначивши йому покарання в мінімальних межах санкції частини 2 статті 286 КК України, і таке своє рішення належним чином мотивував.
Підстав для застосування вимог ст. 69 КК України та положень ст.ст. 75, 76 КК України суд не встановив.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 374 КПК України.
При розгляді апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 суд апеляційної інстанції їх доводи щодо призначеного покарання, які аналогічні доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_5 , перевірив і своє рішення належним чином мотивував, вказавши, що обставини, на які є посилання в апеляційній скарзі, були враховані судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_4 покарання і підстав для звільнення засудженого від відбування покарання не знайшов. Апеляційний суд вказав про те, що доводи, апеляційних скарг сторони захисту щодо необхідності призначення ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. 75 КК України у даному випадку не можуть бути підставами для застосування зазначених положень закону, оскільки жодним чином не зменшують ступінь тяжкості вчиненого злочину та його наслідки, що настали, які потягли за собою смерть потерпілої, та свідчать про неможливість його виправлення без відбування реального покарання у виді позбавлення волі.
Крім того, приймаючи рішення щодо апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції також врахував, що під час апеляційного розгляду кримінального провадження, потерпілі зазначили, що не бажають подавити цивільний позов до обвинуваченого, однак наполягали на відбуттю ОСОБА_4 реального покарання у виді позбавлення волі.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.
Безпідставними є доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_5 про те, що наслідки у вигляді загибелі людини фактично вдруге враховано судами як такі, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , оскільки судами такі висновки не робилися та у судових рішеннях відсутні.
Доводи касаційної скарги захисника про те, що у вказаному кримінальному провадженні необхідно застосувати висновки, сформульовані у інших постановах суду касаційної інстанції (рішення в касаційному провадженні № 51 - 266 км 20 (справа № 523/12810/15-к) від 26 травня 2020 року; рішення в касаційному провадженні № 51 - 1513 км 20 (справа № 237/1524/19) від 24 червня 2020 року) є необґрунтованими, оскільки у цих постановах касаційний суд не визначав необхідності застосування положень ст.ст. 75, 76 КК України за обставин, які встановлені у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_4 . Крім того, у вказаних постановах касаційного суду не сформульовано висновків щодо застосування норми права, а прийнято рішення щодо конкретних кримінальних проваджень з врахуванням індивідуальних обставин вчинення кримінального правопорушення та його наслідків.
Отже, покарання засудженому ОСОБА_4 призначено судом першої інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, та відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Питання звільнення засуджених від покарання за хворобою може бути вирішене за наявності відповідних підстав в порядку ст.ст. 537, 539 КПК України місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.
Враховуючи зазначене, з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для її задоволення, зміни вироку та ухвали щодо ОСОБА_4 та застосування до нього ст.ст. 75, 76 КК України немає, в зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України.
Керуючись ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити захиснику засудженого ОСОБА_4 - адвокату ОСОБА_5 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на вирок Голованівського районного суду Кіровоградської області від 27 листопада 2020 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року щодо ОСОБА_4 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3