Рішення від 15.03.2021 по справі 906/1318/19

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/1318/19 (906/73/21)

Господарський суд Житомирської області у складі судді Костриці О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 906/1318/19 (906/73/21) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо - консультаційний центр "Конгрес" до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 10651,00 грн,-

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо - консультаційний центр "Конгрес" (далі - ТОВ "Виробничо - консультаційний центр "Конгрес", позивач) звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", відповідач, боржник) про стягнення 10651,00 (т. 1 а.с. 1-49).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем зазначено, що між ним та відповідачем було укладено усний договір поставки автошин. На виконання умов договору ТОВ "Виробничо - консультаційний центр "Конгрес" було передано, а ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" прийнято у власність 4 автошини на загальну суму 17 376,00 грн. Відповідачем було лише частково оплачено отриманий товар на суму 6725,00 грн, у зв'язку з чим утворилася заборгованість на суму 10651,00 грн.

Ухвалою господарського суду від 21.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №906/73/21 в межах справи про банкрутство ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України"; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Даною ухвалою, суд у відповідності до статей 165, 166 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

З наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що ухвала про відкриття провадження у справі була отримана відповідачем 25.01.2021, проте, у визначений судом строк відзив на позовну заяву останнім не подано.

Відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 ГПК України.

За приписами частини 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Житомирської області, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати.

Частиною 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. В силу приписів частини 2 вказаної статті господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 05.03.2020, зокрема, відкрито провадження у справі про банкрутство ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", у зв'язку з чим розгляд позовної заяви ТОВ "Виробничо - консультаційний центр "Конгрес" ухвалою господарського суду від 21.01.2021 постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у межах справи № 906/1318/19 про банкрутство ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України".

Разом з тим, ухвалою господарського суду від 28.01.2021, зокрема, провадження у справі № 906/1318/19 про банкрутство ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" було закрито.

Слід зазначити, що статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті першому статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах."

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

За приписами частини 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частин 1, 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та ФОП, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з частиною 2 статті 31 ГПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

У разі закриття/припинення провадження в справі про банкрутство, розгляд спорів, стороною в яких є боржник, у межах справи про банкрутство завершується їх розглядом по суті суддею, якому були передані такі справи автоматизованою системою документообігу суду, з ухваленням відповідного судового рішення, що узгоджується з принципом "незмінності складу суду", задля недопущення створення для сторін перешкод у реалізації права на судовий захист і загрози сутності гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права сторін на доступ до суду та ефективний засіб захисту упродовж розумного строку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 20.01.2021 у справі № 5017/2833/2012.

З огляду на зазначене, враховуючи те, що положеннями ГПК України та Кодексу України з процедур банкрутства не передбачено передачу справи, стороною якої є боржник, іншому суду після закриття провадження у справі про банкрутство, зважаючи на мету звернення позивача до суду та необхідність забезпечення поновлення можливого порушеного права позивача, у суду відсутні підстави для передачі позовної заяви ТОВ "Виробничо-консультаційний центр "Конгрес іншому суду.

З матеріалів справи судом встановлено, що між ТОВ "Виробничо - консультаційний центр "Конгрес" (постачальник) та ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (покупець) було досягнуто домовленості (усний договір) про постачання автошин.

На виконання умов договору постачальником було передано, а покупцем прийнято у власність 4 автошини 235/7 R17,5-18 TL ATL35 AEOLUS на загальну суму 17376,00 грн, що підтверджується видатковою накладною від 07.06.2019 № СФ-0000020 (т. 1 а.с. 8).

Платіжним дорученням від 08.08.2019 № 100 ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" було сплачено ТОВ "Виробничо - консультаційний центр "Конгрес" 6725,00 грн.

02.12.2020 ТОВ "Виробничо - консультаційний центр "Конгрес" було наручно вручено ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" претензію від 27.11.2020 № 27/11, у якій зазначено про необхідність оплатити заборгованість на суму 10651,00 грн (т. 1 а.с. 10).

Разом з тим, ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" відповідь на претензію ТОВ "Виробничо - консультаційний центр "Конгрес" не було надано, заборгованість не оплачено.

За викладених обставин, враховуючи не оплату ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" отриманих автошин у повному обсязі, позивачем заявлено до відповідача вимогу про стягнення 10651,00 грн.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 526, 629 ЦК України та статтею 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За загальним правилом правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (стаття 208 ЦК України).

При цьому, відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, за приписами частини 1 статті 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір, відповідно до статті 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі статтею 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина 2 статті 640 ЦК України).

Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю- продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 222 ГК учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання із порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Поставка ТОВ "Виробничо - консультаційний центр "Конгрес" та отримання ДП "Житомирський облавтодор" 4 шин загальною вартістю 17 376,00 грн підтверджується видатковою накладною від 07.06.2019 № СФ-000020 підтверджується (т. 1 а.с. 8).

У матеріалах справи містяться докази часткової оплати отриманих автошин філією відповідача згідно платіжного доручення від 08.08.2019 № 100 на суму 6725,00 грн (т. 1 а.с. 9), що також підтверджує існування господарських відносин між сторонами.

Докази оплати відповідачем позивачу шин на суму 10651,00 грн матеріали справи не містять.

За частинами 2, 3 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 ГПК України).

Згідно з частинами 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних та господарських справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов та не спростував твердження позивача про неналежність виконання ним своїх зобов'язань, у зв'язку з чим суд, керуючись приписами частини 1 статті 74 ГПК України, приходить до висновку, що позовні вимоги позивачем належним чином підтверджені та доведені, у відповідності до статей 73-74, 76-77 ГПК України.

Враховуючи викладене, всебічно і повно встановивши обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами, правові норми, які підлягають застосуванню при вирішенні даного спору, господарський суд прийшов до висновку позов ТОВ "Виробничо - консультаційний центр "Конгрес" до ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" задовольнити; стягнути з ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на користь ТОВ "Виробничо - консультаційний центр "Конгрес" 10651,00 грн боргу.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції станом на дату подання заяви) передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2021 року - 2270,00 гривні.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, суд зазначає, що судовий збір у розмірі 2270,00 грн підлягає покладенню на відповідача.

Керуючись статтями 20, 31, 73 - 80, 86, 123, 129, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо - консультаційний центр "Конгрес" до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Автомобільні дороги України" задовольнити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Автомобільні дороги України" (10003, м. Житомир, вул. Перемоги, 75, ідентифікаційний код 32008278) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо - консультаційний центр "Конгрес" (10001, Житомирська обл., місто Житомир, проспект Незалежності, будинок 75/1, ідентифікаційний код 13581487) - 10651,00 грн боргу та 2270,00 грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 15.03.2021.

Суддя Костриця О.О.