Рішення від 15.03.2021 по справі 906/1318/19

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/1318/19 (906/80/21)

Господарський суд Житомирської області у складі судді Костриці О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 906/1318/19 (906/80/21) за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 6477,45 грн,-

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувсь до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", відповідач, боржник) про стягнення 6477,45 грн (т. 1 а.с. 1-11).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем зазначено, що він з 08.10.2019 по 31.12.2020 працював водієм філії "Зарічанська дорожньо-експлуатаційна дільниця" ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України". Станом на дату звільнення заборгованість з виплати заробітної плати становила 41 141,52 грн. Комісією по трудових спорах ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" видано посвідчення від 16.07.2020 № 25/31 та від 24.11.2020 № 24/31, якими стягнуто з ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 19010,05 грн та 15654,02 грн відповідно. Заборгованість на суму 6477,45 грн комісією по трудових спорах ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" та судом не стягувалась, відповідачем не погашалася.

Ухвалою господарського суду від 22.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №906/80/21 в межах справи про банкрутство ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України"; постановлено справу розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Даною ухвалою, суд у відповідності до статей 165, 166 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

З наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що ухвала про відкриття провадження у справі була отримана відповідачем 26.01.2021, проте, у визначений судом строк відзив на позовну заяву останнім не подано.

Відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 ГПК України.

За приписами частини 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Житомирської області, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати.

Частиною 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. В силу приписів частини 2 вказаної статті господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 05.03.2020, зокрема, відкрито провадження у справі про банкрутство ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", у зв'язку з чим розгляд позовної заяви ОСОБА_1 ухвалою господарського суду від 22.01.2021 постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у межах справи № 906/1318/19 про банкрутство ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України".

Разом з тим, ухвалою господарського суду від 28.01.2021, зокрема, провадження у справі № 906/1318/19 про банкрутство ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" було закрито.

Слід зазначити, що статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті першому статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах."

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

За приписами частини 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частин 1, 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та ФОП, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з частиною 2 статті 31 ГПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

У разі закриття/припинення провадження в справі про банкрутство, розгляд спорів, стороною в яких є боржник, у межах справи про банкрутство завершується їх розглядом по суті суддею, якому були передані такі справи автоматизованою системою документообігу суду, з ухваленням відповідного судового рішення, що узгоджується з принципом "незмінності складу суду", задля недопущення створення для сторін перешкод у реалізації права на судовий захист і загрози сутності гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права сторін на доступ до суду та ефективний засіб захисту упродовж розумного строку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 20.01.2021 у справі № 5017/2833/2012.

З огляду на зазначене, враховуючи те, що положеннями ГПК України та Кодексу України з процедур банкрутства не передбачено передачу справи, стороною якої є боржник, іншому суду після закриття провадження у справі про банкрутство, зважаючи на мету звернення позивача до суду та необхідність забезпечення поновлення можливого порушеного права позивача, у суду відсутні підстави для передачі позовної заяви ОСОБА_1 іншому суду.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 з 08.10.2019 по 31.12.2020 працював водієм у філії "Зарічанська ДЕД" ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", що підтверджується відомостями з трудової книжки позивача (т. 1 а.с. 5-7).

Відповідно до довідки філії "Зарічанська ДЕД" ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" від 11.01.2021 станом на 11.01.2021 заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_2 становить 41 141,52 грн (т. 1 а.с. 8).

Згідно інформації позивача комісією по трудових спорах ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" видано посвідчення від 16.07.2020 № 25/31 та від 24.11.2020 № 24/31, якими стягнуто з ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 19010,05 грн та 15654,02 грн відповідно.

Заборгованість у розмірі 6477,45 грн комісією по трудових спорах ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" та/або судом не стягувалася.

З огляду на не проведення ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" повного розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувсь до господарського суду з заявою про стягнення з ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" 6477,45 грн заробітної плати не виплаченої при звільненні.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Так, згідно зі статтею 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами у сфері державного і договірного регулювання оплати праці, визначено Законом України "Про оплату праці".

Відповідно до частини 5 статті 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Частиною 6 статті 24 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Отже, держава гарантувала та захистила законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.

Згідно з приписами статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме, в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівникам вимоги про розрахунок.

За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача заборгованості перед позивачем на суму 6477,45 грн. Докази стягнення вказаної заборгованості на користь позивача комісією по трудових спорах відповідача та/або судом у матеріалах справи відсутні.

За частинами 2, 3 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 ГПК України).

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних та господарських справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов та не спростував твердження позивача про невиплату заробітної плати, у зв'язку з чим суд, керуючись приписами частини 1 статті 74 ГПК України, приходить до висновку, що позовні вимоги позивачем належним чином підтверджені та доведені, у відповідності до статей 73-74, 76-77 ГПК України.

Враховуючи викладене, всебічно і повно встановивши обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами, правові норми, які підлягають застосуванню при вирішенні даного спору, господарський суд прийшов до висновку позов ОСОБА_1 до ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" задовольнити; стягнути з ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 6477,45 грн боргу.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції станом на дату подання заяви) передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2021 року - 2270,00 гривні.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати.

Відповідно до частини 2 статті 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на викладене, суд зазначає, що судовий збір у розмірі 2270,00 грн підлягає покладенню на відповідача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Автомобільні дороги України" задовольнити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Автомобільні дороги України" (10003, м. Житомир, вул. Перемоги, 75, ідентифікаційний код 32008278) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) - 6477,45 грн боргу.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Автомобільні дороги України" (10003, м. Житомир, вул. Перемоги, 75, ідентифікаційний код 32008278) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) - 2270,00 грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 15.03.2021.

Суддя Костриця О.О.