10 березня 2021 року м. Київ
[1]
Київський апеляційний суд у складі судді Немировської О.В., перевіривши виконання вимог ст.ст. 354 - 357 ЦПК України по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Альтернатива - Новий Дім», Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Колос» про стягнення моральної шкоди та зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 28 січня 2021 року,
встановив:
рішенням Макарівського районного суду Київської області від 28 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. Не погоджуючись з рішенням, позивач подала апеляційну скаргу та просила звільнити її від сплати судового збору, посилаючись на незадовільний матеріальний стан.
Відповідно до пункту 29 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» передбачено, що єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Положеннями ст. 8 чинного Закону України «Про судовий збір» визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умов, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік або позивачами є військовослужбовці, батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів, одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї, особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, тощо. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
На підтвердження свого майнового стану при зверненні до суду апеляційної інстанції позивачем було надано довідку, видану Київським обласним центром зайнятості, про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку, як така, що шукає роботу та не отримує соціальної допомоги по безробіттю. Також позивачем було надано довідку на підтвердження того, що вона не перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення та ніяких видів соціальної допомоги не отримує. З наданої до суду копії відомості з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків вбачається, що відомості про отримані ОСОБА_1 з 1 по 4 квартал 2020 року відсутні. Також матеріали справи містять відповідну відомість за 2019 року, з якої вбачається відсутність у позивача доходів.
Разом з тим, надані до суду докази не можуть однозначно свідчити про неможливість сплати позивачем судового збору у встановленому законом розмірі. Так, за твердженням позивача та відповідно до наданих до суду доказів, вона протягом 2019-2020 років не мала жодних доходів, що вочевидь не відповідає дійсності, оскільки доказів про те, що вона перебуває на утриманні в будь-яких осіб до суду не надано. Також матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач є непрацездатною особою, або наявні інші підстави неможливості її працевлаштування. Крім того, апелянтом не було надано і доказів про те, що в неї відсутнє рухоме та нерухоме майно, за рахунок якого вона може отримувати доходи.
Самі по собі дані про відсутність доходу, з якого сплачуються податки, та тривале перебування у статусі безробітної особи, не свідчать про дійсний матеріальний стан позивача, в тому числі з урахуванням довідки, виданої Управлінням соціального захисту населення 09 грудня 2020 року, зміст якої свідчить про те, що позивач не є особою, яка потребує соціального захисту.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктом першим статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з практикою ЄСПЛ у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).
ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» від 20 лютого 2014 року).
Відповідно до рішень ЄСПЛ у справах «Гергел і Георгета Стоїческу проти Румунії» від 26 липня 2011 року, «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансове положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.
Відповідно до частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються, в тому числі, документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, яка у свою чергу регулює питання залишення позовної заяви без руху, повернення заяви.
В даному випадку скаржником не було надано достатніх доказів на підтвердження неможливості сплати судового збору, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без руху.
Положеннями Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 % ставки, яка підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Згідно з пп.1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без руху з встановленням апелянту строку для усунення зазначеного недоліку - сплати судового збору в розмірі 1 500 грн. 00 коп. на платіжні реквізити: отримувач коштів УК у Солом.р-ні/Соломян.р-н/22030101; код отримувача (за кодом ЄДРПОУ) 38050812; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача UA548999980313101206080026010; код класифікації доходів бюджету 22030101, або надання інших доказів на підтвердження наявності підстав для звільнення позивача від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 356-357, 185 ЦПК України, суд
ухвалив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 28 січня 2021 року залишити без руху.
Встановити апелянту п'ятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліку апеляційної скарги, зазначеного в мотивувальній частині ухвали.
Роз'яснити апелянту, що в разі не усунення недоліку у встановлений строк, його апеляційна скарга буде вважатись неподаною та повернута.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя
№ справи: 370/2248/20
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/5972/2021
Головуючий у суді першої інстанції: Тандир О.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.