Справа №443/1355/19
Провадження №2/443/478/21
іменем України
11 березня 2021 року місто Жидачів
Жидачівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого судді - Сливки С.І.,
за участю секретаря судових засідань - Кушнір М.І.,
позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м.Жидачеві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Журавненської селищної ради Жидачівського району Львівської області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просить: визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок загальною площею 67,5 кв.м. і житловою площею 30,4 кв.м. в АДРЕСА_1 та земельну ділянку (пай) площею 2,2791 га відповідно держав ного акту на право приватної власності на землю серія І-ЛВ № 039638 від 6 лютого 2003 року, виданого ОСОБА_2 на підставі рішення Сидорівської сільської ради народних депутатів від 14 грудня 2001 року, після смерті матері ОСОБА_2 , яка наступила ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги мотивує тим, що його батькам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету тодішньої Куравнівської районної ради депутатів трудящих Дрогобицької області від 3 листопада 1951 року №413 надано дозвіл на будівництво житлового будинку. У 1951 році батьки збудували житловий будинок у АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько, заповіту не залишив. Відповідно до статті 554 ЦК України в редакції 1963 року, батькова частка перейшла до мами і до позивача в рівних частинах без документального оформлення. У листопаді 1989 року мати отримала у Стрийському міжрайонному бюро технічної інвентаризації технічний паспорт на будівлі, але не зареєструвала будинок за нашим колгоспним двором, а відтак, не одержала свідоцтва про право власності на житловий будинок.
З 2003 року через старечу немічність та хвороби з метою догляду, лікування та опіки за нею, мама позивача переїхала на постійне проживання у село Баня-Лісовицька, Стрийського району, Львівської області, де постійно проживала із позивачем фактично до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується довідкою Сидорівської сільської ради №61 від 12 лютого 2019 року Жидачівського району та свідоцтвом про смерть матері.
Позивач стверджує, що постійно користувався майном матері, як до її смерті так і після, доглядав за ним, а відтак фактично прийняв спадщину в шестимісячний строк з дня смерті матері і вступив в управління майном відповідно до вимог ст.ст. 1268, 1270 ЦК України.
Однак, нотаріусом 15.02.2019 року відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на будинок. Відтак, позивач змушений звертатися до суду із вказаним позовом з метою захисту своїх майнових прав.
Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 04.09.2020 року позовну заяву залишено без руху
Ухвалою від 01.10.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити її розгляд за правилами загального позовного провадження.
Протокольною ухвалою суду від 11.03.2021 року залучено правонаступника відповідача - Журавненську селищну раду Жидачівського району Львівської області.
Позивач ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надавши пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.
Представник відповідача Журавненської селищної ради Жидачівського району Львівської області у судове засідання не з'явився, однак подав заяву про проведення розгляду справи без його участі. Позов визнав.
Оскільки відповідач визнав позовні вимоги, наслідки визнання позову йому зрозумілі, визнання позову не суперечить закону, не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб, суд відповідно до ч.4 ст.200, ст.206 ЦПК України, ухвалює судове рішення в підготовчому судовому засіданні.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини і вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що предметом спору у даній справи є житловий будинок загальною площею 67,5 кв.м. і житловою площею 30,4 кв.м. в АДРЕСА_1 та земельна ділянка (пай) площею 2,2791 га на території Сидорівської сільської ради, Жидачівського району, Львівської області.
Батькам позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету тодішньої Куравнівської районної ради депутатів трудящих Дрогобицької області від 3 листопада 1951 року №413 надано дозвіл на будівництво житлового будинку (а.с.6).
У 1951 році батьки збудували житловий будинок у АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивач - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 (а.с.8).
Згідно витягу з погосподарської книги, виданого Сидорівською сільською радою 06.03.2019 року №80 (а.с.27) у житловому будинку, на АДРЕСА_1 , який відносився до суспільної групи «колгоспний двір», постійно проживала і була зареєстрована мама позивача - ОСОБА_6 .
У листопаді 1989 року ОСОБА_6 отримала у Стрийському міжрайонному бюро технічної інвентаризації технічний паспорт на будівлі, але не зареєструвала будинок за колгоспним двором, а відтак, не одержала свідоцтва про право власності на житловий будинок (а.с.9).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво Серія НОМЕР_2 (а.с.12).
Оскільки, мати позивача не залишила заповіту, майно після її смерті підлягає спадкуванню за законом.
Позивач стверджує, що постійно користувався майном матері, як до її смерті так і після, доглядав за ним, а відтак фактично прийняв спадщину в шестимісячний строк з дня смерті матері і вступив в управління майном відповідно до вимог ст.ст. 1268, 1270 ЦК України.
Вказаний факт підтверджується довідкою Сидорівської сільської ради №61 від 12.02.2019 року (а.с.28).
Постановою завідувача Жидачівською ДНК Матусека В.В. від 15.02.2019 року (а.с.5) ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_6 , у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 (а.с.5).
Відповідно до положень ст. ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з вимогами ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ч. 3ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно із ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Крім того, згідно із ст.4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку, шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Позивачем у зазначених спорах у порядку правонаступництва може виступати спадкоємець, який прийняв спадщину відповідно до вимог статей 1268 - 1270 ЦК України. За змістом ст. 392 ЦК України, належним відповідачем є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно.
Статтею 1297 ЦК України, встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов'язку у вигляді втрати права на спадщину.
Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296,1297 ЦК України) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК України).
Водночас, згідно з роз'ясненнями, викладеними Міністерством юстиції України у своєму листі № 19-32/319 «Щодо порядку оформлення документів в разі смерті власника нерухомого майна», зазначено, що у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності, на яке не була проведена і правовстановлюючий документ відсутній, питання визначення належності цього майна наступного його власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.
Крім того, п.37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5 з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Наведене, з урахуванням зазначених вище норм ЦК України, а також позицій Пленуму Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дає обґрунтовані підстави вважати, що позивач має право на звернення до суду з позовом про визнання права власності у порядку спадкування за законом щодо нерухомого майна - житлового будинку у АДРЕСА_1 , який належав матері позивача - ОСОБА_2 , що підтверджено наявними у справі доказами, а саме: рішення виконавчого комітету районної ради депутатів трудящих від 03.11.1951 року (а.с.6), технічний паспорт на житловий будинок від 17.11.1989 року (а.с.9).
Враховуючи зазначені норми ЦК України, роз'яснення постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року № 7та листа ВССУ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту порушеного права, що має застосовуватись, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ в нотаріальному порядку, право власності спадкоємця на спадкове майно оспорюється або не визнається іншою особою.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом положень ст. 392 ЦК України право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Тобто, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку та в інший спосіб такі перешкоди не можуть бути усунуті.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» вказано, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.
Пунктами 4.15, 4.18 глави 10 розділу 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮУ від 22.02.2012 року №296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусами після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві. За відсутності у спадкодавця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. З урахуванням положень статей 1296-1299 ЦК України питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Отже, відсутність факту офіційного визнання перешкоджає належному володінню користуванню та розпорядженню успадкованим майном, створює умови правової невизначеності речових прав позивача. При цьому, в даному випадку, нотаріусом було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину з-за відсутності у нього правовстановлюючих документів на нерухоме майно.
Відсутність у позивача ОСОБА_4 правовстановлюючого документу на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 , що належав його матері ОСОБА_6 (спадкове майно), перешкоджає йому в реалізації спадкових прав, зокрема, - оформленню спадщини нотаріусом.
Відтак, враховуючи вищенаведене, вимога про визнання за позивачами права власності на житловий будинок у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , підлягає до задоволення.
Щодо позовної вимоги про визнання права власності на земельну ділянку, то така задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Як видно з державного акту на право приватної власності на землю I-ЛВ №039638 (а.с.21), ОСОБА_2 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 2,2791 гектари на території Сидорівської сільської ради.
Положеннями глави 10 розділу 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮУ від 22.02.2012 року №296/5 передбачено, що спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про відкликання заяви про прийняття спадщини або про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту, заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень, заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів.
Свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 Цивільного кодексу України, - не раніше зазначених у цих статтях строків.
Пунктами 4.15, 4.18 глави 10 розділу 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮУ від 22.02.2012 року №296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусами після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві. За відсутності у спадкодавця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. З урахуванням положень статей 1296-1298 ЦК України питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Однак, як встановлено в судовому засіданні, у позивача наявний оригінал державного акту на право приватної власності на землю.
Крім того, з постанови завідувача Жидачівською ДНК Матусека В.В. від 15.02.2019 року (а.с.5) вбачається, що нотаріусом не було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказані вище земельні ділянки.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання про безпідставність позовної вимоги щодо визнання права власності на земельну ділянку, оскільки таке право позивача не оспорюється, у позивача наявний оригінал правовстановлюючого документу на земельну ділянку, що не позбавляє останнього можливості оформлення права власності на таку в порядку спадкування у позасудовому порядку, а тому в задоволенні такої слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов задоволити частково.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В решті позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 11 березня 2021 року.
Головуючий суддя С.І Сливка