Справа № 420/1219/21
09 березня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Чорноморська виправна колонія (№74)» про визнання бездіяльності протиправною та стягнення компенсації за неотримане речове майно,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Чорноморська виправна колонія (№74)» в якому позивач просить:
визнати бездіяльність Державної установи «Чорноморська виправна колонія (№74)» протиправною;
зобов'язати Державну установу «Чорноморська виправна колонія (№74)» сплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно у сумі 18433 (вісімнадцять тисяч чотириста тридцять три) гривні 43(сорок три) копійки.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходила службу в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді інспектора відділення соціально психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи Державної установи «Чорноморська виправна колонія (№74)», у березні 2019 року позивача звільнено зі служби за власним бажанням. Однак, при звільненні позивач не отримала компенсацію за не отримане речове майно, у зв'язку з чим, звернулась до відповідача із заявою щодо виплати компенсації за не отримане речове майно. Відповіді на заяву позивач не отримала.
Вважаючи бездіяльність Державної установи «Чорноморська виправна колонія (№74)» щодо не виплати компенсації за не отримане речове майно протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 09.02.2021 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст. 262 КАС України.
22.02.2021 року за вх. № 8665/21 від Державної установи «Чорноморська виправна колонія (№74)» надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що позивачу було нараховано компенсацію за неотримане речове майно в сумі 18433,43 грн. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року №578 "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України". Однак, у зв'язку з відсутністю фінансування для виплати компенсації за неотримане речове майно дана сума не була виплачена позивачу. Також, відповідач зазначає, що виправна колонія утримується за рахунок коштів державного бюджету. Управління та контроль за діяльністю виправної колонії у сфері ресурсного забезпечення, матеріально-технічних ресурсах, необхідних для здійснення виробничої діяльності, у тому числі комунальних послуг, продуктах харчування та речовому забезпеченні здійснюється державною установою «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України». Таким чином, відповідач не є розпорядником бюджетних коштів.
Відповідно до абз.2 п.22 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.
У 2020 році і по теперішній час кошти на виплату компенсації за неотримане речове майно на розрахунковий рахунок установи не надходили, тому здійснити виплату компенсації ОСОБА_1 за не отримане речове майно, не має можливості.
ОСОБА_1 з 14.08.2010 по 31.03.2019 роки проходила службу в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді інспектора відділення соціально психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи Державної установи «Чорноморська виправна колонія (№74)», що підтверджується записами в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 .
29.09.2019 року позивач звернулася до начальника Державної установи «Чорноморська виправна колонія (№74)» із заявою щодо виплати грошової компенсації за недоотримане речове майно.
Згідно з довідкою № 3/74/20 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна на підставі наказу №22/ОС-19 від 29.03.2019 року ОСОБА_1 належить до виплати 18 433,43 грн.
Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.
У ч. 2 ст. 19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Отже, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України від 23.06.2005 № 2713- IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (далі - Закон № 2713- IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. При цьому, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати (ч.2 ст.23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України").
Відповідно до ч.5 ст.23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для поліцейських. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників Національної поліції, які не мають спеціальних звань, а також Кодекс законів про працю України в тій частині, коли спеціальними нормами не врегульовані відносини спеціальними нормативно-правовими актами.
Особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства (ч.5 ст.21 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України").
Пунктом 1 "Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби", затвердженого 14.08.2013 Постановою Кабінету Міністрів України №578 (надалі - Порядок № 578), зазначено, що цей Порядок визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.
Відповідно до пункту 27 Порядку № 578, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.
Згідно з пунктом 23 Порядку №578, грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 Порядку №578. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається ДПтС відповідно до їх закупівельної вартості.
Для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки пункт 60 Порядку №578.
Так, згідно з довідкою № 3/74/20 від 29.09.2020 року про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, позивачу нараховано компенсацію за неотримане речове майно в сумі 18 433,43 грн. Однак, така компенсація позивачу не виплачена.
Основним аргументом відповідача щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно є відсутність коштів для такого виду виплат.
Суд критично оцінює доводи відповідача щодо відсутності коштів, оскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства щодо проведення розрахунку при звільненні.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3744-ІV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 (остаточне 10.06.2011) у справі «Сук проти України» (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі «Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).
Згідно з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.
Також, Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно- правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
З огляду на вказане, не виплата Державною установою «Чорноморська виправна колонія (№ 74)» позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно є протиправною, а посилання позивача на протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні невиплату компенсації за неотримане речове майно є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати ОСОБА_1 в загальній сумі 908,00 грн., сплачені згідно квитанції №30 від 27.01.2021 року підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Чорноморська виправна колонія (№74)».
Керуючись ст. ст. 2, 9, 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Чорноморська виправна колонія (№74)» про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди - задовольнити повністю.
Визнати бездіяльність Державної установи «Чорноморська виправна колонія (№74)» щодо не виплати компенсації за неотримане речове майно протиправною.
Зобов'язати Державну установу «Чорноморська виправна колонія (№74)» сплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно у сумі 18433 (вісімнадцять тисяч чотириста тридцять три) гривні 43(сорок три) копійки.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім гривень) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Чорноморська виправна колонія (№74)» (адреса: 65059, м. Одеса, Люстдорфська дорога, 15).
Рішення суду набирає законної сили, відповідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.295, ст.297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
ОСОБА_1 - адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2
Державна установа «Чорноморська виправна колонія (№74)» - адреса: 65059, м. Одеса, Люстдорфська дорога, 15
Головуючий суддя Н.В. Потоцька
.