Рішення від 02.03.2021 по справі 826/17830/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2021 року м. Київ №826/17830/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.

секретаря судових засідань Гарбуз К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства «ТІ ЕР ЕС ЛІЗИНГ»

до Офісу великих платників податків Державної податкової служби України Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві Державної податкової служби України

простягнення пені

За участі представників сторін:

- від позивача - Майор І.В., Сичик М.В.;

- від відповідача 1 - Цісар Г.І.;

встановив:

Приватне підприємство «ТІ ЕР ЕС ЛІЗИНГ» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві та Державної фіскальної служби України, в якому просило:

-стягнути 27 616 434,82 грн (двадцять сім мільйонів шістсот шістнадцять тисяч чотириста тридцять чотири грн 82 коп) з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «ТІ ЕР ЕС ЛІЗИНГ» (01001, м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 20-А, офіс 1, ідентифікаційний код ЄДРПОУ: 34356910, індивідуальний податковий номер: 343569126592, рахунок № НОМЕР_1 в АТ «ОТП БАНК», МФО 300528) в якості пені, нарахованої за період з 06 травня 2015 року до 27 грудня 2017 року включно на заборгованість бюджету з відшкодування ПДВ (порушення строків бюджетного відшкодування) в розмірі 47 761 967,00 грн за декларацією за лютий 2015 року.

Позовні вимоги позивач мотивував тим, що ним в 2015 році було подано податкову декларацію з податку на додану вартість (ПДВ) за лютий 2015 року, відповідно до якої сума бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок за цей період складає 47 761 967,00 грн. Проте Офіс великих платників податків ДФС не виконав свого обов'язку та в п'ятиденний термін після закінчення перевірки не подав до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновки із зазначенням суми бюджетного відшкодування та узагальнену інформацію про обсяги сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, на підставі яких останній перераховує ці кошти на поточний рахунок платника податку. Власне, висновок про суму відшкодування податку на додану вартість було подано до органу казначейства лише 16 лютого 2017 року, але без узагальненої інформації про обсяги сум бюджетного відшкодування ПДВ, що стало причиною, як зазначено в листі Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві №6-08/1784-4527 від 26 квітня 2017 року, не виплати позивачу зазначених у висновках про суми відшкодування ПДВ сум.

Разом з тим, 21 грудня 2016 року Верховною радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» №1797-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, та яким змінений порядок здійснення бюджетного відшкодування. Наразі не передбачається надання контролюючим органом висновку про відшкодування ПДВ та його направлення до органу державного казначейства, оскільки таке відшкодування здійснюється в автоматичному порядку на підставі інформації, відображеної в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. Внесеними змінами, зокрема, визначено, що до 01 лютого 2017 року центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 01 лютого 2016 року, за якими станом на 01 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету.

Однак, заявлена позивачем в декларації за лютий 2015 року сума бюджетного відшкодування не була відображена контролюючим органом в жодному Реєстрі, що зумовило не відшкодування у встановлений строк сум ПДВ з бюджету, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом (справа №826/17808/16).

Згідно пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України суми податку, які не відшкодовані платнику протягом вказаного строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Враховуючи, що позивачем не отримано бюджетного відшкодування ПДВ, що визначено декларацією за лютий 2015 року у розмірі 47 761 967,00 грн, позивач має право на відшкодування пені.

При цьому неподання органом державної податкової служби після закінчення перевірки до органу Державного казначейства України висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, та непогашення у зв'язку з цим заборгованості бюджету з ПДВ, не позбавляє платника податку права пред'явити вимоги про стягнення зазначеної пені, що узгоджується у судовою практикою.

Період нарахування пені розпочався 06 травня 2015 року і станом на дату складання позову у даній справі - 27 грудня 2017 року, становить 27 616 434,82 грн, які й просить позивач стягнути з бюджету на його користь.

Відповідач - 1, Офіс великих платників податків ДФС, у своєму відзиві на позов заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що Офісом відповідно до пункту 2 Порядку формування та надсилання узагальненої інформації про обсяги сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого спільним наказом Державної податкової адміністрації України та Державного казначейства України від 03 лютого 2011 року №68/23 (Порядок №68/23) надіслано до ДФС України інформацію про можливі обсяги бюджетного відшкодування ПДВ. На виконання пункту 3 Порядку №68/23 від ДФС України надійшли узагальнюючі матеріали про можливі обсяги відшкодування ПДВ, в тому числі по ПП «ВТБ ЛІЗИНГ Україна» на загальну суму 219 190 751 грн, з них по декларації за лютий 2015 року в розмірі 47 761 967 грн. В той же час узагальнена інформація відповідно до пункту 5 Порядку №68/23 від ДФС України по ПП «ВТБ ЛІЗИНГ Україна» по декларації за лютий 2015 року не надходила.

Зі зміною законодавства з 01 січня 2017 року та згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2017 року №189, яка набрала чинності з 01 квітня 2017 року, встановлено, що місячний обсяг бюджетного відшкодування не може перевищувати 2,8 відсотка загальної суми бюджетного відшкодування з державного бюджету за попередній календарний місяць за Реєстром заяв про повернення сум бюджетного відшкодування ПДВ. Разом з цим, на сьогодні жодним нормативно-правовим актом не передбачено механізму відшкодування ПДВ, включених до тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та структуру такого реєстру.

Відповідач - 2, Головне управління Державної казначейської служби України у м Києві, у відзиві на позов заперечував проти його задоволення та наголосив, що бюджетне відшкодування ПДВ наразі здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 Податкового кодексу України та Порядком ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року №26 (Порядок №26).

Враховуючи механізм та порядок відшкодування податку на додану вартість та факт, що до Головного управління Казначейства не надходила інформація з Реєстру про здійснення відшкодування позивачу податку на додану вартість по декларації за лютий 2015 року у сумі 47 761 967,00 грн, та з урахуванням, що стягнення суми пені з Державного бюджету вважаються збитками бюджету, відповідач - 2 вважав, що у позивача відсутні підстави для стягнення з бюджету пені у розмірі 27 616 434,82 грн.

Відповідач - 3, Державна фіскальна служба України, не скористався своїм правом на надання відзиву на позов.

В судових засіданнях представники позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача - 1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Інші учасники справи явку уповноважених осіб у судове засідання не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

В ході судового розгляду справи замінено Офіс великих платників податків ДФС правонаступником Офісом великих платників податків ДПС, а також замінено Державну фіскальну службу України правонаступником Державною податковою службою України.

Заслухавши доводи, заперечення, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у ній докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, встановлено судом та не заперечується учасниками справи, Приватним підприємством «ТІ ЕР ЕС ЛІЗИНГ» в 2015 році було подано податкову декларацію з податку на додану вартість (ПДВ) за лютий 2015 року, відповідно до якої сума бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок за цей період складає 47 761 967,00 грн.

Декларація за лютий 2015 року перевірена Офісом ВПП ДФС за наслідками камеральної перевірки, а заявлена до відшкодування сума 47 761 967,00 грн підтверджена довідкою від 17 квітня 2015 року №449/28-10-37-20/34356910.

У встановлений чинним на той час законодавством строк сума у розмірі 47 761 967,00 грн. позивачу відшкодована не була, в зв'язку з чим останній звернувся до суду з відповідним позовом до Офісу ВПП ДПС про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року у справі №826/17808/16 позов Приватного підприємства «Ті Ер Ес Лізинг» задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України щодо невідшкодування Приватному підприємству «Ті Ер Ес Лізинг» заявлених до відшкодування сум податку на додану вартість в загальному розмірі 219 190 751,00 грн. за податковими деклараціями з податку на додану вартість: за лютий 2015 року на суму 47 761 967,00 грн., за березень 2015 року на суму 47 803 535,00 грн., за квітень 2015 року на суму 47 846 143,00 грн., за жовтень 2015 року на суму 75 779 106,00 грн., яка в тому числі виявляється у протиправній не підготовці та не поданні до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновків із зазначенням сум податку на додану вартість у встановлені законодавством терміни та у неподанні узагальненої інформації про обсяги сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Вирішено стягнути з Державного бюджету на користь Приватного підприємства «Ті Ер Ес Лізинг» (01001, місто Київ, вулиця Велика Житомирська, 20-А, офіс 1, код ЄДРПОУ 34356910) заборгованість з відшкодування податку на додану вартість в загальному розмірі 219 190 751,00 грн. за податковими деклараціями з податку на додану вартість: за лютий 2015 року на суму 47 761 967,00 грн., за березень 2015 року на суму 47 803 535,00 грн., за квітень 2015 року на суму 47 846 143,00 грн., за жовтень 2015 року на суму 75 779 106,00 грн.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року залишено в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року, а в подальшому постановою Верховного Суду від 14 січня 2021 року.

Таким чином наведеними вище судовими рішеннями підтверджена заборгованість бюджету з відшкодування позивачу сум ПДВ, зокрема по декларації за лютий 2015 року у розмірі 47 761 967,00 грн.

Пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Верховний Суд у постанові від 30 травня 2019 року у справі №803/655/17 зазначав, що наведені норми (пункт 200.23 статті 200 ПК України) встановлюють обов'язкове нарахування пені на суму бюджетної заборгованості, яка не виплачена у строк, визначений в статті 200 Податкового кодексу України, безвідносно до того, чи така бюджетна заборгованість була виплачена, чи ні. При цьому, непогашення заборгованості бюджету з податку на додану вартість у визначений законодавцем строк є підставою для виникнення у платника податку права вимоги щодо виплати пені за прострочення бюджетного відшкодування.

ЄСПЛ у рішенні у справі «Інтерсплав проти України» від 09 січня 2007 року зазначив, що юридична особа-платник податку на додану вартість мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява № 803/02, § 31-32). ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у справі з огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації ПДВ у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, та зазначив, що і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (§ 40).

З огляду на викладене вище та зважаючи на те, що узгоджена сума у розмірі 47 761 967,00 грн не відшкодована з незалежних від платника податків причин, позивач набув право вимоги щодо виплати пені за прострочення бюджетного відшкодування.

Позивач надав розрахунок пені за період з 06 травня 2015 року по 27 грудня 2017 року по декларації за лютий 2015 року на суму 27 616 434,82 грн.

Вказаний розрахунок відповідачами не спростовано.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачі не довели перед судом належними та допустимими доказами правомірність своїх тверджень.

За таких обставин позов Приватного підприємства «ТІ ЕР ЕС ЛІЗИНГ» підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частин першої, третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 414 246,53 грн, що підтверджується платіжним дорученням №3 від 21 грудня 2017 року.

Окрім того позивачем заявлені до стягнення витрати на правову допомогу у розмірі 552 000,00 грн і поштові витрати у розмірі 1000,00 грн.

На підтвердження, зокрема, витрат на правову допомогу позивачем надано: - Договір про надання юридичних послуг від 02 червня 2017 року; Додаток №1 до Договору про надання юридичних послуг від 02 червня 2017 року; рахунок на оплату №170602_4_1 від 13 грудня 2017 року; Заявка №4 на надання послуг від 13 грудня 2017 року до Договору про надання юридичних послуг від 02 червня 2017 року; Акт наданих послуг до Заявки на надання послуг від 13 грудня 2017 року до Договору про надання юридичних послуг від 02 червня 2017 року на суму 276 000,00 грн; Виписка по рахунку № НОМЕР_2 з 18 грудня 2017 року по 18 грудня 2017 року про сплату суми 276 000,00 грн.; Додаткова угода №2 від 03 квітня 2018 року до Договору про надання юридичних послуг від 02 червня 2017 року; копія Ордеру про надання правової допомоги серія КВ №402505; заява про стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу з описом наданих послуг, зареєстрована судом 16 липня 2018 року; виписка по рахунку № НОМЕР_3 з 27 червня 2018 року до 27 червня 2018 року на суму 276000,00 грн.; Акт наданих послуг від 03 квітня 2018 року до Заявки на надання послуг №4 від 13 грудня 2017 року до Договору про надання юридичних послуг від 02 червня 2017 року; Акт наданих послуг від 27 червня 2018 року до Заявки на надання послуг №4 від 13 грудня 2017 року з урахуванням Додаткової угоди №2 від 03 квітня 2018 року.

З приводу заявлених до стягнення витрат на правову допомогу відповідач - 1 подав заперечення від 24 липня 2018 року, в яких процитував положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України і зазначив, що «…ні позивачем ні представником позивача не надано достатніх та детальних доказів на підтвердження понесених судових витрат позивача на професійну правничу допомогу з першим документом по суті справи та очікуваних витрат…». При цьому представник відповідача -1 просив врахувати, що жодних нормативно-правових обгрунтувань щодо складності супроводження справи позивачем не надано. Відсутні й обгрунтування щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартості та обгрунтованості витраченого часу для їх виконання. Також, представник відповідача - 1 зазначив, що зі змісту заяви вбачається стягнення витрат у розмірі 552000,00 грн, проте відповідно до платіжного доручення, яке додане до заяви ПП «ТІ ЕР ЕС Лізинг» сплачено лише 276000,00 грн.

Представник відповідача - 2 надав пояснення від 13 червня 2018 року щодо розрахунку судових витрат позивача, в яких зокрема зазначив, що вартість юридичних послуг з представництва інтересів позивача в суді першої інстанції визначена у заявці у розмірі 552000,00 грн без будь-якої розшифровки її складових, тобто визначена сторонами без будь-яких обгрунтувань і не залежить від кількості фактично витраченого часу і обсягу фактично наданих послуг. Договір про надання юридичних послуг від 02 червня 2017 року представником позивача не наданий. Що стосується складності справи, то, не зважаючи на значний розмір позовних вимог, така категорія справ є поширеною, спірні правовідносини законодавчо врегульовані, а судова практика є сталою та однозначною. Стягнення пені за прострочення бюджетного відшкодування ПДВ не потребує грунтовних знань податкового законодавства. З огляду на вказане представник відповідача - 2 вважав, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження співмірності витрат на правову допомогу.

Щодо поштових витрат у розмірі 1000,00 грн відповідач - 2 зауважив, що включення такої категорії витрат не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідач - 3, Державна податкова служба України, не висловив свого відношення до заявлених позивачем судових витрат.

За наслідками вивчення доказів, наданих позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу у розмірі 552 000,00 грн та поштових витрат у розмірі 1000,00 грн, зважаючи на заперечення відповідача 1 та пояснення відповідача - 2, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (із змінами і доповненнями) (далі Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону №5076 визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076).

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зокрема зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Слід звернути увагу, що положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачають, зокрема, надання учасником справи детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Окрім наведених вище документів, позивачем у тому числі подана заява від 16 липня 2018 року про стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу з «Детальним описом наданої послуги» і щодо витраченого часу вказана лише дата надання послуги. Однак з таких доказів неможливо встановити кількість витраченого адвокатом часу (годин) на надання конкретної послуги.

Також суд погоджується з доводами відповідача - 1 та відповідача - 2 щодо не доведення позивачем співмірності витрат на правову допомогу.

Таким чином, не зважаючи на те, що позивачем надана виписка по рахунку № НОМЕР_2 з 18 грудня 2017 року по 18 грудня 2017 року про сплату суми 276 000,00 грн та виписка по рахунку № НОМЕР_3 з 27 червня 2018 року до 27 червня 2018 року на суму 276000,00 грн, при цьому за відсутності опису щодо кількості витраченого адвокатом часу (годин) на кожну послугу та не доведення співмірності витрат на правову допомогу, на переконання суду, керуючись принципами справедливості та верховенства права, вважаючи, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, - підлягає відшкодуванню в якості витрат на правову допомогу сума у розмірі 276 000,00 грн.

Щодо поштових витрат у розмірі 1000,00 грн, то суд також погоджується з доводами відповідача - 2, що стягнення поштових витрат не передбачено нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вимоги частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені та задоволені судом до стягнення судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок суб'єкта владних повноважень.

В якості відповідачів по справі позивачем зазначено Офіс великих платників податків Державної податкової служби, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві та Державна податкова служба України.

Зважаючи на те, що Головним управлінням Державної казначейської служби у м. Києві не допущено стосовно позивача протиправної бездіяльності щодо відшкодування сум заборгованості ПДВ та, відповідно, пені, і дії Казначейства є похідними від дій податкового органу, суд вважає, що судові витрати мають понести Офіс великих платників податків Державної податкової служби та Державна податкова служба України.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

Позов Приватного підприємства «ТІ ЕР ЕС ЛІЗИНГ» задовольнити.

Стягнути на користь Приватного підприємства «ТІ ЕР ЕС ЛІЗИНГ» (01001, м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 13, офіс 3, код ЄДРПОУ 34356910, індивідуальний податковий номер: 343569126592, рахунок № НОМЕР_1 в АТ «ОТП БАНК», МФО 300528) з державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві 27 616 434,82 грн (двадцять сім мільйонів шістсот шістнадцять тисяч чотириста тридцять чотири грн 82 коп) пені, нарахованої за період з 06 травня 2015 року до 27 грудня 2017 року включно на заборгованість бюджету з відшкодування ПДВ (порушення строків бюджетного відшкодування) в розмірі 47 761 967,00 грн за декларацією за лютий 2015 року.

Стягнути на користь Приватного підприємства «ТІ ЕР ЕС ЛІЗИНГ» (01001, м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 13, офіс 3, код ЄДРПОУ 34356910) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної податкової служби України (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11г, код ЄДРПОУ 43141471) понесені витрати у вигляді судового збору у розмірі 207 123,26 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 138 000 грн.

Стягнути на користь Приватного підприємства «ТІ ЕР ЕС ЛІЗИНГ» (01001, м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 13, офіс 3, код ЄДРПОУ 34356910) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, буд. 8, код ЄДРПОУ 43005393) понесені витрати у вигляді судового збору у розмірі 207 123,26 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 138 000 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко

Повний текст рішення складено 04.03.2021.