12 січня 2021 року м. Рівне №460/9026/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Головатчик А.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльність відповідача, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 24 березня 2019 року; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 24 березня 2019 року; визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця - січень 2008 року; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця - січень 2008 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 24.03.2019 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення. Позивачу стало відомо про те, що відповідачем не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за період проходження служби по день виключення зі списків особового складу. Позивач вважає бездіяльність щодо не нарахування та не виплати такої грошової компенсації необґрунтованою та протиправною, оскільки норми Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасників бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення її мобілізації. За таких обставин, просить в судовому порядку зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за період з 2015 року по 2019 рік. Також позивач вказує, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв'язку із зростанням споживчих цін, є обов'язковою для всіх роботодавців, незалежно від форм власності та виду юридичної особи. 02.11.2020 позивач звернувся з заявою до Командира військової частини НОМЕР_1 з проханням нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 із застосуванням базовим місяцем січень 2008 року. Однак на вказану заяву отримав відмову у виплаті індексації грошового забезпечення. На підставі викладеного просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 14.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі; розгляд справи ухвалено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав, причини не подання суду не повідомив. Про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до Наказу Командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” №25 від 31.01.2019, був звільнений у запас.
Наказом Командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” (по стройовій частині) №70 від 24.03.2019 позивач був виключений зі списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення та направлений для зарахування на військовий облік до Рівненського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки Рівненської області (а.с.8).
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 від 24.12.2015 ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с.9).
02.11.2020 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про нарахування і виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 24 березня 2019 року та нарахування і виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця - січень 2008 року (а.с.11).
Листом від 19.11.2020 №501/25/1036 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що на підставі вказівки директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 10 лютого 2016 року №248/3/9/1/108 нарахування індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року не здійснювалось. Відповідно до розпорядження директора Департаменту фінансів Міністерства уборони України від 21 листопада 2018 року №248/7939 з 01 грудня 2018 року розпочато виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців з встановленням місяця підвищення доходу (базового місяця) - березень 2018 року. Норма, визначена вказівками розпорядника коштів вищого ступеню, є обов'язковою до виконання, оскільки зазначене чітко регламентується бюджетним законодавством. Враховуючи вимоги описаних вище розпоряджень (вказівок) індексація начувалась позивачу встановленим порядком щомісячно разом з грошовим забезпеченням починаючи з грудня 2018 року та по день виключення зі списків особового складу. Разом з цим повідомляє, що відповідно до роз'яснення заступника директора Юридичного департаменту Міністерства оборони України від 03.10.2019 №298/5/2867 при зверненні до військових частин (установ) осіб, звільнених з військової служби та в установленому порядку виключених зі списків особового складу, виплата компенсації невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої учасникам бойових дій, здійснюється виключно на підставі відповідних рішень суду після набрання ними законної (а.с.12).
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи даний адміністративний позов по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про оборону України".
За визначенням статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ.
Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 справі "Тимошенко проти України" (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відтак, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на 24.03.2019, та відновленню - шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за вказаний період.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця - січень 2008 року та зобов'язання нарахувати та виплатити таку індексацію, суд зазначає, що вони підлягають до задоволення з огляду наступне.
Відповідно до преамбули Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до положень статті 1-2 вказаного Закону, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Як вже зазначалося судом, частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
В силу абзацу 2 частини третьої статті 9 вказаного Закону, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін (стаття 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III).
Статтею 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Поняття індексації грошових доходів наведене у Законі України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII), де зазначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг
Так, згідно із статтею 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.
Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об'єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (стаття 9 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").
У відповідності до статті 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №1078).
Пунктом 1-1 Порядку № 1078 визначено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Згідно з пунктом 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; 5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються; 6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів; 7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) - є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, посилання відповідача на відсутність коштів для виплати індексації, судом не береться до уваги, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Суд також не погоджується з доводами відповідача, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах наявних фінансових ресурсів бюджетів на відповідний рік, як на підтвердження правомірності своїх дій по не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення, оскільки невиплата індексації є обмеженням його права на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.
Позиція аналогічного змісту викладена у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17 та від 19 червня 2019 року у справі № 825/1987/17.
Крім того, Європейський Суд з прав людини у справі "Кечко проти України" з цього приводу зазначив, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Суд звертає увагу також на правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у п. 23 справи "Сук проти України" від 10.03.2011, заява №10972/05, де зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не нараховувалась та не сплачувалась індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.
Щодо визначення базовими місяцями для обрахунку індексації грошового забезпечення січня 2008 року, суд зазначає наступне.
З аналізу вищевказаних норм, суд дійшов висновку, що місяць в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з тим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу”, яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 (далі - Постанова № 1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком №1 до Постанови № 1294.
У подальшому, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.
Таким чином, з січня 2008 року по березень 2018 року розміри посадових окладів військовослужбовців не змінювались, що виключало підстави для встановлення іншого (відмінного від січня 2008 року) базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення у згаданий період.
Тобто, починаючи з місяця проходження ОСОБА_1 військової служби обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації мало здійснюватися з місяця наступного за місяцем підвищення посадового окладу за посадою, яку займає військовослужбовець.
Аналізуючи викладене, суд зазначає, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації його грошового забезпечення, має здійснюватись з місяця, наступного за місяцем останньою підвищення посадових окладів військовослужбовців відповідно до рішення Уряду.
Таким чином, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивача за період з січня 2016 року по лютий 2018 року повинна здійснюватися із застосуванням базового місяця січень 2008 року, в якому Постановою №1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців.
У такому порядку нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовців, яке відбулося у березні 2018 року, відповідно до Наказу Міністерства оборони України від 01.03.2018 № 90 “Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України”.
Суд зазначає, що непроведення та невиплата відповідачем індексації грошового забезпечення у відповідних розмірах є протиправним обмеженням Конституційних прав позивача та порушенням вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, Порядку № 1078.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 (справа № 240/4911/18), від 07.08.2019 (справа №825/694/17), від 23.10.2019 (справа №825/1832/17), яку суд враховую при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу Закону, а доказів понесення інших витрат не надав, судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24 березня 2019 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24 березня 2019 року.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не правильного нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2016 по 28.02.2018, з встановленням базового місяця - січень 2008 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця - січень 2008 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складений 12 січня 2021 року.
Суддя Н.В. Друзенко