26 лютого 2021 року м. Рівне №460/9539/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гудими Н.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання винення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності щодо нерозгляду заяви від 04.09.2020 про призначення пенсії, зобов'язання зарахувати до загального страхового стажу періоду роботи з 23.03.1990 по 15.05.1991, зобов'язання зарахувати у пільговому обчисленні трудовий стаж у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі за період з 02.06.1978 по 01.01.1991, з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців та зобов'язання призначити пенсію за віком.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що досягнувши пенсійного віку та маючи необхідний страховий стаж, звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії. Однак така заява відповідачем не була розглянута у встановленому законом порядку, а листом йому повідомлено, що у нього недостатньо стажу роботи для призначення пенсії. Вказав, що відповідач неправомірно при обчисленні його страхового стажу не врахував період його роботи у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі за період з 02.06.1978 по 01.01.1991, з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців , а також наголосив, що робітник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, а її недоліки не є підставою для неврахування спірного періоду роботи до страхового стажу такого працівника. За таких обставин, вважає, що відповідач, відмовляючи йому листом від 17.09.2020 у призначенні пенсії, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, а тому просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 28.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи.
21.02.2020 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що згідно з документами, наданими до заяви про призначення пенсії, та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача становить 23 роки 8 місяців 5 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Вважає, що відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, відповідач діяв на підстав, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством, а тому просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.
04.09.2020 ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення йому пенсії за віком.
17.09.2020 листом №1700-0702-8/28310 у відповідь на вказане звернення ГУ ПФУ у Рівненській області повідомило позивачу про відмову у призначенні пенсії за його заявою від 04.09.2020. Вказано, що згідно з документами, наданими до заяви про призначення пенсії від 04.09.2020, та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача становить 23 роки 8 місяців 5 днів. Водночас, до страхового стажу не зарахований період роботи в Молодіжному центрі “Союз” з 23.03.1990 по 15.05.1991 (33-34 записи трудової книжки серії НОМЕР_1 , заповненої 02.06.1978), так як відсутній наказ та дата прийняття, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1994 №162, чинної на дату внесення записів в трудову книжку. Таким чином, враховуючи положення ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на думку відповідача, немає підстав для призначення пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу 27 років (а.с.32).
Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 23.03.1990 по 15.05.1991 та періоду роботи у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі за період з 02.06.1978 по 01.01.1991, з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців, що призвело до непризначення пенсії за віком, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою ст.9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003 (далі Закон №1058-ІV), передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
В силу вимог ст.62 Закону №1788-ХІІ та Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ №637 від 12.08.1993, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно з записами трудової книжки позивача, останній, зокрема, в період з 23.03.1990 по 15.05.1991 працював директором Молодіжного центру “Союз”, куди був прийнятий шляхом переводу згідно з наказом №135-к від 21.03.1990, а в період з 02.06.1978 по 01.01.1991 - у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі (а.с.18-24).
Натомість, як встановлено судом, відповідач не врахував період роботи позивача з 23.03.1990 по 15.05.1991 в Молодіжному центрі “Союз”, оскільки записи трудової книжки №33-34 (відсутній наказ та дата прийняття позивача на роботу) не відповідають вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.2019 №58.
Суд відхиляє вказані доводи відповідача та зауважує, що відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, й не може впливати на його особисті права. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі №677/277/17 та від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17.
Суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на відсутність чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Висновки, аналогічні за своїм змістом, містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Більше того, як свідчить зміст трудової книжки позивача, а саме: запису №21 - позивач з 21.03.1990 звільнений з ПО "Тюменбургаз" в порядку переводу в Молодіжний центр "Союз" на підставі наказу №135-к від 21.03.1990, що підтверджується записом №33 про прийняття на роботу на посаду директора Молодіжного центру "Союз" в порядку переведення з 23.03.1990. Поряд з цим, записом №34 підтверджено звільнення позивача з цієї посади за власним бажанням на підставі наказу №38-к від 12.05.1991.
Щодо обрахунку страхового стажу позивача, зокрема, періоду його роботи з 02.06.1978 по 01.01.1991 - у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, суд керується таким.
Як свідчить зміст листа ГУ ПФУ в Рівненській області від 17.09.2020, відповідач, обраховуючи страховий стаж позивача за період його роботи з 02.06.1978 по 01.01.1991 у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, виходив з розрахунку один рік стажу за один рік роботи.
Суд не погоджується з такою позицією пенсійного органу, з огляду на таке.
Відповідно до абз.1 та 2 пункту 5 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV період роботи до 01.01.1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991 року.
Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 року №148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".
Відповідно до п.п. "д" п. 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року "Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.
Статтею 3 Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про розширення пільг на осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" від 26 вересня 1967 року передбачено скоротити тривалість трудового договору, що дає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року "Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", з п'яти до трьох років.
Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" зазначено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 р. зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 01.03.1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.
Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", визначений постановою Ради Міністрів СРСР №1029 від 10 листопада 1967 року.
Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу 1 Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати та Президії ВЦРПС від 16 грудня 1967 року №530/П-28, пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 «Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» і від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, що працюють з районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», надаються всім робочим і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».
Отже, період роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях прирівняних до них, з 01.03.1960 зараховується до стажу роботи із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) при умові, якщо працівник мав право на пільги, встановлені ст. 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі". При цьому, особа, яка працювала в районах Крайньої Півночі, або в місцевостях прирівняних до Крайньої Півночі не менше трьох років до 01.01.1991 має право на пільговий розрахунок її стажу. Так, підставою для отримання пільгового стажу є сам факт роботи особи на Крайній Півночі, або в місцевостях прирівняних до Крайньої Півночі на умовах укладання нею трудової угоди не менше ніж на три роки.
При цьому, суд зауважує, що між сторонами відсутній спір, що місцевість (Ямало-Ненецький автономний округ, Тюменська область), де працював позивач, належала до районів Крайньої Півночі, а тому це питання не потребує доказування.
Як вже зазначалося судом вище, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до абз.3 пункту 5 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Згідно положень абз.3 підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), за період роботи до 01 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР, а також на острові Шпіцберген надаються договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Системний аналіз вказаних норм дають підстави для висновку, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані один з документів: трудова книжка, або письмовий трудовий договір, або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, а наявність письмового трудового договору не є виключною і єдиною підставою для пільгового обчислення страхового стажу, позаяк вищевказана норма надає особі можливість надавати вказані документи за її вибором.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 348/2208/16-а, від 18.06.2020 у справі №537/1415/17, від 18.06.2020 у справі №140/1319/16-а, які враховуються судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.
Зважаючи на те, що стаж роботи позивача в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, підтверджується записами в трудовій книжці, то правових підстав не зараховувати періоди роботи позивача до 01.01.1991 року в районах Крайньої Півночі до страхового стажу із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) у зв'язку з ненаданням позивачем договорів про роботу в районах Крайньої Півночі у відповідача немає.
Крім того, суд зазначає, що дії відповідача при відмові у включенні вказаних періодів роботи до стажу є непропорційними заявленій легітимній меті, тому їх не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо, адже відповідач у даному випадку не врахував те, що позивач позбавлений можливості надати інші документи на підтвердження свого трудового стажу.
Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
На підставі п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління ПФУ 25.11.2005 за №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1), при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з нормами п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Всупереч наведеному, матеріали справи не містять доказів щодо здійснення відповідачем своїх повноважень в частині отримання додаткових документів/надання позивачу допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу. Відповідач, відмовляючи у призначенні позивачу пенсії за віком з підстав непідтвердження наявності у нього достатнього стажу роботи, жодних дій по самостійному отриманню додаткових документів та перевірки достовірності поданих документів не вчиняв.
Крім того, як встановлено судом та не заперечується сторонами, за результатами розгляду заяви позивача від 04.09.2020 ГУ ПФУ в Рівненській області не прийняло відповідного рішення, а лише листом повідомило йому про відсутність необхідного страхового стажу для призначення пенсії. Тобто, відповідач розглянув заяву позивача в порядку звернення громадян, а не відповідно до Закону №1058-IV, чим допустив протиправну бездіяльність, оскільки як слідує зі змісту відзиву на позовну заяву відповідач однозначно був обізнаний про вимогу позивача щодо призначення пенсії, а не реалізації права на роз'яснення питання щодо призначення пенсії в порядку звернення до органу державної влади.
Матеріали справи свідчать, що позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком після досягнення ним 60-річного віку і за наявності страхового стажу більше 27 років, а отже ним дотримано усі умови для призначення пенсії за віком.
З огляду на наведене, відповідач, незарахувавши позивачу до страхового стажу періоду роботи з 23.03.1990 по 15.05.1991 в Молодіжному центрі “Союз” та періодів роботи у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, з 02.06.1978 по 01.01.1991, з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців, діяв, не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, чим допустив протиправну бездіяльність.
За результатом розгляду справи, суд дійшов висновку, що охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача порушені протиправною бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, які полягають у незарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 23.03.1990 по 15.05.1991 в Молодіжному центрі “Союз” та періоду роботи у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, з 02.06.1978 по 01.01.1991, з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців, та у зв'язку з цим не призначенні позивачу пенсії за віком.
З огляду на наведене, для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області слід зобов'язати зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 23.03.1990 по 15.05.1991 в Молодіжному центрі “Союз”, та відповідні періоди роботи у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, з 02.06.1978 по 01.01.1991, з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців, та призначити пенсію за віком.
Визначаючи дату, з якої слід відновити порушені права, свободи та інтереси позивача, порушені у спірних правовідносинах, суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
З огляду на це, відповідача слід зобов'язати призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з дати звернення останнього за призначенням пенсії, а саме з 04.09.2020.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не виконав процесуального обов'язку доказування власної позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.
Суд пам'ятає, що згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у сумі 840,80 грн.
Поряд з цим, щодо стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує таке.
Відповідно до ч.2 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.3 та ч.4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У позовній заяві позивач заявив клопотання про стягнення на його користь судових витрат на правничу допомогу в сумі 6570 грн.
На обґрунтування вказаних витрат позивач додав до матеріалів позову копію договору про надання правової допомоги №А-545 від 11.12.2020 та копію фіскального чеку за юридичні послуги на суму 6570 грн. (а.с.36, 36 зворотній бік).
Згідно з умовами договору позивач доручає, а ТОВ "Київський центр юридичної допомоги" бере на себе зобов'язання надати такі юридичні послуги: проект заяви до Пенсійного фонду Рівненської області, проект заяви до ГУ ПФУ в Рівненській області, проект позовної заяви до суду, проект заяви про розгляд справи без участі позивача, консультація. Відповідно до п.3.1 договору вартість наданих юридичних послуг становить 6570 грн.
Дослідивши вказані докази, суд дійшов висновку, що заява позивача підлягає до задоволення частково.
Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", "East/West Alliance Limited" проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Долученими до матеріалів справи доказами доведено факт надання ТОВ "Київський центр юридичної допомоги" ОСОБА_1 правничої допомоги в межах розгляду даної адміністративної справи, однак суд не може погодитися із розміром такої правничої допомоги, заявленої до стягнення.
Зважаючи на те, що дана справа належить до категорії справ незначної складності, її розгляд здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні), а також беручи до уваги значну кількість судової практики у спірних правовідносинах, суд вважає, що заявлені витрати на правничу допомогу за підготовку та написання позовної заяви та консультування клієнта у сумі 2190 грн. є співмірними із складністю цієї справи, наданим обсягом послуг, значенням справи для сторони, а їх стягнення з відповідача у такому розмірі не становитиме надмірний тягар для державної установи.
Таким чином, заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню у загальній сумі 2190 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 04.09.2020 відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за №22-1.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яка полягає у незарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 23.03.1990 по 15.05.1991 в Молодіжному центрі “Союз” та відповідних періодів роботи у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, з 02.06.1978 по 01.01.1991, з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців, та не призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 23.03.1990 по 15.05.1991 в Молодіжному центрі “Союз”, відповідні періоди роботи у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, з 02.06.1978 по 01.01.1991, з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців, та призначити пенсію за віком з 04.09.2020.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір у розмірі 840,80 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2190 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складений 26 лютого 2021 року.
Суддя Н.С. Гудима