26 лютого 2021 року м. Рівне №460/9142/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гудими Н.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинення певних дій., -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернув до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправними дій щодо неналежного нарахування додаткової пенсії та підвищення до пенсії та зобов'язання провести нарахування та виплату доплати до пенсії, пенсії по інвалідності та додаткової пенсії відповідно до ст.ст.39,50,51,54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, з 17.07.2018 та зобов'язання здійснити такий перерахунок та виплатити різницю між перерахованим розміром пенсій і доплати та фактично отриманим.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії), перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію по інвалідності. Також, позивач вказує, що у зв'язку з набуттям статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи він набув право на отримання підвищення до пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та державної пенсії передбачених ст.ст.39,50,51,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно. Разом з тим, позивач стверджує, що нарахування та виплату вказаних вище підвищення, державної та додаткової пенсії відповідач здійснював в меншому розмірі, аніж було передбачено чинним законодавством. Зокрема, позивач звертає увагу на те, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не встановлював жодних обмежень з приводу застосування ст.ст.39,50,51,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Таке обмеження було реалізоване законодавцем у Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набрав чинності з 03 серпня 2014 року та встановлював, що норми і положення ст.ст.39,50,51,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2014 рік. Тобто, у період з 01 січня по 02 серпня 2014 року орган Пенсійного фонду України повинен був нараховувати позивачу вказані підвищення до пенсії, державну та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірах, передбачених безпосередньо нормами ст.с.39,50, 51 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не встановленому Кабінетом Міністрів України, як здійснював відповідач. З огляду на наведене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 15 грудня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
12 січня 2021 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що 19.06.2011 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік», яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. В подальшому Кабінетом Міністрів України прийняті постанови від 06.07.2011 №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказані постанови Уряду були чинними й підлягали застосуванню, зокрема, впродовж 2014 року. Водночас, відповідач звернув увагу на те, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду, встановлений ст.122 КАС України, оскільки пенсія є щомісячним платежем та про порушення свої прав позивач мав дізнатися у наступному місяці після отримання пенсії в неналежному розмірі. Крім того, вказано, що позивач із заявою про перерахунок пенсії відповідної форми не звертався, а тому відповідач розглянув подану позивачем заяву у порядку, визначеному Законом України "Про звернення громадян". З огляду на наведене, вважає, що в спірних правовідносинах ГУ ПФУ в Рівненській області діяло на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а тому просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, то відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши заяви по суті справі, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії) та має статус особи з інвалідністю ІІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 10.03.2020 (а.с. 12).
Позивач проживає в с.Степангород Володимирецького району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення (а.с. 7, зворотній бік).
Згідно з довідкою відповідача від 04.01.2021 №1700-0402-13/4 в період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 по даний час позивач перебуває на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду України та отримує пенсію по інвалідності ІІІ групи відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.24). Дата первісного призначення пенсії 30.05.1990, що підтверджується копією особового рахунку позивача (а.с.25).
В листопаді 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо проведення перерахунку та виплати підвищення до пенсії, державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачених статтями 39, 50, 51, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірах, передбачених безпосередньо вказаними нормами права.
Листом від 01.12.2020 за №9161-9358/Д-02/8-1700/20 відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для перерахунку пенсійних виплат, оскільки їх обчислення та виплата здійсненні у відповідності до вимог чинного законодавства України (а.с. 9-11).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії, державної та додаткової пенсії у належних розмірах, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058), який набрав чинності 1 січня 2004 року.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1058 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058 передбачено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
При цьому, пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону призначається одна пенсія за її вибором.
Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991№ 796-ХІІ (далі - Закон № 796) визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Статтею 49 Закону №796 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Стаття 39 Закону №796, в редакції, що діяла до 1 січня 2006 року, встановлювала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.
Статтею 50 Закону № 796 в редакції, що діяла до 1 січня 2006 року, було передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах:
- інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком;
- інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;
- інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Також, стаття 54 Закону № 796 в редакції, що діяла до 1 січня 2006 року, визначала підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника, зокрема, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
В подальшому, дія норм статей 39, 50, 54 Закону № 796 неодноразово обмежувалася законодавцем. Такі обмеження реалізовувалися Верховною Радою України у законах про Державний бюджет України шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку та розміру підвищення до пенсії, державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачених статтями 39, 50, 54 Закону № 796, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік.
Так, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14.06.2011 №3491-VI (далі - Закон № 3491) розділ VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» доповнений пунктом 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону №796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення п.4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 року N 20-рп/2011).
Відтак, Законом №3491 Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 50, 54 Закону № 796, розміри доплат до пенсії додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
На виконання п.7 Закону № 3491, 06.07.2011 Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» № 745 (далі - Постанова № 745), яка набрала чинності з 23.07.2011, приписами якої визначені інші розміри щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбаченої статтею 51 Закону № 796, та підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону № 796.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 №1210 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок № 1210).
Разом з тим, Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 №719-VII (далі - Закон № 719), який набрав чинності з 1 січня 2014 року, не встановлював будь-яких обмежень з приводу застосування статей 39, 50, 54 Закону № 796.
Таким чином, суд констатує, що з 01 січня 2014 року Законом №719 не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів доплат та додаткових пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлених статтями 39, 50 та 54 Закону № 796 відповідно.
Чинним залишався й Порядок № 1210, який встановлював менші розміри таких доплат та пенсії.
В даному випадку, враховуючи принцип пріоритетності Закону № 796 над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком № 1210, на переконання суду, з 1 січня 2014 року нарахування та виплата позивачу доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, повинні були здійснюватися у розмірі та на підставі, передбачених безпосередньо статтями 39, 50 та 54 Закону № 796.
Обмеження дії норм статей 39, 50, 54 Закону № 796 у 2014 році відбулося після прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014 №1622-VII (далі - Закон № 1622), який набрав чинності 03 серпня 2014 року.
Так, Законом №1622 розділ «Прикінцеві положення» Закону №719 були доповнені, зокрема, пунктом 6-7, згідно з яким норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
А тому, 03 серпня 2014 року Законом №719 Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 50, 54 Закону № 796, розміри доплат до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Оскільки на цей час був також чинний Порядок №1210, яким визначений механізм обчислення доплати та додаткової пенсії, щодо яких виник спір, то за загальним правилом дії норм права у часі, оскільки Закон №719 в редакції Закону №1622 був прийнятий пізніше Закону №796, то саме положення Закону №719 та Порядку №1210 підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин з 03 серпня 2014 року.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених вище норм матеріального права висловлена у постанові Верховного Суду України від 26.04.2016 в справі №285/4300/14-а, а також у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 в справі № 619/2262/17.
Отже, в період з 01 січня по 02 серпня 2014 року відповідач мав нараховувати та виплачувати позивачу:
- підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796, в розмірі двох мінімальних заробітних плат;
- додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачену статтею 50 Закону №796, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком;
- державну пенсію, передбачену статтею 54 Закону № 796 , у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем за змістом відзиву, що нарахування та виплата позивачу спірних доплати та додаткової пенсії у період з 01 січня по 02 серпня 2014 року здійснювалися в розмірах, передбачених Постановою № 745 та Порядком № 1210.
Таким чином, в ході судового розгляду, судом встановлено, що відповідач в період з 01.01.2014 по 02.08.2014 не нараховував та не виплачував позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні добровільного гарантованого відселення, державної пенсії як особі, віднесеній до 1 категорії, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірах, передбачених чинним законодавством, чим допустив протиправну бездіяльність.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо проведення нарахування та виплати доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи в належних розмірах, та відновленню - шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплати позивачу такі підвищення до пенсії, державну та додаткову пенсію в належних розмірах.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату підвищення до пенсії на підставі ст.39 Закону №796, починаючи з 17.07.2018, суд керується таким.
28 грудня 2014 року прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №987-VIII, який згідно з розділом ІІ “Прикінцеві положення” набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включив до Закону №796 статтю 39 такого змісту: “Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України”.
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796, яка була чинною до 01 січня 2015 року (тобто в редакції від 09.07.2007). Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених ст.16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи ст.3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої ст.3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Сукупність наведених норм дає підстави для висновку, що зважаючи на рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, позивач має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, а саме у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Вирішуючи питання про розмір підвищення, суд керується таким.
Відповідно до статті 63 Закону №796-ХІІ фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України (далі - БК України).
Відповідно до ч.1 ст.23 БК України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №79-VIII “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин” (далі - Закон № 79-VIII), пунктом 63 якого розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення” БК України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ.
Постановою Кабінету Міністрів України №1210 від 23.11.2011 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок №1210), та доручено ПФУ забезпечити здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до набрання чинності цією постановою, за матеріалами пенсійних справ.
У постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
Із 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796 у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом України від 04 лютого 2016 року №987-VIII “Про внесення зміни до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закон №987-VIII) (а саме: у редакції від 09.07.2007).
Як зазначалося судом раніше, позивач є непрацюючим пенсіонером, має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, а отже має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Натомість, відповідач, ненараховуючи та невиплачуючи позивачу таке підвищення до пенсії з 17.07.2018 допустив протиправну бездіяльність.
З огляду на наведене суд вважає, що належним способом захисту порушених прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до ст.39 Закону №796.
Оскільки судом визнано протиправною бездіяльність відповідача у спірних правовідносинах, то задоволенню також підлягає похідна позовна вимога про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу таке підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до ст.39 Закону №796-ХІІ, починаючи з 17.07.2018.
Поряд з цим, вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до ст.51 Закону № 796 необґрунтовані та безпідставні, позаяк судом встановлено, що позивач належить до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, а норми ст.51 Закону № 796 регулюють питання нарахування та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4. Жодних доказів того, що позивач в період з 01.01.2014 по 02.08.2014 належав до 2,3,4 категорії сторонами суду не надано та в матеріалах справи відсутні.
Одночасно, суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, з огляду на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 24 квітня 2018 року в справі №646/6250/17 (адміністративне провадження №К/9901/2128/18). Так, у вказаній постанові, враховуючи позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” колегія суддів Верховного Суду дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Твердження відповідача, що позивач не звертався до відповідача із заявою встановленого зразка, а тому заява позивача була розглянута в порядку Закону України "Про звернення громадян", суд також відхиляє як безпідставні та необґрунтовані, оскільки зміст заяви позивача свідчить, що вона містить всю необхідну інформацію, а відповідач в листі від 01.12.2020 не зазначав про недостатність відомостей або про відсутність документів, які необхідні для належного розгляду заяви про перерахунок пенсії.
Правові висновки аналогічного змісту викладені у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №748/696/17.
Крім цього, як зі змісту листа відповідача від 01.12.2020, так і зі змісту відзиву на позовну заяву судом встановлено, що відповідач однозначно був обізнаний про намір позивача про перерахунок пенсії, а не реалізації права на звернення до органу державної влади з заявою довільної форми.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не виконав свого процесуального обов'язку щодо доказування правомірності допущеної ним бездіяльності у спірних правовідносинах. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права частково знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду.
З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення частково.
Правові підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.10 ч.1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області ( вул. Короленка, 7, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в період з 01.01.2014 по 02.08.2014 у розмірах, визначених ст.ст.50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та державну пенсію як особі, віднесеній до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за періоди з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" , за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та починаючи з 17.07.2018.
В задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання нарахувати та виплатити додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складений 26 лютого 2021 року.
Суддя Н.С. Гудима