іменем України
03 березня 2021 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 741/1714/18
Головуючий у першій інстанції - Киреєв О. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/479/21
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.
суддів: Бобрової І.О., Шитченко Н.В.,
із секретарем - Зіньковець О.О.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , Носівська міська рада Чернігівської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 01 вересня 2020 року (місце ухвалення - м. Носівка, дата складання повного рішення - 11.09.2020) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Носівської міської ради Чернігівської області про усунення спадкоємця від права на спадкування за законом та визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування,
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Носівської міської ради Чернігівської області про усунення спадкоємця від права на спадкування за законом та визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування. В обґрунтування посилається на те, що у 2017 році помер брат позивача та батько відповідачки ОСОБА_2 , який за час свого життя на підставі судового рішення набув право власності на 7/8 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами розташованих у АДРЕСА_1 , та за свого життя не здійснив у встановленому порядку реєстрацію речових прав. Позивач в позові посилається, що його брат за час свого життя з 2011 року проживав у с. Іржавець, та не склав заповіт на випадок своєї смерті, а тому спадкування всіх його прав та обов'язків здійснюється за законом спадкоємцями в порядку черговості, на підставі чого позивач та відповідач ОСОБА_2 звернулися до приватного нотаріуса у встановлений законом строк про прийняття спадщини, а тому є такими, що прийняли спадщину. Проте, позивач посилається, що ОСОБА_2 , як спадкоємця необхідно усунути від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , оскільки за увесь час починаючи з 2011 року по день смерті брата, відповідно батька - відповідачка не приймала участі в утриманні свого батька в період часу коли він був непрацездатним та потребував матеріального забезпечення та допомоги, не цікавилась його здоров'ям, не відвідувала його, не надавала жодної матеріальної підтримки під час проведення організації поховання ОСОБА_3 та спорудження надгробного пам'ятника. Натомість позивач постійно надавав матеріальну допомогу та доглядав брата, ніс витрати на його утримання та вчиняв всі необхідні дії щодо його догляду, матеріального забезпечення та утримання.
В позові позивач просив усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом спадщини після ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є її батьком, до складу якої ввійшли всі його права та обов'язки, які існували на момент його смерті.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 7/8 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованих у АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідний актовий запис № 101 від 03.11.2017 складений Виконкомом Носівської міської ради Носівського району Чернігівської області.
Рішенням Носівського районного суду від 01.09.2020 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення спадкоємця від права на спадкування за законом та визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування - відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачем не доведено одночасного існування сукупності таких обставин, як ухилення ОСОБА_2 від надання ОСОБА_3 допомоги при можливості її надання, перебування ОСОБА_3 в безпорадному стані та потреба його в допомозі саме ОСОБА_2 , а тому суд не вбачає законних підстав для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті її батька - ОСОБА_3 . Ураховуючи те, що позовна вимога про визнання за позивачем права власності на 7/8 частини житлового будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами є похідною від позовної вимоги про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом, у задоволенні якої відмовлено, суд прийшов до висновку, що ця позовна вимога також не підлягає задоволенню.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 01.09.2020 в частині відмови у задоволенні вимоги про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування, та ухвалити нове рішення в цій частині, яким усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом спадщини, відкритої після ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є її батьком, до складу якої ввійшли всі його права та обов'язки, які існували на момент його смерті.
За доводами апеляційної скарги оскаржуване рішення суду є незаконним і необґрунтованим, судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в позовній заяві, та крім того, у скарзі заявник посилається, що матеріалами справи доведено те, що ОСОБА_3 перед смертю перебував у безпорадному стані, а ОСОБА_2 свідомо ухилялась від надання йому допомоги і повністю ізолювалася від спілкування з ним і будь-яких інших сімейних відносин з батьком, а тому на підставі ст. 1224 ЦК України, ОСОБА_2 як спадкоємця першої черги за законом необхідно усунути від права на спадкування спадщини, відкритої внаслідок смерті ОСОБА_3 .
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. В обґрунтування посилається на законність та обґрунтованість судового рішення та безпідставність апеляційної скарги.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив від Носівської міської ради Чернігівської області на апеляційну скаргу до суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Іржавець Носівського району Чернігівської області помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 10).
Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 30.06.2016 за ОСОБА_3 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 було визнано право власності на 7/8 частин житлового будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами (а.с. 18-19).
За життя ОСОБА_3 заповіту не складав, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 26.12.2017 (а.с. 42).
У встановлений ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк заяви нотаріусу про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 подали його дочка ОСОБА_2 , як спадкоємець першої черги за законом, та рідний брат ОСОБА_1 , як спадкоємець другої черги за законом, що підтверджується копією спадкової справи № 43/2017 до майна померлого ОСОБА_3 (а.с. 36-65).
Відмовляючи у задоволенні позову суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено одночасного існування сукупності таких обставин, як ухилення ОСОБА_2 від надання ОСОБА_3 допомоги при можливості її надання, перебування ОСОБА_3 в безпорадному стані та потреба його в допомозі саме ОСОБА_2 , а тому суд не вбачає законних підстав для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті її батька - ОСОБА_3 . Ураховуючи те, що позовна вимога про визнання за позивачем права власності на 7/8 частини житлового будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами є похідною від позовної вимоги про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом, у задоволенні якої відмовлено, суд прийшов до висновку, що ця позовна вимога також не підлягає задоволенню.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на 7/8 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами сторонами не оскаржується та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо усунення ОСОБА_2 , від права на спадкування за законом спадщини, відкритої після ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є її батьком, до складу якої ввійшли всі його права та обов'язки, які існували на момент його смерті.
З таким висновком суду першої інстанції у оскаржуваній частині погоджується апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з'ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з вимогами статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
За змістом частини п'ятої статті 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Виходячи з частини п'ятої статті 1224 ЦК України та з урахуванням роз'яснень, наданих судам у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року N 7, правило частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).
При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для життєдіяльності спадкодавця, наявність можливості для цього та свідоме невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.
Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця у безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності в сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі N 712/4709/15-ц (провадження N 61-8023св18), від 04 березня 2019 року у справі N 321/1573/17-ц (провадження N 61-45879св18) та від 17 липня 2019 року у справі N 676/5086/15-ц (провадження N 61-25032св19).
Крім того, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі N 337/6000/15-ц (провадження N 61-1302св 18) та від 04 липня 2018 року у справі N 404/2163/16-ц (провадження N 61-15926св18) зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Відповідно до положень частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_3 , суд встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, правильно застосувавши положення частини п'ятої статті 1224 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено факт ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги своєму батькові (зокрема, її безвідповідальне відношення до стану здоров'я її батька), постійну потребу спадкодавця у допомозі саме відповідача, що в силу статті 81 ЦПК України є процесуальним обов'язком.
Такий Правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 18 грудня 2020 року у справі № 761/19573/15-ц (провадження № 61-5357св20).
Сам лише факт вияву у померлого ОСОБА_3 хворобливого стану здоров'я, його погіршення, скарг на стан здоров'я, перебування на лікуванні не може свідчити про безпорадний стан спадкодавця, оскільки безпорадний стан - це стан особи, у якому вона не може самостійно забезпечити свої життєві потреби, потребує стороннього догляду, допомоги і піклування. Крім цього, обмежено дієздатним або недієздатним ОСОБА_3 за життя не визнавався. Тобто, відсутні переконливі докази того, що ОСОБА_3 потребував постійного нагляду та сторонньої допомоги.
Крім того, у Постанові Верховного Суду від 26 січня 2021 року у цивільній справі № 334/905/18-ц зроблено висновок, що наявність неприязних стосунків між відповідачкою та її батьком, а також те, що остання не брала участі у похованні свого батька та утриманні його могили, не є підставами для усунення відповідачки від права на спадкування, передбаченими статтею 1224 ЦК України.
Таким чином, заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції доводи викладені у відзиві ОСОБА_2 на апеляційну скаргу щодо відсутності у медичній документації медичних висновків, де б зазначалося про необхідність у сторонньому догляді її батька, оскільки він такого не потребував. Ніколи не повідомляв відповідача ОСОБА_2 про свої хвороби і не просив допомоги у неї. З пояснень свідків вбачається, що померлий ОСОБА_3 не потребував стороннього догляду, допомоги та піклування через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, не був у безпорадному стані, навпаки, всі свідки позивача зазначили, що ОСОБА_3 був здоровим чоловіком, по лікарням не їздив, сторонньої допомоги по господарству не потребував, мав велике господарство, обробляв город, з усім справлявся сам, був хорошим господарем, мав машину, трактори. До медичного закладу звертався лише один раз, коли опікся.
З врахуванням викладеного вище є необґрунтованими ключеві доводи апеляційної скарги про те, що матеріалами справи доведено те, що ОСОБА_3 перед смертю перебував у безпорадному стані, а ОСОБА_2 свідомо ухилялась від надання йому допомоги і повністю ізолювалася від спілкування з ним і будь-яких інших сімейних відносин з батьком, а тому на підставі ст. 1224 ЦК України, ОСОБА_2 як спадкоємця першої черги за законом необхідно усунути від права на спадкування спадщини, відкритої внаслідок смерті ОСОБА_3 , оскільки спростовуються матеріалами справи та не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення.
Таким чином, на підставі викладеного вище суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ключеві доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, є необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасуванню не підлягає.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 01 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 04.03.2021.
Головуючий Судді: