Справа № 127/21054/20
Провадження № 22-ц/801/398/2021
Категорія: 76
Головуючий у суді 1-ї інстанції Луценко Л. В.
Доповідач:Оніщук В. В.
04 березня 2021 рокуСправа № 127/21054/20м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Оніщука В.В.,
суддів: Копаничук С.Г., Медвецького С.К.,
з участю секретаря судового засідання: Очеретної М.Ю.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №2, апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Луценко Л.В., в залі суду,
встановив:
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Позовні вимоги мотивовано тим, що з серпня 2017 року позивач обіймає посаду заступника начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області.
Відповідно до наказу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 13 березня 2020 №02-5-к «По особовому складу» покладено виконання обов'язків начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області з 13.03.2020, на період тимчасової непрацездатності ОСОБА_2 , на ОСОБА_1 - заступника начальника правління - начальника відділу профілактики страхових випадків - головного страхового експерта з охорони праці цього управління.
Згодом, виконавча дирекція Фонду соціального страхування України наказом від 20.03.2020 №02-9-к «По особовому складу» поклала на ОСОБА_1 виконання обов'язків начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області на період відпустки заступника начальника управління - начальника юридичного відділу ОСОБА_3 .
Під час виконання обов'язків начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області на підставі зазначеного вище наказу, ОСОБА_1 було підписано відповіді на запити правоохоронних органів від 17.04.2020.
Наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 17.04.2020 №02-14-к виконання обов'язків начальника управління з 25.04.2020 покладено на ОСОБА_1 . Відповідні зміни були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Виконуючи обов'язки начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області на підставі зазначеного вище наказу, позивачем було скасовано довіреності, видані заступнику начальника управління - начальнику юридичного відділу Лимару Андрію Вікторовичу та головному спеціалісту юридичного відділу управління ОСОБА_4 .
27.08.2020 в.о. начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області Олійник М.П. видав наказ №182-к/тр «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ».
Позивач вважає даний наказ незаконним, оскільки в.о. начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області не є уповноваженим органом на накладення дисциплінарного стягнення за дії, які вчиняв його попередник на тій же посаді, акт службового розслідування йому надано не було в порушення порядку проведення службових розслідувань, а наказ не відповідає вимогам трудового законодавства щодо визначення часу та змісту дисциплінарного правопорушення.
Для захисту своїх порушених трудових прав ОСОБА_1 звернувся в суд із даним позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати оскаржуваний ним наказ про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2020 року позов задоволено.
Визнано наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області №182-к/тр від 27 серпня 2020 року про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 незаконним та скасовано його.
Вирішено питання про судові витрати.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при винесенні наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності порушено вимоги ч. 1,2 ст. 147-1 КЗпП України, а саме накладено дисциплінарне стягнення не уповноваженим на те органом. Крім того, у оспорюваному позивачем наказі від 27.08.2020 не зазначено часу та місця вчинення дисциплінарного проступку, а також того, в чому конкретно полягає порушення позивачем трудових обов'язків з посиланням на відповідні пункти положення, посадової інструкції, правил внутрішнього трудового розпорядку чи іншого акту нормотворення, який порушив позивач. У оспорюваному наказі не зазначено, коли мало місце і в чому конкретно полягає порушення позивачем трудових обов'язків за вказаний період, що є окремим порушенням трудового законодавства. Видання та скасування довіреностей, прийняття на роботу, представництво інтересів управління у відносинах з іншими органами державної влади є дискреційними повноваженнями начальника управління, які він вправі виконувати на власний розсуд і щодо яких на рівні положення про управління виконавчої дирекції додаткових обмежень, які порушив би позивач, не встановлено. При цьому, позивача не притягнуто до адміністративної чи кримінальної відповідальності за допущені ним порушення законодавства у сфері захисту персональних даних, відповідні докази, які свідчили б про протилежне, суду не надано. Також при накладенні дисциплінарного стягнення на позивача ОСОБА_1 не враховано ступінь тяжкості вчинених проступків і відсутність завданої ними шкоди, що є окремим порушенням вимог ст. 149 КЗпП України.
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області не погодившись із вказаним рішенням суду, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що застосовувати дисциплінарні стягнення до працівника має право орган, який виступає роботодавцем по відношенню до працівника, а прийняття на посаду та переведення позивача були зроблені управлінням в особі начальника управління, яке є роботодавцем по відношенню до ОСОБА_1 , в розумінні КЗпП.
ОСОБА_1 виконував обов'язки начальника управління перебуваючи на посаді заступника начальника управління - начальника відділу з профілактики страхових випадків - головного страхового експерта з охорони праці на яку його було призначено ОСОБА_2 , а не виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування України. Призначення позивача виконуючим обов'язки начальника управління здійснено без погодження із правлінням Фонду соціального страхування України та без укладення із ним контракту. Відтак, виконавча дирекція Фонду соціального страхування України не є органом уповноваженим на накладення дисциплінарного стягнення на позивача. Строки накладення дисциплінарного стягнення управлінням також були дотримані. КЗпПП не визначено конкретних вимог до наказу про застосування дисциплінарного стягнення.
Крім того, позивачем не оскаржено наказ від 07.07.2020 №223-ОД і акт службового розслідування від 26.08.2020 про проведення службового розслідування, не заявлено вимогу про його скасування, як і висновки комісії за результатами службового розслідування, отже акт і наказ є чинними.
На апеляційну скаргу позивачем надано відзив, у якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним і обгрунтованим, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
В судовому засіданні представник Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області вимоги апеляційної скарги підтримав з посиланням на викладені у ній обставини.
ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, вказавши на її безпідставність та законність і обгрунтованість рішення суду.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вищевказаним вимогам закону.
Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 був прийнятий на посаду заступника начальника управління - начальника відділу профілактики виробничого травматизму - головного страхового експерта в порядку переведення з 01.08.2017, що підтверджується наказом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області від 25.07.2017 №43-к/тр.
Також, судом встановлено, що раніше ОСОБА_1 тривалий час працював на різних посадах у структурі органів Фонду соціального страхування України у Вінницькій області, до дисциплінарної відповідальності не притягувався. Членом профспілкових організацій позивач ОСОБА_1 не являється, комісія по трудових спорах за місцем роботи не створена.
Згідно з наказами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 13.03.2020 №02-5-к, від 20.03.2020 №02-9-к, 17.04.2020 №02-14-к виконання обов'язків начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області покладено на позивача ОСОБА_1 ..
Зокрема, за першим наказом від 13.03.2020 №02-5-к виконання обов'язків начальника управління покладено на позивача з 13.03.2020 на період тимчасової непрацездатності ОСОБА_2 , за наступним від 20.03.2020 №02-9-к - з 20.03.2020 по 25.04.2020 на період щорічної відпустки заступника начальника ОСОБА_3 , а за останнім від 17.04.2020 №02-14-к - з 25.04.2020 без визначення кінцевого строку чи умов припинення виконання обов'язків.
Відповідно до наказу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 02.07.2020 №02-37-к на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25.06.2020 по справі №127/7780/20 з 03.07.2020 увільнено позивача ОСОБА_1 від виконання обов'язків начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області у зв'язку із поновленням на цій посаді ОСОБА_2 з 20.03.2020.
Відтак, позивач у період з 13.03.2020 по 02.07.2020 фактично виконував обов'язки начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області, і його посадові обов'язки на цей час були визначені положенням про управління виконавчої дирекції, а не посадовою інструкцією заступника начальника управління-начальника відділу профілактики страхових випадків-головного страхового експерта з охорони праці.
Тобто у вказаний вище період часу, ОСОБА_1 перебував у підпорядкуванні директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (п.5.3 положення).
З матеріалів справи видно, що наказом від 07.07.2020 в.о. начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області Олійником М.О. було ініційоване службове розслідування щодо можливих фактів неналежного виконання посадових обов'язків та перевищення повноважень, а також порушення антикорупційного законодавства та розголошення персональних даних ОСОБА_1 та іншими працівниками управління за період з 13.03.2020 по 02.07.2020.
За результатами проведеного службового розслідування щодо дій ОСОБА_1 складено відповідний акт від 26.08.2020, з яким ознайомлено позивача, про що свідчить його підпис.
27.08.2020 відповідно до наказу в.о. начальника управління Олійника М.П. №182-к/тр до позивача ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани. З наказом позивача ознайомлено у цей же день, про що свідчить його підпис на звороті наказу (а.с. 158, на звороті).
Відповідно до вимог статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.
Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такий захід стягнення як догана.
Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті (ч.ч.1-2 ст.147-1 КЗпП України).
Отже, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що дисциплінарне стягнення на позивача накладено не уповноваженим на те органом, оскільки єдиним уповноваженим органом на накладення дисциплінарного стягнення за можливе порушення, вчинене позивачем у період з 13.03.2020 по 02.07.2020 при виконанні ним обов'язків начальника управління, є виконавча дирекція Фонду соціального страхування України як суб'єкт, яким призначено його на цю посаду (покладено на нього ці обов'язки).
Таким чином, зважаючи на наведене вище, доводи апеляційної скарги про те, що дисциплінарне стягнення було накладено на ОСОБА_1 уповноваженим на те органом, є безпідставними.
Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.
Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.
Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.
Саме на роботодавцеві лежить обов'язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов'язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.
Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.
Однак, оскаржуваний наказ про накладення дисциплінарного стягнення не відповідає вимогам трудового законодавства, зокрема, у ньому не зазначено часу та місця вчинення дисциплінарного проступку, в чому конкретно полягає порушення позивачем трудових обов'язків, відсутнє посилання на відповідні пункти положення, посадової інструкції, правил внутрішнього трудового розпорядку чи іншого акту нормотворення, який порушив позивач.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17 та від 24 січня 2019 року у справі №515/1087/17.
Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що оспорюваний наказ не містить фактичних та конкретних даних щодо причин накладення стягнення, а загальні формулювання не пояснюють суть порушень трудової дисципліни, які допустив в роботі позивач.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо безпідставності винесеного наказу про накладення на позивача дисциплінарного стягнення.
Аргументи апеляційної скарги про те, що наказ від 07.07.2020 №223-ОД і акт службового розслідування від 26.08.2020 про проведення службового розслідування позивачем не оскаржені, судом до уваги не приймаються, оскільки дисциплінарне стягнення накладено на останнього саме наказом в.о. начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області №182-к/тр від 27.08.2020, який є предметом оскарження.
Доводи апеляційної скарги на дотримання строків накладення дисциплінарного стягнення, визначених статтею 148 КЗпП, на увагу не заслуговують, оскільки такі доводи взагалі не спростовують правильного висновку суду про безпідставність винесеного наказу про накладення на позивача дисциплінарного стягнення.
Отже, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
При вирішенні цієї справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, тому судові витрати понесені у зв'язку з апеляційним переглядом справи слід залишити за Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області.
Щодо заявленого ОСОБА_1 у судовому засіданні клопотання про стягнення з відповідача на його користь витрат на правничу допомогу пов'язаних з розглядом справи в апеляційній інстанції, то крім укладеного договору про надання правничої допомоги, будь - яких інших, передбачених частиною восьмою статті 141 ЦПК України, доказів на підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, зокрема, таких як квитанції, розрахунки, тощо, не надано.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В. В. Оніщук
Судді: С. К. Медвецький
С. Г. Копаничук